Справа № 320/8580/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
20 квітня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р.,
Лічевецького І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку її пенсії, за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року згідно статей 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок їй щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести перерахунок додаткової пенсії відповідно до частини другої статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 15% від мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, провівши відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не нарахування та невиплати їй із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київської області здійснити їй із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
28 грудня 2020 року від представника позивача на адресу суду першої інстанції надійшла заява про винесення додаткового рішення у справі щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.
Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) судові витрати у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на підтвердження понесених витрат позивачем надано лише квитанцію про сплату гонорару, будь-яких інших доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості надано не було.
Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що дана справа є незначної складності, є типовою, тому заява позивача про ухвалення додаткового судового рішення не підлягає задоволенню.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Приймаючи додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що оскільки заява позивача про стягнення судових витрат є цілком обґрунтованою та базується на принципі адміністративного судочинства - відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, тому наявні підстави для її задоволення.
Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу вимог частини першої та третьої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частин четвертої-п'ятої вказаної статті для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно із частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п. 11 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до п. 3 частини першої ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року.
Наведені положення Основного Закону до 01 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Якименко О.В. укладено договір про надання правничої допомоги від 08.01.2018 №118/20, на підтвердження виконання умов якого надано акт №118/20 виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги адвокатом від 16.09.2020 та квитанцію №118/20 про оплату витрат за надання правової допомоги у розмірі 2500 грн, якою підтверджується перерахування коштів на надання професійної правничої допомоги.
Згідно наведеного розрахунку у акті виконаних робіт позивачем в даній справі надавалися наступні послуги: надання консультації, копіювання документів, підготовка звернення до пенсійного фонду, направлення адвокатських запитів, підготовка позовної заяви.
При цьому, вартість послуг (гонорар адвоката) складає у даному випадку 2 500 грн.
Тобто, наданий представником позивача розрахунок суми судових витрат містить конкретизацію обсягу наданих послуг.
Слід відмітити, що розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, відтак досудове врегулювання спору, надання консультацій, направлення адвокатських запитів та підготовка звернення до пенсійного фонду не стосується розгляду конкретної судової справи.
Крім того, такий вид правничої допомоги як копіювання документів взагалі не може бути віднесено до правничої допомоги у відповідності до вимог статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
При цьому, наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Так, предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 2500 грн., витрачені позивачем, є документально підтвердженими, разом з тим, вони не є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, тому підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу лише в розмірі 1500 грн за підготовку позовної заяви, що відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Київській області у розмірі 1500 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково.
Додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року - змінити, виклавши абзац перший резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) судові витрати у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп».
В іншій частині - додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді Т.Р. Вівдиченко
І.О. Лічевецький