21 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10517/20 пров. № А/857/2833/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кушнерика М.П.
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.;
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року, прийняте суддею Ланкевич А. З., в м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 380/10517/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Львівській області, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-ІХ та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Червоноградського міського суду Львівської області ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року без застосування обмеження, встановленого ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у загальній сумі 102653,25 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що указом Президента України “Про призначення суддів” його призначено на посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області (безстроково). У період з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач нараховував та сплачував позивачеві суддівську винагороду у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, тобто з урахуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”. Такі дії, на думку позивача, порушують його право на належне матеріальне забезпечення щодо отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-ІХ.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину.
Територіальне управління державної судової адміністрації України в Львівській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм процесуального та матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано на те, що частинами 1 та 3 ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону №553-IX) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовуються, серед іншого, і до суддівської винагороди. З огляду на це, зазначив, що суддівська винагорода позивача обмежувалася максимальним розміром - 47230,00 грн на місяць. При цьому, вказав, що відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону №553-IX). Зазначено, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 не випливає, оскільки останні виникли до прийняття цього рішення. Також, вказане рішення не містить положень про поширення його дії на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення. За таких обставин, вважає, що суддівська винагорода нараховувалась та сплачувалась позивачеві згідно з вимогами чинного законодавства.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що указом Президента України від 07.11.2013 №620/2013 “Про призначення суддів” позивача призначено строком на п'ять років на посаду судді Стахановського міського суду Луганської області.
Указом Президента України від 14.02.2015 №83/2015 “Про переведення суддів” позивача переведено у межах п'ятирічного строку на роботу на посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області.
Указом Президента України від 07.10.2019 №735/2019 “Про призначення суддів” позивача призначено на посаду судді Червоноградського міського суду Львівської області (безстроково).
Наказом голови Червоноградського міського суду Львівської області віл 08.10.2019 №104/К позивача зараховано на посаду судді вказаного суду.
Відповідно до довідки відповідача від 05.11.2020 №02-1786/20, у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 до нарахованої позивачу суми суддівської винагороди відповідачем застосовано обмеження, встановлене Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи, що нарахування суддівської винагороди у спірному періоді відбулось з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» суб'єктом владних повноважень порушено вимоги ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. Однак вказав, що адміністративний суд не наділений повноваженнями визначати розмір недоотриманої позивачем суддівської винагороди протягом спірного періоду та, відповідно, зобов'язувати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у загальній сумі 102653,25 грн
Апеляційний суд частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон) суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Крім того, статтею 130 Конституції України (друге речення частини 1 та ч.2) визначено, що у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
При цьому, частиною 1 статті 135 Закону визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
З наведених норм, зокрема Конституції, яка має найвищу юридичну силу, вбачається, що виключно Законом регламентується питання суддівської винагороди.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
Водночас, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Слід зазначити, що з урахуванням вищевказаних прямих норм Конституції України та положень Закону, будь-які регулювання, зокрема, в частині обмеження суддівської винагороди, не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону, а тому фактичне зменшення суддівської винагороди на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX є необґрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України.
Наведене також узгоджується зі статтею 8 Конституції України, якою визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом, чого ДСА протиправно зроблено не було.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд, після винесення рішення у справі, звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
Відтак, доводи апелянта з приводу того, що з 18 квітня 2020 року відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", є безпідставними.
Поряд з цим, слід вказати, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними.
Безпідставними є покликання апелянта на те, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23 лютого 2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Враховуючи, викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за спірний період суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено з порушенням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону, і тому порушене право позивача підлягає поновленню шляхом задоволення позовних вимог.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року включно (за винятком днів відпустки) з обмеженнями, передбаченими ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (із змінами, внесеними Законом №553-ІХ), відповідач вчинив протиправні дії, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Вимога щодо зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди на підставі ч.2 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за період з квітня 2020 по серпень 2020 року без застосування обмеження, встановленого ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, у загальній сумі 102653,25 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, то така підлягає задоволенню, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання протиправними дій.
Покликання суду першої інстанції, відповідно до приписів Закону України “Про судоустрій і статус суддів” адміністративний суд не наділений повноваженнями визначати розмір недоотриманої позивачем суддівської винагороди протягом спірного періоду та, відповідно, зобов'язувати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у загальній сумі 102653,25 грн, не заслуговують на увагу, зважаючи на наступне.
Так, в даному випадку спірна сума є визначена та розрахована відповідачем та ним не заперечується, що підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою ТУ ДСА в Львівській області № 02-1786/20 від 05.11.2020. Згідно якої встановлено, що внаслідок застосованого обмеження позивачу не нараховано та не виплачено 102 653,25 грн. (без утримання податків та зборів) суддівської винагороди.
Відтак, з метою повного захисту та відновлення порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у загальній сумі 102653,25 грн.
За пунктами 3, 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, вищезазначені обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови про задоволення позову повністю.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області - задоволити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2020 року в справі № 380/10517/20 - скасувати та прийняти постанову, якою позов задоволити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, встановленого ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 року №294-ІХ.
Зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Львівській області (вул.Драгоманова, 25, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 26306742) провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі ч.2 ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року, у загальній сумі 102 653 (сто дві тисячі шістсот п'ятдесят три) гривні 25 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула