Дата документу 15.04.2021
Справа № 334/418/19
Провадження № 2/334/236/21
15 квітня 2021 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., при секретарі Зоріній С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей», Третя особа: директор Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Львов Віктор Миколайович, Заступник директора з навчально-методичної роботи Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Савельєва Ольга Іванівна про визнання наказів недійсними та їх скасування, стягнення витрат на правову допомогу та компенсацію моральної шкоди,
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей», Третя особа: директор Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Львов Віктор Миколайович, Заступник директора з навчально-методичної роботи Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Савельєва Ольга Іванівна про визнання недійсними та скасування наказу № 378 від 08.10.2018 року «Про зменшення педагогічного навантаження», наказу № 135-К від 19.10.2018 року «Про притягнення до дисциплиніарної відповідальності», наказ №394 від 04.12.2018 року «Про зміни в педагогічному навантаженні», компенсації моральної шкоди у розмірір 15 тияч гривень та стягнення витрат на правову допомогу.
В позові позивачкою зазначено, що вона працює викладачем предметів «Інформатика» та «Інформаційні технології» в ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» з 2007 року, має вищу педагогічну освіту, фахову освіту та педагогічний стаж - 12 років та має кваліфікаційну категорію «викладач 2 категорії».
З грудня 2015 року позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Під час її перебування у відпустці ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» було реорганізовано шляхом приєднання до нього ще одного навчального закладу -ДНЗ «Запорізький професійний будівельний центр». Колектив приєднаного закладу та увесь контингент учнів перейшов до складу ДНЗ «Запорізький ПТКЛ».
З 01 вересня 2018 року позивачка перервала відпуску та вийшла на роботу в ДНЗ «Запорізький ПТКЛ». Години педагогічного навантаження на 2018-2019 навчальний рік предметів «Інформатика» та «Інформаційні технології» були розподілені між нею (ставка педагогічного навантаження-720 годин) та викладачем приєднаного навчального ОСОБА_2 (560 годин) який не має вищої педагогічної освіти. Контингент учнів (кількість навчальних груп) не дозволив навантажити викладача ОСОБА_3 повною ставкою педнавантаження.
Позивачка вважає що вона повинна була вичитати 72 години (1/10 річного педнавантаження: 720год:10 міс.=72 годин), а фактично нею було проведено 107 годин річного педнавантаження. Отже, причин знімати з неї години педагогічного навантаження у адміністрації ліцею не було.
Крім того, позивачка зазначяає, що наказом від 19.10.2018 року №135-К «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» їй було оголошено догану.
В констатаційній частині цього наказу було вказано: «19 жовтня 2018 року до заступника директора з навчально-методичної роботи ОСОБА_4 звернулися учні (16 учнів) групи КОА -168 з заявою про непристойну поведінку викладача математики ОСОБА_1 на уроці.
В пояснювальній записці викладача інформатики ОСОБА_1 повідомила, що дійсно в неї на уроці була стороння людина (випускниця ліцею попередній років)».
На підставі вищевикладеного позивачці винесли догану «в зв'язку з порушенням навчального процесу та трудової дисципліни». Проте, з текстом доповідної та суттю звинувачень в «непристойній поведінці» ОСОБА_1 не ознайомили навіть після її письмового звернення до адміністрації ліцею.
Відповідний наказ позивачка вважає таким, що винесений з порушенням трудового законодавства, надуманий з боку адміністрації коледжу та таким, що має бути скасований.
Стосовно наказу №394, позивачка зазначає наступне: 25.10.2018 року, в.о.директора ОСОБА_4 створена комісія щодо перевірки стану викладання предмету «Інформатика». Причина здійснення позапланової перевірки стану викладання предмету «Інформатика» - наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Але, претензій до якості викладання її предмету не було. У наказі відсутня програма перевірки, графік відвідування уроків, до складу комісії з перевірки увійшов викладач ОСОБА_3 , який не має вищої педагогічної освіти, за своїм педагогічним навантаженням теж викладає предмет «Інформатика» і сам повинен був попасти під перевірку, що свідчить про навмисне та упереджене ставлення до позивача і перевірка має за мету подальше її звільнення.
Крім того, позивачка вважає, що викладач ОСОБА_3 зацікавлений в годинах її педагогічного навантаження, оскільки доді, її години перейдут йому. Також, на думку позивача, інші члени комісії не мають відповідної освіти та досвіду для здійснення перевірок взагалі, тим більше до перевірки стану викладання предмету «Інформатика»: так, ОСОБА_4 (за фахом викладач фізики). ОСОБА_5 (викладач історії), ОСОБА_6 (викладач української мови та літератури). ОСОБА_7 (викладач історії). Через відсутність програми перевірки та графіка відвідування уроків ОСОБА_1 , її постійно тримали в емоційній напрузі, що значно впливало на її моральний і фізичний стан.
26.10.2018 року в.о.директора ОСОБА_4 відвідала урок «Інформатики», а 01.11.2018 в.о.директора ОСОБА_4 знову без попередження, вже в порушення наказу від 25.10.2018 року №394 безпідставно прийшла на урок предмету загально-технічного циклу «Інформаційні технології» не сама, а з усіма членами комісії (з перевірки стану викладання предмету «Інформатика»).
Несанкціонований прихід такої кількості людей на урок, постійне перебування у емоційному напруженні через ситуацію, що склалася призвело до того, що у позивача раптово погіршився стан здоров'я і вона була вимушена визвати лікарів швидкої допомоги.
В порушення умов ст. 32 КЗпП України, наказом від 04.12.2018 року № 452 з педагогічного навантаження позивача, зняли 60 годин на користь викладача ОСОБА_3 .
Позивачка вважає, що системні дії адміністрації ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» мають за мету позбавлення позивача годин педнавантаження на користь викладача ОСОБА_3 . Наявність не знятої догани враховується при визначенні рівня кваліфікації та продуктивності праці в разі надання переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Все це, на думку позивача здійснюється з метою подальшого її звільнення.
Стосовно моральної шкоди, позивачка зазначає, що вона не була хворобливою людиною і зверталася за допомогою лікаря тільки з причини інфекційних захворювань (ОРВІ, грип). Але через приниження її честі та гідності, системне цькування з боку адміністрації стан її здоров'я значно погіршився, а саме 01.11.2018 року вона була госпіталізована до приймального покою КУ «Міська багатопрофільна клінічна лікарня №9» через нервовий зрив після незаконного відвідання її уроку цілою групою працівників під керівництвом в.о. директора ОСОБА_4 . Позивачу надали лікарняний лист і вона вимушена була витратити додатково кошти на лікування. Через лікарняний їй зменшили і без того не велике педагогічне навантаження, що призвело до додаткових матеріальних збитків та моральних переживань.
Через душевні та моральні переживання страждають її неповнолітні діти, вона не може бути повноцінною матір'ю через душевні переживання та фізичний біль. Свою моральну шкоду позивач оцінює в 15000 гривень.
У судовому засіданні позивачка підтримала факти, викладенеі у позовній заяві та просила суд задовольнити її вимоги у повному обсязі.
Представник позивача та її адвокат у судовому засіданні підтвердили та доводили суду обставини, викладені у позовній заяві. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, представник позивача та адвокат звернули увагу суду на письмові докази, які було добуті в порядку підготовчого судового засідання.
Додатково доводили суду, що тиск на ОСОБА_1 з боку адміністрації ліцея припинився після звільнення ОСОБА_3 в вересні 2020 року. ОСОБА_1 успішно пройшла чергову атестацію в 2020/2021 році. Згідно висновків державної атестаційної комісії вона визнана такою, що відповідає займаній посаді та їй присвоєна II атестаційна категорія, а також, надана висока оцінка діловим та моральним якостям. Звідси вбачається, що адміністрації ліцея було вигідно принизити ОСОБА_1 за для потреб ОСОБА_3 , тому викладені обставини повністю доводять правоту позивача.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову та просив суд відмовити у їх задоволенні оскільки вимоги позивача не обґрунтовані та не підтверджуються належними доказами. Свої заперечення представник відповідача виклав у письмовій формі.
Заступник директора з навчально-методичної роботи Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» ОСОБА_4 суду пояснила, що усі накази по ліцею були видані згідно інструкцій та Законів про працю. Жодного порушення з боку ліцею не має. Доводи позивачки про те, що адміністрація намагається створити передумови для її звільнення не відповідає дійсності, а посилання позивачки на негативне ставлення з боку адміністрації є безпідставним. З цих підстав, просила суд відмовити позивачці у позові.
Директор Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Львов Віктор Миколайович у судове засідання не з'явився. Своїх заперечень на позов не надав.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши у сукупності усі надані сторонами докази суд приходить до наступних висновків.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Так, в ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 працює викладачем предметів «Інформатика» та «Інформаційні технології» в ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» з 2007 року, має вищу педагогічну освіту, фахову освіту та педагогічний стаж - 12 років та має кваліфікаційну категорію «викладач 2 категорії».
З грудня 2015 року позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Під час її перебування у відпустці ДНЗ «Запорізький ПТКЛ» було реорганізовано шляхом приєднання до нього ще одного навчального закладу -ДНЗ «Запорізький професійний будівельний центр». Колектив приєднаного закладу та увесь контингент учнів перейшов до складу ДНЗ «Запорізький ПТКЛ».
З 01 вересня 2018 року позивачка перервала відпуску та вийшла на роботу в ДНЗ «Запорізький ПТКЛ».
Години педагогічного навантаження на 2018-2019 навчальний рік предметів «Інформатика» та «Інформаційні технології» були розподілені між нею (ставка педагогічного навантаження-720 годин) та викладачем приєднаного навчального ОСОБА_2 (560 годин).
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що в порушення вимог ст. 32 КЗпП України, без попередження за 2 місяці, наказами по підприємству її педагогічне навантаження було зменшено на користь викладача ОСОБА_3 .
Проте, в ході судового розгляду встановлено, що розрахунок зняття годин здійснювався відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти (наказ МОН від І 5.04.1993 № 102) у зв'язку з наданням позивачем лікарняних листів та необхідністю виконання навчальних планів та програм.
Так, відповідно до п 79 Інструкції, у випадках, коли викладачі відповідно до діючого законодавства або з незалежних від них причин звільняються від навчальних занять (відпустка, відрядження, тимчасова непрацездатність, відволікання учнів на сільгоспроботи, зимові канікули тощо), встановлений їм обсяг річного навантаження зменшується на 1/10 частину за кожний повний місяць відсутності на роботі або відсутності занять із зазначених причин (за неповний місяць -виходячи з відповідної кількості робочих днів).
Зняття годин було зроблено двома наказами по ліцею. Перший наказ від 08.10.2018 № 378 за яким знято 9 годин. Підставою став лист непрацездатності за період з 24 09.2018 та 04 10 2018 рік. Цей період включає 5 робочих днів вересня та 4 робочі дні жовтня . Таким чином враховано кількість годин, яка припадає на один день відповідно до загальної кількості годин на місяць. Викладач має річне навантаження 720 годин, 1/10 частини складає 72 години (тобто це місячне навантаження). Загальна кількість робочих днів у вересні складає 20 робочих днів, а у жовтні 22 робочі дні Виходячи з цього кількість годин на один день вересня складає 3,6 години (72 : 20), а у жовтні 3,3 години (72 : 22). На підставі цих розрахунків ліцей мало право зняти у вересні 18 годин (5 робочих днів, це 3,6 годин), а у жовтні 13,2 години (4 робочих дні, це 3,3 години). Загалом це становить 31,2 години, а знято всього 19 годин, що не є порушенням з боку ліцея.
Другий наказ від 04.12.2018 № 452 за яким знято 60 годин. Підставою стали листи непрацездатності: з 01,11.2018 по 09 11.2018 - період включає 7 робочих днів, з 12.1 1.2018 по 23.11.2018 - період включає 10 робочих днів, та довідка про тимчасове звільнення по догляду за хворою дитиною з 26.1 1.2018 по 03.12.2018 - період включає 5 робочих днів у листопаді та 1 робочий день у грудні. Оскільки періоди між листами були вихідними днями, то викладач був відсутній цілий місяць листопад. Таким чином, виходячи з вищевказаного розрахунку, відповідач мав змогу зняти 72 години, а у грудні 3,6 години, а знято лише 60 годин, що також не суперечить інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти (наказ МОН від І 5.04.1993 № 102).
Отже, оскільки умови праці не змінювались, а години зняті відповідно до порядку передбаченого Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, жодних підстав для повідомлення працівника за 2 місяці у даному випадку не передбачено, а звідси суд не вбачає порушень прав ОСОБА_1 .
Стосовно наказау №135-К від 19.10.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне:
Як пояснила позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні, що вона не мала можливості ознайомитись із заявою учнів до керівництва ліцея щодо вчинення нею дисциплінарного проступку. Та взагалі, на думку позивача вона не вчиняла будь якого проступку, за яке мождна притягнути до відповідальності.
З оглянутого у судовому засіданні листа учнів до керівництва ліцея від 18.10.2018 року вбачається, “що 18.10.2018 року на 8 уроці, була присутня стороння дівчина, яку покликала викладач, щоб допомогти їй справитися з “тупими"учнями (як вона сказала). Ця дівчина закривала нам роти, та виганяла з кабінету. Роздавши нам завдання у вигляді записування конспекту, викладач з дівчиною розмовляли про плани на вечір, та сміяіись з нас. У групі були назначені чергові, вона почала змінювати чергових. Коли ми почесні сперечатись з цього приводу, вона обізвала одну з учениць “конченой лицемеркой ”, та погрожувала поставити негативну оцінку зі свого предмету. Були некоректні вис назування у бік майстра. Напротязі всього уроку, у бік нашої групи ми чули образи (тупые, лицемерные, плохие дети) від викладача та сторонньої дівчини яка була присутня на уроці. На уроці нам заборонені мобільні телефони, але викладач сама сиділа в телефоні та жартувала що він не вмикається через те що тут присутні “тупі і погані діти ”.
У позовній заяві та в судовому засіданні позивачка зазначала, що вона не запрошувала ОСОБА_8 (ученицю попередніх років) до навчального закладу, та попередньо з нею не домовлялась.
У позові зазначено, що ОСОБА_8 сиділа на задній парті, але під час допиту свідків встановлено, що фактично вона перебувала поряд з ОСОБА_1 під час проведення уроку.
Даний факт був підтверджений свідком ОСОБА_9 .
Крім того, у судовому засіданні свідок, ОСОБА_9 надала пояснення щодо неналежного виконання посадових обов'язків викладачем ОСОБА_1 . На думку учениці ОСОБА_1 замість викладання предмету шляхом проведення лекцій, надавала дітям підручники для переписування конспекту. При цьому жодних роз'яснень матеріалу, чи будь якого діалогу з учнями викладач не проводила.
Обгрунтовуючи свій позов в частині оскарження наказу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, ОСОБА_10 зазначала, що адміністрація ліцею у ситуації не розібралась, та без будь яких підстав винесла оспорюваний наказ про догану. Проте, дане спростовується поясненнями свідків та третьої особи ОСОБА_4 , з яких вбачається, що після інциденту було проведено бесіди з учнями навчальної групи для встановлення дійсних подій, відібрано пояснення з боку ОСОБА_1 та прийнято обгрунтоване рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: І) догана; 2) звільнення.
Частиною 1 ст. 147 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
Положеннями ст. 148 КЗпП України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Отже, судом встановлено, що до ОСОБА_1 застосовано найменше з можливих стягнень, правомочним органом. Строк накладення стягнення не порушено. Від працівника відібрано пояснення та у результаті розгляду усіх обставин події винесено наказ як це передбачено ст. 149 КЗпП України.
До матеріалів справи надано копію посадової інструкції ОСОБА_1 яка підписана особисто позивачкою, що остання підтвердила у судовому засіданні.
Так, відповідно до п 2.3 Посадової інструкції № 1 01-11 викладача загальноосвітньої підготовки ОСОБА_11 , викладач зобов'язаний володіти теоретичними основами та методикою викладання теоретичного матеріалу, дисциплінами психолого-педагогічного циклу (педагогікою, психологією, методикою викладання предмету та ін..), використовувати ефективні форми, методи, засоби
навчально-виховного процесу, створювати умови для матеріально-технічного оснащення навчального процесу, знати соціальні, культурні, інші умови навчання і виховання, індивідуальні особливості учнів, питання формування різних учнівських колективів і керівництво ними, дбати про розвиток здібностей та талантів учнів.
Пунктом 2.6 Інструкції передбачено, що викладач зобов язаннй забезпечити умови для засвоєння учнями навчальних програм на рівні обоє 'язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвитку здібностей учнів, використовувати ефективні форми, методи, засоби навчально- виховного процесу.
Відповідно до п. 2.7 Інструкції передбачено, що викладач зобов'язаний проводити індивідуальну роботу з учнями з предмету, що викладає, індивідуальну виховну роботу з учнями, залучати їх до роботи в гуртках спортивних секціях.
Відповідно до п. 2.8 Посадової інструкції № 1.01-11 викладача загальноосвітньої підготовки ОСОБА_12 , встановлено, що викладач зобов'язаний настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі, правди, справедливості, гуманізму, доброти, патріотизму, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей, виховувати в учнів повагу до батьків, жінок, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, сприяти підготовці учнів до самостійного трудового життя.
Отже, на думку суду ОСОБА_1 порушила пункти посадової інструкції викладача.
Судом було досліджено, що на адресу в.о. директора ДНЗ “Запорізький ЗПТКЛ” Савєльєвої О.І. надійшла заява від ОСОБА_13 , щодо невдоволення рішенням адміністрації ліцею про винесення догани ОСОБА_1 .. Остання вважала, що ОСОБА_14 необхідно звільнити замість винесення доган, та під час особистої бесіди погрожувала звернутись до вищих органів з відповідними скаргами, та вимогою звільнити викладача, яка принижувала честь та гідність її доньки.
Дані обставини підтверджені ОСОБА_13 під час допиту її у судовому засіданні.
Крім того, як пояснила ОСОБА_4 вона не мала на меті звільнення ОСОБА_1 оскільки вважає, що остання є молодим спеціалістом та може навчитись належним чином виконувати свою роботу.
Щодо наказу № 394 створено комісію щодо перевірки стану викладання предмету “Інформатика”, позивач вважає, що склад комісії є некомпетентним перевіряти її роботу. Викладач ОСОБА_3 є упередженою особою, оскільки викладає предмет "Інформатика”.
Проте, в ході судового розгляду встановлено, що із самого наказу слідує, що він складається з адміністративного персоналу, який серед іншого виконує контролюючі функції, та із викладача предмету “Інформатика” який має можливість оцінювати викладання самого предмету.
Крім того, як вбачається з вивчених документів, комісія не змогла перевірити викладання предмету, оскільки ОСОБА_1 під час встановленого для комісії часу перевірки була тимчасово непрацездатною на підставі лікарняних листів.
Доводи позивачки про те, що адміністрація намагається створити передумови для її звільнення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Більше того, позивач підтвердила, що протягом останніх двох років не притягувалась до дисциплінарної відповідальності та не мала конфліктів з адміністрацією.
Таким чином, посилання позивачки на негативне ставлення з боку адміністрації є безпідставним.
Крім того, є безпідставною заява позивачки про те, що вона раніше не притягувалась до дисциплінарної відповідальності, що спростовується долученим до матеріалів справи наказом № 13-к від 18.05.2015 року.
Визначення моральної шкоди міститься у положеннях статті 23 ЦК України, у якій зазначено, що моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вимогами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи, якою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 травня 1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З підстав вищевикладеного, суд вважає, що жодного належного обгрунтування моральних страждань позивачем не наведено, оскільки усі перелічені обставини спростовуються долученими до матеріалів справи доказами.
Крім того, позивач просить стягнути на її користь витрати на правову допомогу в розмірі відшкодування моральної шкоди 15000 гривень.
Проте не зрозуміло яку суму витрат на правову допомогу просить стягнути позивач та яку суму моральної шкоди.
Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, сторона яка заявляє вимогу, щодо компенсацію таких витрат, повинна доводити їх обсяг та обгрунтування заявленої суми відповідними документами. Оскільки цього зроблено позивачем не було, вважаю дану вимогу безпідставною та такою що не підлягає задоволенню.
Наданий акт приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги не є належним доказом понесених витрат, оскільки відсутні фінансові документи, як то квитанція про оплату, фіскальний чек, виписка по банківському рахунку, щодо зарахування оплати послуг адвоката.
Аналізуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
До вказаного висновку суд прийшов, виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Керуючись ст.ст.2, 3, 4, 10, 12, 13, 60, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.21, 32, 36, 147, 148 , 149 КЗпП України, Законом України «Про загальну середню освіту», суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей», Третя особа: директор Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Львов Віктор Миколайович, Заступник директора з навчально-методичної роботи Державного навчального закладу «Запорізький професійний торгово-кулінарний ліцей» Савельєва Ольга Іванівна про визнання наказів недійсними та їх скасування, стягнення витрат на правову допомогу та компенсацію моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 30-денний строк з дня складання повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення суду проголошено 20.04.2021 року о 8-30 годині.
Суддя Н.Ю.Козлова