Дата документу 16.04.2021
Справа № 334/1486/21
Провадження № 2/334/1997/21
(ЗАОЧНЕ)
16 квітня 2021 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Турленко К.С.,
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановив:
І. Зміст позовних вимог та заперечень сторін.
Позивач звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи, такою, що втратила право користування квартирою. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що вона є власником 1/2 будинку АДРЕСА_1 , який належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину. Відповідач не проживає у вказаному будинку вже більше одного року, його речі у ньому відсутні. Самостійно знятись із реєстрації не має можливості, оскільки за твердженням позивача працює за кордоном.
Відповідач відзиву на позов не надав.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою суду від 10.03.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального провадження, підготовче засідання призначено на 31.03.2021 року
Ухвалою суду від 31.03.2021 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 16.04.2021 року.
Відповідач у судові засідання не з'явився, клопотань чи заяв з цього приводу суду не надав.
Позивачем подано клопотання про ухвалення заочного рішення у справі, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.
Частиною четвертою статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) встановлено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи наявність підстав, визначених частиною першою статті 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
ІІІ. Фактичні обставини встановлені судом.
Позивач є власником 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності набуто позивачем на підставі свідоцтва про право на спадщину від 13.09.2018 року.
Згідно акту встановлення факту не проживання особи, складеного комісією у складі двох сусідів та співвласника будинку відповідач з 2008 року за вказаною адресою не проживає.
ІV. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Частиною другою статті 64 ЖК УРСР передбачено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Судом встановлено, що відповідач не є членом сім'ї позивача у розумінні, наведених вище норм законодавства.
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений у продовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до приписів ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Судом встановлено, що відповідач не є членом сім'ї позивача та втратив право користування даним житлом, оскільки з 2008 року в ньому не проживає, однак добровільно з реєстраційного обліку не знявся та залишається зареєстрованим в житловому приміщенні, жодних зобов'язань пов'язаних з утриманням будинку не несе, ним не користуються, не виконує обов'язки, пов'язані з утриманням, оплатою житлового приміщення, його речі за вказаною адресою відсутні, що чинить позивачу перешкоди у здійсненні права власності.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду або через Ленінський районний суд м. Запоріжжя.
Повний текст рішення складено та підписано 20.04.2021 року.
Суддя: Бредіхін Ю. Ю.