21 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 398/3712/20(2-а/398/7/21)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Трошиної А.С.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Дніпро апеляційну
скаргу ОСОБА_1
на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 січня 2021 року (головуючий суддя - Нерода Л.М.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Царичанського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області
про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області із позовом до Царичанського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Відповідач), в якому просив суд:
- скасувати постанову Царичанського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 09.10.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 170,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 січня 2021 року по справі № 398/3712/20(2-а/398/7/21) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Царичанського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовлено у повному обсязі (а.с. 32-33).
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 38-42).
В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що Відповідач зобов'язаний довести правомірність винесення ним постанови, зокрема шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення Позивачем вимог п. 2.9 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 6 ст. 121 КУпАП, однак, Відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження вчинення Позивачем інкримінованого правопорушення.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили.
Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 жовтня 2020 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ №3260434, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 170 гривень.
В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 09 жовтня 2020 року по вул. Центральна, 53, с. Ляшківка, Царичанський р-н, Дніпропетровська обл., водій, керував транспортним засобом з номерним знаком, закритим стороннім предметом, чим порушив п. 2.9(в) Правил дорожнього руху України і скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 6 ст. 121 КУпАП України (а.с. 17-19).
Оскарження правомірності винесеного суб'єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 09 жовтня 2020 року є предметом судового розгляду в даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що порушення Позивачем п. 2.9 (в) ПДР України підтверджується наданою останнім фотографією його транспортного засобу, відповідно до якої вбачається, що державний номерний знак автомобіля розміщено на задній частині кабіни автомобіля, а на кузові вказаного автомобіля розміщено вантаж на рівні кабіни автомобіля, таким чином таке розміщення вантажу не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м, у зв'язку з тим, що вказаний номерний знак закритий вантажем.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п 2.9(в) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов'язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
Частиною 6 статті 121 КУпАП передбачено відповідальність за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, його експлуатація без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами, у тому числі з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач керував транспортним засобом, номерний знак якого був закритий стороннім предметом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що Відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не надано жодних доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, що свідчить про не підтвердження належними та допустимими доказами наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 6 ст. 121 КУпАП.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції бере до уваги і висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.04.2018 р. у справі №338/1/17 де останній вказав про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що оскільки Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на вказане, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів Позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що, в даному випадку, є необхідність вийти за межі позовних вимог та закрити справу про адміністративне правопорушення.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними письмовими доказами, тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 12 січня 2021 року підлягає скасуванню.
Частиною 6 статті 139 КАС України встановлено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог та з огляду на те, що Царичанське відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області є територіальним структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, колегія суддів здійснює розподіл судових витрат шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1051,00 грн., а саме: за подання позовної заяви 420,40 грн., за подання апеляційної скарги 630,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 січня 2021 року по справі № 398/3712/20(2-а/398/7/21) - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Царичанського відділення поліції Новомосковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області серії ЕАМ №3260434 від 09 жовтня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 170,00 грн.
Закрити справу про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 6 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 .
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1051 (одна тисяча п'ятдесят одна) гривня 00 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова