Справа № 640/254/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
19 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України та Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,-
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, у якому просила:
- скасувати податкову вимогу від 27 квітня 2018 року №76501-17 на суму 25000 грн 00 коп.;
- скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 27 квітня 2018 року № 76501-17;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року № 51-1305 про нарахування транспортного податку за 2016 рік;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2015 року № 239-17 про нарахування транспортного податку за 2015 рік.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління ДПС у місті Києві.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 27 травня 2015 року № 239-17;
- визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у місті Києві від 27 квітня 2018 року № 76501-17;
- визнано протиправним та скасовано рішення про опис майна у податкову заставу від 27 квітня 2018 року №76501-17, прийняте Головним управлінням ДФС у місті Києві;
- у задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та здійснення порушень процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати у частині задоволених судом першої інстанції вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апелянт зазначає, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовною вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 27 травня 2015 року № 239-17 у зв'язку з чим суд першої інстанції зобов'язаний був залишити позовну заяву у вказаній частині вимог без розгляду на підставі ч. 3 ст. 123, п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України. Також апелянт стверджує, що податкова вимога Головного управління ДФС у місті Києві від 27 квітня 2018 року № 76501-17 про сплату боргу та рішення Головного управлінням ДФС у місті Києві від 27 квітня 2018 року №76501-17 про опис майна у податкову заставу були прийняті у відповідності до вимог п. 59.1 ст. 59, ст. 88 та п. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу України,
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для визначення податковим органом зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік. Позивач зазначає, що транспортний податок за 2015 рік нею був сплачений 31 грудня 2015 року, однак не в результаті вручення їй податкового повідомлення-рішення, а з огляду на її добросовісність як платника податків. При цьому, зазначає, що сплата податку не може вважатись її згодою з безпідставним нарахуванням такого податку. Також позивач зазначає, що визначене податковим органом зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік є неузгодженим.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Mercedes-Benz CLS 500, рік випуску 2013, об'єм двигуна 4663 см3, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 .
ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві було винесене податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2015 року № 239-17, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25000 грн 00 коп.
ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві було винесене податкове повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року № 51-1305, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25000 грн 00 коп.
Головним управлінням ДФС у місті Києві 27 квітня 2018 року складено вимогу № 76501-17, згідно з якою станом на 26 квітня 2018 року сума податкового боргу позивача зі сплати транспортного податку становить 25000 грн 00 коп.
Того ж дня Головним управлінням ДФС у місті Києві прийнято рішення від 27 квітня 2018 року №76501-17, яким здійснено опис майна, що перебуває у власності позивача, у податкову заставу.
Вважаючи зазначені рішення протиправними, позивач звернулася з позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положення ст. 267 Податкового кодексу України щодо сплати транспортного податку підлягають застосуванню у сукупності з пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 цього Кодексу. Відповідно, транспортний податок підлягає сплаті починаючи з 01 січня 2016 року, а визначення такого податкового зобов'язання у 2015 році є протиправним. Суд першої інстанції зазначив, що визначена контролюючим органом сума податкового зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік не є узгодженою, а тому не вважається податковим боргом, у зв'язку з тим, що відповідачем не надано доказів направлення позивачу податкового повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року № 51-1305 у порядку, що визначений ст. 58 Податкового кодексу України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що стверджуючи про необхідність скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 27 травня 2015 року № 239-17, відповідач зазначав про необхідність залишення вказаних позовних вимог без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних відносин норм КАС України про які зазначає відповідач, для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Згідно із ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку є Податковий кодекс України.
Згідно з п. 58.16 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Статтею 102 Податкового кодексу України встановлено строк давності - 1095 днів для нарахування грошових зобов'язань платнику податків.
Отже, п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення.
З огляду на зазначене правове регулювання та враховуючи пріоритетність норм спеціального законодавства, колегія суддів вважає, що при визначенні строку позовної давності у вказаних правовідносинах необхідно застосовувати положення п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України. У зв'язку з чим строк позовної давності щодо оскарження податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму зобов'язань з транспортного податку має становити 1095 днів із дня отримання такого рішення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування спеціальних строків позовної давності під час оскарження податкових повідомлень-рішень висловлена Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стверджуючи про дотримання строку позовної давності під час звернення до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 зазначила, що копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень отримала 04 серпня 2018 року разом з листом відповідача від 23 липня 2018 року № 349/Х26-15-17-03-27, що підтверджується відміткою на конверті в якому лист було направлено позивачу (а.с. 16 - 19).
Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції та під час звернення до суду з апеляційною скаргою відповідачами всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України не надано доказів, які б спростовували вказані обставини.
Враховуючи дату отримання позивачем оскаржуваного рішення - 04 серпня 2018 року та дату звернення до суду з адміністративним позовом - 30 грудня 2018 року, колегія суддів вважає, що позивачем дотримано строк звернення до суду з цим позовом.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду безпідставними та зазначає, що підстави для залишення без розгляду вказаних відповідачем вимог відсутні.
У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності з 01 січня 2015 року, ст. 267 Податкового кодексу України було викладено у новій редакції, якою передбачено сплату транспортного податку.
Згідно пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (тут та надалі у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування, відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 була власником транспортного засобу Mercedes-Benz CLS 500, рік випуску 2013, об'єм двигуна 4663 см3.
У зв'язку з цим відповідачем було зроблено правильний висновок про те, що вказаний транспортний засіб є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач - платником такого податку відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України.
Разом з тим, податковим органом не було враховано, що транспортирний податок належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.
Так, у відповідності до п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Таким чином, транспортний податок, як місцевий податок, підлягав би сплаті у 2015 році виключно у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про його встановлення до 15 липня 2014 року.
У м. Києві транспортний податок був встановлений рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629», яке опубліковане у січні 2015 року у газеті «Хрещатик», випуск № 13/1.
З огляду на те, що рішення Київської міської ради про встановлення транспортного податку було прийняте та оприлюднене після 15 липня 2014 року, підстави для сплати транспортного податку у 2015 році - відсутні.
Положеннями п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було передбачено сплату транспортного податку, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Разом з тим, вказаним Законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 Податкового кодексу України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що у ДПІ у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві були відсутні підстави для нарахування ОСОБА_1 транспортного податку за 2015 рік та винесення податкового повідомлення-рішення від 27 травня 2015 року № 239-17, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання такого повідомлення-рішення протиправним.
Стосовно ж прийняття відповідачем податкової вимоги від 27 квітня 2018 року № 76501-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 27 квітня 2018 року №76501-17, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п. 59.1. ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Підпунктом 89.1.2 п. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу України обумовлено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Визначення терміну податковий борг міститься у пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Зокрема, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом;
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано апелянтом, приймаючи податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, відповідач виходив з того, що у позивача наявний податковий борг у розмірі 25000 грн 00 коп. у зв'язку з несплатою транспортного податку за 2016 рік.
Зі змісту листа відповідача від 23 липня 2018 року № 34904/Х/26-15-17-03-27 вбачається, що примірник податкового повідомлення-рішення від 07 червня 2016 року № №51-1305 було направлено за зареєстрованим місцем проживання позивача.
У відповідності до вимог п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, у редакції, чинній станом на час прийняття податкового повідомлення-рішення рішення від 07 червня 2016 року № №51-1305, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Водночас, доказів належного надіслання вказаного податкового повідомлення-рішення, зокрема повідомлення про вручення, відповідачем суду не надано.
Отже, як вірно встановив суд першої інстанції, станом на час прийняття оскаржуваних позивачем рішень відповідача, нарахована контролюючим органом сума податкового зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік не була узгодженою, а тому не вважається податковим боргом.
З огляду на зазначені обставини справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкової вимоги Головного управління ДФС у місті Києві від 27 квітня 2018 року № 76501-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 27 квітня 2018 року №76501-17.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов