П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/2749/20
Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючої судді: Шевчук О.А.
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року по справі №540/2749/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом в якому, просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення (виключення зі списків особового складу) - 27 грудня 2018 року по день фактичного розрахунку - 25 серпня 2020 року, у розмірі 208613 (двісті вісім тисяч шістсот тринадцять) грн. 76 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач несвоєчасно виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у зв'язку з чим вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час такої затримки.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі та прийняти нове рішеня, яким відмовити позивачу в задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції приймаючи рішення у справі не врахував, що наказ командира Військової частини не зобов'язував відповідача компенсовувати позивачу невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020рік, а тому в даному випадку має місце спір про право, отже на час звільнення позивача зі служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її невиплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗПП України. Також, вважає, що стягнута сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є неспівмірною.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку, у зв'язку з чим просив залишити судове рішення без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 06.09.2017 року є учасником бойових дій.
Наказом командира військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (по особовому складу) №282 від 27.12.2018 року позивача звільнено з військової служби відповідно до пп. «а» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 27.12.2018 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року по справі №540/986/20, що набрало законної сили, суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, та зобов'язав відповідача нарахувати виплатити вказані грошові кошти.
На виконання вищезазначеного судового рішення, 25.08.2020 року відповідач нарахував та виплатив позивачу відповідні грошові кошти.
На думку позивача, оскільки розрахунок при звільненні проведено з порушенням строку встановленого ст. 116 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за час такої затримки, що стало підставою його звернення до суду з відповідним позовом.
Приймаючи судове рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки спір у справі №540/986/20 вирішено на користь ОСОБА_2 , наявні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 208613 грн.
Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В свою чергу, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як вже зазначалось, наказом командира військової частини №282 від 27.12.2018 року позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 27.12.2018 року.
Водночас, грошову компенсацію за невикористані дні календарної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік виплачено лише 25.08.2020 року, на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року по справі №540/986/20.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, як учасника бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасника бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України з огляду на наявність спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, та здійснення виплати позивачу грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасника бойових дій за рішенням суду у справі №540/986/20, колегія суддів зазначає наступне.
Нормами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасника бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України.
Водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
В свою чергу, застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного: позивач звернувся до суду з позовом щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у квітні 2020 року, в той час, як звільнення позивача мало місце у грудні 2018 року; відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а тому, факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду справи №540/986/20; сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (7344,88 грн.), значно менша, ніж сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, яка заявлена до стягнення - 208 613,76 грн.
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2018-2020 р.р. можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 2000 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено, в тому числі, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2 000 (дві тисячі) грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик