П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/3235/20
Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугою років, як працівнику освіти, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, викладене у листі №2100-0301-8/42182 від 09.10.2020;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити, нарахувати та виплачувати позивачу з 01.10.2020 пенсію за вислугою років, як працівнику освіти, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначила, що звернулася до управління фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років, як працівнику освіти, відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Розглянувши надані позивачем документи, відповідач листом №2100-0301- 8/42182 від 09.10.2020 року відмовив їй у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
Вказану відмову позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Представник відповідача в обґрунтування правової позиції зазначив, що 01 жовтня 2020 року позивач звернулась до Херсонського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В результаті розгляду зазначеної заяви, Головним управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення № 213050016798 від 02.10.2020 року, яким відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи. Вказане рішення прийняте відповідачем з огляду на те, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, в яких спеціальний стаж роботи на 01.04.2015 року - 25 років або на 01.01.2016 року - 25 років 6 місяців, або на 11.10.2017 року - 26 років 6 місяців мають право на призначення пенсії за вислугу років при зверненні в будь - який час незалежно від віку. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, набрав чинності 11 жовтня 2017 року, таким чином стаж, передбачений Законом України «Про пенсійне забезпечення» для призначення пенсії за вислугу років особі необхідно набути до 11 жовтня 2017 року.
За наданою трудовою книжкою та індивідуальних відомостей про застраховану особу стаж роботи позивач склав 26 років 23 дні, стаж роботи який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону станом на 01.04.2015 року складає 23 роки 06 місяців 15 днів ; на 01.01.2016 року - 24 роки 03 місяці 15 днів; на 11.10.2017 - 26років 23 дні.
Таким чином, станом на 11.10.2017 року стаж позивачки є меншим 26 років і 6 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії згідно з пунктом «е2 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, оформлене протоколом №213050016798 від 02 жовтня 2020 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років, як працівнику освіти, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити та виплатити ОСОБА_1 з 01.10.2020 року пенсію за вислугою років, як працівнику освіти, відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, суд не надав належної оцінки викладеним доводам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 жовтня 2020 року звернулась до Херсонського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до записів трудової книжки від 02.09.1985 НОМЕР_1 , позивач працювала, зокрема:
- з 02.09.1985 року по 15.08.1988 року на посаді вихователя дитячого ясла-садка № 68 Шахтинського імені 50-річчя СРСР бавовняного комбінату;
- з 14.08.1989 року по 01.09.1995 року на посаді вихователя дитячого ясла-садка № 25;
- з 02.09.1995 року по 12.08.1999 року та з 01.09.2004 року по 30.09.2020 року на посаді вихователя дитячого ясла-садка № 39.
В результаті розгляду зазначеної заяви, Головним управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення № 213050016798 від 02.10.2020 року, яким відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Питання, що пов'язані з пенсійним забезпеченням врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-1V), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Згідно зі статтею 8 Закону №1058-IV громадяни України мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до пункту «е» частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 року не менше 25 років та після цієї дати з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року - не менше 26 років 6 місяців.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (надалі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону № 1788), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII (надалі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону № 1788.
Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 року право на пенсію за вислугу років згідно з статтею 55 Закону №1788-ХІІ мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно від віку, за наявності спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 01.10.2020 року про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Як встановлено судом, звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії мало місце 01.10.2020 року тому застосуванню до даних правовідносин належать положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення до нього змін законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.15 року №213-VІІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.15 року №911-VIII.
Підставою відмови у призначенні позивачці пенсії за вислугою років слугував встановлений факт недостатності її спеціального стажу станом на 11.10.2017 року.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 02.09.1985 року по 15.08.1988 року ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя дитячого ясла-садка № 68 Шахтинського імені 50-річчя СРСР бавовняного комбінату; з 14.08.1989 року по 01.09.1995 року на посаді вихователя дитячого ясла-садка № 25; з 02.09.1995 року по 12.08.1999 року та з 01.09.2004 року по 30.09.2020 року на посаді вихователя дитячого ясла-садка № 39.
Отже, станом на 01.10.2020 року загальний спеціальний саж позивача складає 29 років.
Тобто, колегія суддів зауважує, що посилання відповідача на те, що спеціальний страховий стаж роботи позивача, що дає їй право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» обчислений по 11.10.2017 року повинен становити 26 років 6 місяців, є безпідставним, оскільки в даному випадку відповідач застосував редакцію Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнана неконституційною.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що у позивача в сукупності наявний необхідний їй спеціальний стаж, що надає їй право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н.В.