13 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/7309/20 пров. № А/857/4428/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О.І., Улицького В.З.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.,
представника апелянта Бережна М.В.,
розглянувши у відкритому судовому в м. Львові справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Костопільське лісове Господарство» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Щербаков В.В. у м. Рівне, повний текст судового рішення складено 04 січня 2021 року) у справі № 460/7309/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Костопільське лісове Господарство» про визнання протиправною бездіяльність відповідача, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання достовірної, точної та повної інформації у встановлений законодавством строк за письмовим запитом позивача від 07.09.2020 №1 на надання (доступ) інформації;
зобов'язати відповідача надати позивачу достовірну, точну та повну інформацію за письмовим запитом позивача від 07.09.2020 №1 на надання (доступ) інформації в порядку, визначеному чинним законодавством України.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що з метою належного громадського контролю за діяльністю постійних користувачів лісових ресурсів України, він звернувся до відповідача із письмовим запитом №1 на доступ до інформації. Проте жодної відповіді не отримав.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Державного підприємства «Костопільське лісове господарство» щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 про надання (доступ) до інформації від 07.09.2020 № 1. Зобов'язано Державне підприємство «Костопільське лісове господарство» повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання (доступ) до інформації від 07.09.2020 № 1, з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що державні лісогосподарські підприємства, як постійні лісокористувачі, наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є розпорядниками відповідної інформації. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що ДП «Костопільське лісове господарство» є розпорядником запитуваної ОСОБА_1 інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». Таким чином, твердження відповідача про те, що він не є розпорядником інформації, що мало наслідком відмову у наданні запитуваної позивачем інформації, суд вважає необґрунтованими та безпідставними. Більше того, на переконання суду, запитувана інформація може бути предметом суспільного інтересу. З приводу відповіді на поставлені у запиті питання № 2, № 3, № 5, то суд не вбачав чіткої позиції державного підприємства щодо предметного розгляду таких питань. Констатація норм законодавства не може свідчити про обґрунтовану відмову у ненаданні відповіді на запит на інформацію.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що вони в силу ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є розпорядником інформації, запитуваної позивачем, оскільки вимоги згідно ч. 1, 2 цієї статті Закону поширюються на оприлюднення та надання відповідної інформації.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач в судове засідання на виклик суду не з'явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 08.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з письмовим запитом №1 від 07.09.2020 на надання (доступ) до інформації, в якому позивач просив:
1) Надати достовірну, точну та повну інформацію про те, на яких товарних біржах та електронних площадках (із зазначенням повної назви, коду ЄДРПОУ та адреси) було здійснено реалізацію Державним підприємством круглих лісоматеріалів хвойних порід (зокрема: породи «сосна»), класу якостей «D», «С», «В» довжиною від 1 м. і більше помісячно за період часу з 01 лютого 2020 року по 31 серпня 2020 року включно, та в яких об'ємах з деталізацію:
- дати, часу та місця таких торгів,
- дані біржі, на якій відбувалися торги,
- номерів лотів,
- об'єму проданих лісоматеріалів за лотами,
- кількості учасників щодо кожного лоту таких торгів,
- стартова та кінцева ціна кожного лоту на таких електронних торгах.
2) Надати достовірну, точну та повну інформацію про те, на яких товарних біржах та електронних площадках (із зазначенням повної назви, коду ЄДРПОУ та адреси) планується протягом наступних 3 років здійснювати реалізацію Державним підприємством круглих лісоматеріалів хвойних порід (зокрема: породи «сосна»), класу якостей «D», «С», «В» довжиною від 1 м. і більше та в яких об'ємах.
3) Надати достовірну, точну та повну інформацію про те, яка середня ціна, за результатами аукціонних та інших торгів Державного підприємства, сформована на 1м3 круглих лісоматеріалів хвойних порід (зокрема: породи “сосна”) в розрізі кожного класу якостей «D», «С», «В» окремо помісячно за останній рік з моменту подання даного запиту.
4) Надати достовірну, точну та повну інформацію про те, який об'єм круглих лісоматеріалів хвойних порід (зокрема: породи «сосна») в розрізі кожного класу якостей «D», «С», «В”» був реалізований Державним підприємством помісячно за останній рік.
5) Надати достовірну, точну та повну інформацію про те, яка середня ціна на ІмЗ круглих лісоматеріалів хвойних порід (зокрема: породи «сосна») Державного підприємства в розрізі кожного класу якостей «D», «С», «В» сформована на кожній, окремо взятій біржі, в розрізі всіх торгів: додаткових торгів, квартальних торгів та інших торгів, щодо кожних торгів окремо, за період одного року з моменту подання даного Запиту.
6) Надати достовірну, точну та повну інформацію про те, які конкретно об'єми круглих лісоматеріалів хвойних порід (зокрема: породи «сосна») Державного підприємства в розрізі кожного класу якості («D», «С», «В») були продані на кожній, окремо взятій, біржі, в розрізі окремо взятих торгів, а в сукупності - всіх торгів (додаткових торгів, квартальних торгів та інших торгів), які проводилися за останній рік з моменту подання даного Запиту.
11.09.2020 відповідачем сформовано відповідь за вих. № 1218, в якій останній відмовив у наданні інформації, зазначеної позивачем у запиті. Повідомив, що по наданню інформації по питаннях № 1, № 4, № 6 запиту, - норми статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на оприлюднення та надання такої інформації, а також ДП «Костопільський лісгосп» не є розпорядником такої інформації. По наданню інформації по питаннях № 2, № 3, № 5 запиту, - норми статті 13 Закон України «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на оприлюднення та надання такої інформації, а також згідно пункту 1 частини першої статті 22 Закону «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.
Позивач вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до преамбули Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Згідно з ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону Закон № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Статтею 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Статтею 22 Закону № 2939-VI передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо:
- розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону).
Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Як встановлено судом першої істанції та підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, яка стосується реалізації деревини ДП «Костопільське лісове господарство», проте державне підприємство відмовило у наданні такої інформації, з огляду на те, що воно не є її розпорядником або не володіє відповідною інформацією.
Із Статуту відповідача, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.10.2017 № 444, судом встановлено, що ДП «Костопільське лісове господарство» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства Української РСР від 31.10.1991 №133, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України (надалі - Орган управління майном) і координується Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (надалі - Управління).
Підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства та цього Статуту.
Підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Щодо доводів скаржника про те, що лісогосподарські підприємства не є розпорядниками інформації, колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Статтею 1 Лісового кодексу України серед іншого визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно з частиною першою статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства. Постійні лісокористувачі зобов'язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
Відтак, суд вважає, що державні лісогосподарські підприємства як постійні лісокористувачі наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до п. 4 .ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI є розпорядниками інформації.
Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Костопільське лісове Господарство» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року у справі № 460/7309/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді О. І. Довга
В. З. Улицький
Повне судове рішення складено 21 квітня 2021 року