Справа № 620/4634/20 Суддя першої інстанції: Заяць О.В.
20 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М.,
при секретарі - Василенко Ю.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання незаконною та скасування постанови,
У жовтні 2020 року позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання незаконною та скасування постанови, в якому просив:
- визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 25-02-015/0228/102 від 04.04.2019 року, яку було винесено заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Хоменко І.І. про накладення штрафу в розмірі 125 190 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
12 та 15 квітня 2021 року, відповідно до штампів вхідної кореспонденції суду Вх.№ 14573 та 15430 відповідно, представником позивача Гринь Л.В. подано заяву про вступ у справу як представника та відзиви на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що наявність у виконавця - ОСОБА_2 таких прав як здійснювати виконання доручень самостійно від свого імені, залучати третіх осіб, змінювати тарифи на свою роботу, відмовити замовнику у наданні послуг по декларуванню за конкретним дорученням однозначно свідчить про укладення цивільного договору, адже такі ознаки зовсім не притаманні трудовому договору.
19 квітня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 15736, на електронну адресу суду надійшло клопотання від Управління Держпраці у Чернігівській області про відкладення розгляду справи на іншу дати, мотивуючи необхідність такого відкладення тим, що з 5 квітня громадський транспорт перевозить пасажирів за спецперепустками, у зв'язку з чим відсутня практична можливість у представника відповідача взяти участь у судовому засіданні.
У силу приписів ч.2 ст.. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, обов'язковою участь сторін не визнавалась, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів, без сторін.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за своїм змістом укладений договір є цивільно-правовим договором, адже предметом останнього є виконання певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов'язувався оплатити виконавцю винагороду за виконану ним роботу, виконавець не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовував процес надання послуг (виконання робіт), предметом укладеного договору є кінцевий результат, а не процес праці, у зв'язку з чим висновки відповідача про порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 КЗпП України є помилковими. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається зі службової записки начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області Луцишиної В.М. від 06.03.2019 року та листа Головного Управління ДФС у Чернігівській області від 26.02.2019 року № 2974/8/25-01-13-05-11 начальником Управління Дорошенком С.В. прийнято рішення про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.
На підставі наказу Управління 11.03.2019 року № 81 та направлення на проведення контрольного заходу від 11.03.2019 року № 289 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Гущіною Іриною Борисівною в період з 11.03.2019 року по 12.03.2019 року проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.
За результатом проведення інспекційного відвідування встановлені порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України, про що складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 12.03.2019 року № 25-02-015/0228.
На підставі абзацу 2 частини 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України за фактичний допуск працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору (ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України) 04 квітня 2019 року заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Хоменко І.І. винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 25-02-015/0228/102 на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 125190 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою відповідача, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 (далі - Положення №96) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пп. 5 п. 6 Положення №96 Держпраці для виконання покладених на неї завдань має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.
Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стосовно виявлених порушень законодавства про працю, які, на думку відповідача, допущені позивачем, варто зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Як зазначено у статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Положеннями частин 1-3 статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Статтею 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» визначено, що працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» робочим місцем є місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).
Відповідно до 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Також заробітною платою відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Таким чином, з наведених норм чинного законодавства України вбачається, що трудові відносини між працівником і роботодавцем виникають на підставі укладеного між ними трудового договору, за яким працівник зобов'язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець у свою чергу зобов'язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. З боку роботодавця трудовий договір з працівником укладає власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізична особа підприємець. Разом з тим, норми Цивільного кодексу України регламентують принципи свободи договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, юридична особа та фізична особа як сторони відповідних договорів вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.
Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
При цьому, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
В постанові від 04.07.2018 року по справі № 820/1432/17 Верховний Суд дійшов до висновку, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_2 був укладений Договор №1 від 21 січня 2015 року про надання послуг по декларуванню та митному оформленню вантажів (а.с.18-20). Відповідно до п.1 цього Договору, Виконавець зобов'язаний за обумовлену плату і в обумовлений термін надавати послуги по декларуванню майна, транспортних засобів та інших предметів, які вводяться на митну територію України. Відповідно до Додатку №1, який є невід'ємною частиною цього Договору, складений перелік, кількість і вартість послуг, які може надати Виконавець за цим Договором. Періодичність надання послуг за цим Договором не зазначена, оскільки послуги за цим Договором, мають строковий і несистематичний характер.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, аналіз змісту вказаного договору вказує на те, що предметом є виконання певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов'язувався оплатити виконавцю винагороду за виконану ним роботу. Виконавець не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а сам організовував процес надання послуг (виконання робіт).
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до п.1.1 Договору, дії, пов'язані з декларуванням і митним оформленням товарів третіх осіб, наданих Замовником, здійснюються самостійно ОСОБА_2 від свого імені за рахунок і за дорученням Замовника в порядку, передбаченого цим договором.
Крім того, п. 1.2 вищевказаного Договору передбачав право виконавця залучати третіх осіб, залишаючи за собою відповідальність за виконання умов договору.
Пунктами 2.1, 2.2 передбачено також зміну розміру тарифу за послуги, а також право відмови Замовнику у наданні послуг по декларуванню за конкретним доручення.
Усі вище перелічені права не є характерними, для трудових відносин, а є ознаками саме цивільно - правового договору.
Крім того, як вбачається з Акту інспекційної перевірки, позивач не орендує приміщення, займається діяльністю за місцем проживання, в останнього відсутня потреба та можливість для облаштування робочого місця для найманого працівника, тощо, що свідчить про те, що на ОСОБА_2 не було поширено правил внутрішнього трудового розпорядку за відсутності останнього.
Посилання апелянта на те, що обсяг обов'язків ОСОБА_2 збігається з колом обов'язків найманого працівника за посадою «агент з митного оформлення вантажів та товарів», визначених Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 року № 336, колегія суддів вважає необґрунтованими, адже у вказаному Довіднику відсутня така посада, як «агент з митного оформлення вантажів та товарів».
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 313, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б.Глущенко
Я.М.Собків
Повний текст виготовлено 20 квітня 2021 року.