21 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/3605/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Яковенко О.М.
розглянувши в м. Дніпро у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (суддя Стрельнікова Н.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,-
ФОП ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року позов задоволено.
Суд вирішив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0006673305 від 13 квітня 2020 року, видану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення № 0006663305 від 13 квітня 2020 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, видане Головним управлінням ДПС у Запорізькій області стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги порушення позивачем податкового законодавства.
Представник відповідача не з'явився, направив клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з тим, що він бере участь в іншому судовому засіданні. В задоволенні цього клопотання було відмовлено, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, З 10.02.2020 по 28.02.2020 було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 31.12.2019.
06.03.2020 за результатами проведеної перевірки складено Акт № 74/08-01-33-05/ НОМЕР_1 .
За наслідками розгляду Акта і заперечень, поданих позивачем, відповідачем 13 квітня 2020 року було винесено, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.04.2020 №Ф-0006673305 на суму 88 737,5грн. та рішення від 13.04.2020 № 0006663305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 13 015,42грн.
Позивач звернулась до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірність оскаржених рішень доведено не було.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» N 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону N 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами п. 2, 3 ч. 1 ст 7 Закону N 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону N 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині 7 статті 9 Закону N 2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 N 2464-VI).
Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону N 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно частини четвертої статті 8 Закону N 2464-VI, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 N 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 N 469).
Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції N 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Як було встановлено судом першої інстанції, зі змісту акта перевірки вбачається, що контролюючий орган ставить під сумнів правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат за 2018-2019 роки витрат на оплату послуг з правової допомоги; витрат на оренду нежитлового приміщення та компенсацію комунальних послуг; витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія Вентсервіс», ТОВ «МФ Легко», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «АЛЛО»; витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей у ФОП ОСОБА_5 і ТОВ «Мултипак».
Стосовно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, витрачених на оплату послуг з правової допомоги.
Матеріали справи містять копію акту, підписаного 31.12.2019 між позивачем та АО «Гладкий, Яценко та Партнери», згідно з яким, сторони виявили, що в актах прийому-передачі № 1 від 30.03.2018, № 2 від 30.04.2018, № 3 від 31.05.2018, № 4 від 29.06.2018, № 5 від 31.07.2018, № 6 від 31.08.2018, № 7 від 28.09.2018, № 8 від 31.10.2018, № 9 від 30.11.2018, № 10 від 28.12.2018, № 11 від 31.01.2019, № 12 від 28.02.2019, № 13 від 29.03.2019, № 14 від 30.04.2019, № 15 від 31.05.2019, № 16 від 28.06.2019, № 17 від 31.07.2019, № 18 від 30.08.2019, № 19 від 30.09.2019, № 20 від 31.10.2019, № 21 від 29.11.2019, № 22 від 30.12.2019, підписаних сторонами, в якості номера договору, зазначено помилково № 4401 замість правильного № 038290, а відтак сторони виправили описку в частині номера договору, зазначеного в підписаних сторонами актах прийому-передачі, зазначаючи правильний номер договору «№ 038290» замість помилкового «№ 4401».
Матеріали справи також містять копію звіту про виконання договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 26 грудня 2017 року № 038290, складеного в порядку п.2 ч.1 ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У звіті детально перелічені послуги з правової (професійної правничої) допомоги, які Адвокатське об'єднання «Гладкий, Яценко та Партнери» надало позивачу в період з 26 грудня 2017 року по 30 грудня 2019 року, а саме надання консультацій з питань оформлення трудових відносин з працівниками, з питання укладення господарських договорів, з питання нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з питання складання документів, які використовуються при оформленні господарських правовідносин з контрагентами, з питання порядку подання податкової звітності, з питання виконання господарських договорів, з питання ведення обліку доходів і витрат, з питання обчислення та сплати військового збору, з питання правового регулювання розміщення літніх майданчиків, з питання відповідальності за неналежне виконання господарських зобов'язань та з питання претензійної роботи з контрагентами, з питання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій, з питання обліку робочого часу працівників, з питання реєстрації потужностей, з питання дотримання законодавства про роздрібну торгівлю алкогольними напоями, з питання дотримання законодавства про захист прав споживачів, з питання правового регулювання рекламування товарів і послуг, з питання порядку припинення дії господарських договорів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що правова допомога, витрати на оплату якої понесла позивач, повністю стосується господарської діяльності позивача, а тому ці витрати були обґрунтовано віднесені до складу валових витрат позивача.
Стосовно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, витрачених на оренду нежитлового приміщення та компенсацію комунальних послуг.
В Акті перевірки зазначено, що позивач безпідставно включила до складу валових витрат суму, сплачену Споживчому товариству “Виробниче торгівельне підприємство «Аврора» за оренду частини нежитлового приміщення площею 18 кв. м та компенсацію комунальних послуг. Свої висновки контролюючий орган мотивує тим, що в оренді у позивача перебуває нежитлове приміщення площею 135 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . З них, частину приміщення площею 18 кв. м позивач передала в користування ФОП ОСОБА_6 за двома договорами позички, від 01.12.2016 та від 15.08.2019. Тому, контролюючий орган вважає, що частина приміщення площею 18 кв. м не використовується в господарській діяльності позивача
В матеріалах справи міститься копія додаткової угоди від 01.12.2016 до договору № 1 позички об'єкта нерухомого майна, а також копія додаткової угоди від 15.08.2019 до договору № 2 позички об'єкта нерухомого майна. Вищевказаними додатковими угодами, договори позички були доповнені пунктами 10 наступного змісту: 10. Позичкодавець зберігає за собою право користування об'єктом позички. Протягом дії предмета договору, користування предметом позички позичкодавець та користувач здійснюють спільно, за взаємною згодою. Сторони не мають права перешкоджати одна одній у здійсненні права користування об'єктом позички. Додаткові угоди є невід'ємними частинами договорів позички.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідності до умов договорів позички (в редакції додаткових угод до них), позивач зберігала за собою право користування усім приміщенням, в тому числі і його частиною площею 18 кв.м, яка була предметом договорів позички. Тому, частина приміщення площею 18 кв. м, на яку вказав контролюючий орган, все одно використовується в господарській діяльності позивача, а тому витрати на оренду нежитлового приміщення та компенсацію комунальних послуг, в тому числі щодо частини приміщення 18 кв. м, були обґрунтовано віднесені до складу валових витрат позивача.
В матеріалах справи міститься інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за якою, позивач здійснює господарську діяльність в т.ч. за КВЕД 68.20 «Надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».
Відповідно до ч. 3 ст. 827 ЦК України, до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу. Глава 58 ЦК України регулює правовідносини найму (оренди).
Таким чином, позивач використовує частину приміщення у своїй господарській діяльності, а саме здає його в позичку, а тому витрати на утримання такого приміщення (зокрема, на сплату за нього орендної плати власнику, на сплату вартості комунальних послуг) безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Судом прешої інстанції вірно було ззаначено, що позивач правомірно включила витрати на оренду нежитлового приміщення та компенсацію комунальних послуг до складу валових витрат.
Стосовно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, витрачених на придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія Вентсервіс», ТОВ «МФ Легко», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «АЛЛО».
З акту перевірки вбачається, що контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат сум, сплачених за придбання вентилятора вартістю 17173,33 грн., стелажу вартістю 14980,00 грн., шафи вартістю 16000,00 грн., телевізора вартістю 7300,00 грн., Iphone 8+ вартістю 16999,00 грн., Iphone XS вартістю 24599,00 грн., стола виробничого вартістю 6661,00 грн., ноутбука вартістю 6665,83 грн. Контролюючий орган посилається на те, що ці товарно-матеріальні цінності є основними засобами, а тому не можуть включатися до складу валових витрат, але можуть включатися до складу витрат, пов'язаних з провадженням господарської діяльності, у вигляді амортизаційних відрахувань з відповідним веденням окремого обліку таких витрат.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання контролюючого органу на необхідність амортизації вказаних товарно-матеріальних цінностей замість включення їх вартості до складу валових витрат, з огляду на відсутність законодавчо встановленої форми ведення обліку вартості, яка амортизується, для фізичних осіб - підприємців.
Контролюючий орган не ставить під сумнів ні факт придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія Вентсервіс», ТОВ «МФ Легко», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «АЛЛО», ні ту обставину, що придбані позивачем вентилятор, стелаж, шафи, телевізор, телефони, стіл і ноутбук використовуються позивачем при здійсненні основного виду діяльності - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.
Таки чином, вірними є висновки суду першої інстанції, що позивач правомірно віднесла витрати на придбання вказаних товарно-матеріальних цінностей до складу своїх валових витрат.
Стосовно правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат коштів, витрачених на придбання товарно-матеріальних цінностей у ФОП ОСОБА_5 і ТОВ «Мултипак».
В Акті перевірки зазначено, що позивачем завищено суму валових витрат на вартість товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ФОП ОСОБА_5 і ТОВ “Мултипак”. Свої висновки контролюючий орган мотивує тим, що ці вироби не використовуються у господарській діяльності по реалізації алкогольних напоїв та пива, та для дотримання належного стану орендованого приміщення. В свою чергу, у своїй позовній заяві позивач наполягає на тому, що кожен придбаний у ФОП ОСОБА_5 і ТОВ «Мултипак» товар, який був включений до акта перевірки, використовується позивачем у господарській діяльності.
Контролюючий орган поставив під сумнів використання позивачем у своїй господарській діяльності таких товарно-матеріальних цінностей, як: контейнери, серветки, пергаментний папір, соломка, мішалка дерев'яна, бамбукові палички, ложка чайна, плівка пакувальна, фольга, пакети, рукавички нітрилові, а також цукор.
В ході перевірки підприємцем надавалися пояснення стосовно використання наведених вище товарно-матеріальних цінностей у її господарській діяльності як фізичної особи - підприємця, контейнер 230х130х78 мм ПС-120 та контейнер 135х130х77 мм ПС-100 використовується для зберігання тари, необхідної для розливу алкогольних напоїв; серветка біла 24х24 см та серветка целюлозна 18х20 см, а також пергаментний папір необхідні для сервірування столу при подачі алкогольних напоїв відвідувачам; соломка, мішалка дерев'яна, бамбукові палички та ложка чайна використовуються для забезпечення можливості для споживачів вживати алкогольні напої, а також є елементом декору при сервіруванні цих напоїв; плівка пакувальна, фольга та пакет необхідні для належного упакування алкогольних напоїв, які продаються споживачам «з собою» та для зберігання ємностей з напоями; рукавички нітрилові необхідні для роботи працівників, які контактують з посудом. Також, позивач пояснювала, що цукор, придбаний у ТОВ «Мултипак», розфасовується та надається позивачем споживачам - відвідувачам закладу з метою рекламування закладу.
Основним видом економічної діяльності позивача є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.
Вірно судом першої інстанції було зазначено, що такі товарно-матеріальні цінності, як контейнери, серветки, пергаментний папір, соломка, мішалка дерев'яна, бамбукові палички, ложка чайна, плівка пакувальна, фольга, пакети, рукавички нітрилові, а також цукор, за своїми властивостями придатні до використання у господарській діяльності за кодом КВЕД 56.10 «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування». Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доводів позивача стосовно шляхів використання згаданих ТМЦ у її господарській діяльності, а тому доводи, викладені в акті перевірки щодо того, що ці ТМЦ не використовуються у її господарській діяльності, є лише припущенням відповідача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 21 квітня 2021 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш