ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.04.2021Справа № 910/2610/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.Ес.Ай."
про стягнення коштів (в порядку суброгації) в розмірі 84 560,27 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.Ес.Ай.» про стягнення коштів (в порядку суброгації) в розмірі 84 560,27 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування наземного транспорту № FO-00385600 від 07.05.2019, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2610/21. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
12.03.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що відповідно до Розрахунку коефіцієнту фізичного зносу ДТЗ, коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу марки «Skoda» д.н.з. НОМЕР_1 складає 0,48, а отже належною до сплати сумою страхового відшкодування є 71 463,37 грн. У зв'язку з викладеним, відповідач також зазначає, що з огляду на належний до сплати розмір страхового відшкодування, визначений з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 0,48, обґрунтованими є вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 087,61 грн., 3% річних в розмірі 1 054,38 грн. та пені у розмірі 4 217,51 грн.
20.04.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій позивач погодився із викладеними відповідачем у відзиві запереченнями та розрахунком суми страхового відшкодування, водночас заперечив проти здійснення нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат лише за шість місяців прострочення, а також навів власний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням суми страхового відшкодування, визначеної відповідачем.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.05.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (далі - страховик, позивач) та ТОВ «Глуско Рітейл» (страхувальник), укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту ПК/21 № FO00385600, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 .
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
21.02.2020 о12 год. 50 хв. в м. Біла Церква, по вул. Київська, буд. 33, ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 , був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості та дистанції руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.04.2020 у справі №357/2111/20 встановлено порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.
Згідно з Рахунком № 123042762 від 01.03.2020, виставленим власнику застрахованого транспортного засобу станцією технічного обслуговування ТОВ «Автосоюз», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 91 301,03 грн.
Позивач з урахуванням умов Договору обов'язкового страхування наземного транспорту, склав страховий акт № 05469/01/920 від 10.03.2020, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Skoda», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 91 301,03 грн.
На підставі складеного страхового акту № 05469/01/920 від 10.03.2020 Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатило суму страхового відшкодування в розмірі 91 301,03 грн. на рахунок СТО (платіжне доручення № 85820 від 11.03.2020 на суму 91 301,03 грн.
25.03.2020 позивач звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" (далі - відповідач) із Заявою вих. № 00650/9220 від 24.03.2020 про виплату страхового відшкодування в розмірі 91 301,03 грн., яка отримана відповідачем 30.03.2020, однак залишена без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_1 .
Доказів того, що ОСОБА_1 не мав права керування транспортним засобом автомобілем «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 керував вищевказаним транспортним засобом на законних підставах.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ", згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/2443259.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_1 експлуатував автомобіль марки «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована відповідачем.
Спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом № АО/2443259 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн., франшиза - 2 000,00 грн.
В свою чергу, статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
При цьому, як передбачено в п. 1.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика), методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.
Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин (п. 1.3. Методики).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Враховуючи приписи ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивачем з урахуванням здійсненого аварійним комісаром Лизогуб А.В . Розрахунку коефіцієнту фізичного зносу, згідно якого коефіцієнт складає 0,4720, заявлено до стягнення страхове відшкодування в розмірі 74 350,66 грн.
Відповідач в свою чергу, зазначає, що з урахуванням здійсненого аварійним комісаром Дем'яненком М.А . Розрахунком коефіцієнту фізичного зносу, згідно якого коефіцієнт складає 0,48, належним до сплати відповідачем є страхове відшкодування в розмірі 71 463,37 грн.
Позивач, у поданій відповіді на відзив, визнав обґрунтованим наданий відповідачем розрахунок коефіцієнту фізичного зносу та відповідно розмір належного до сплати відповідачем страхового відшкодування.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Таким чином, враховуючи, що сторонами у заявах по суті спору (відзиві на позовну заяву та відповіді на відзив) визнано, що коефіцієнт фізичного зносу складає 0,48, а розмір належного до сплати відповідачем страхового відшкодування - 71 463,37 грн., означені обставини в силу процесуального закону не підлягають доказуванню.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача (91 301,03 грн.); визначені полісом № АО/2443259 розміри лімітів відповідальності (130 000,00 грн.), франшизи (2 000,00 грн.) та коефіцієнт фізичного зносу (0,48), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був відшкодувати позивачу витрати в розмірі 71 463,37 грн.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 1 408,57 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 166,75 та пеню в розмірі 5 634,29 грн.
Згідно зі ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно з п. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, або у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
25.03.2020 позивач звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" (далі - відповідач) із Заявою вих. № 00650/9220 від 24.03.2020 про виплату страхового відшкодування, яка отримана відповідачем 30.03.2020.
Водночас, згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За вказаних обставин, перевіривши нарахування сторін, з урахуванням належного до сплати розміру страхового відшкодування, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4 217,51 грн. за розрахунком суду, виходячи зі строків початку її перебігу, заявлених позивачем, розміру страхового відшкодування та строків нарахування, визначених відповідно до вимог ч. 6 ст.232 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 16 Закону № 85/96-ВР договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №758/16044/16-ц.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Враховуючи спірні правовідносини сторін, які носять грошовий характер, отже є грошовими зобов'язаннями, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування коштами, належними до сплати кредиторові, а відтак положення ч. 6 ст. 232 ГК України не можуть бути застосовані до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з належного до сплати розміру страхового відшкодування судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1 353,87 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 043,77 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ." (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 4, корп. 6А; ідентифікаційний код: 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65; ідентифікаційний код: 30115243) страхове відшкодування у розмірі 71 463 (сімдесят одна тисяч чотириста шістдесят три) грн. 37 коп., 3% річних у розмірі 1 353 (одна тисяча триста п'ятдесят три) грн. 87 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 043 (три тисячі сорок три) грн. 77 коп., пеню у розмірі 4 217 (чотири тисячі двісті сімнадцять) грн. 51 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 149 (дві тисячі сто сорок дев'ять) грн. 69 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 21.04.2021
Суддя О.А. Грєхова