ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2021Справа № 910/1813/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 32, код ЄДРПОУ 14357579)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛСТРОЙ А" (01054, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 17, офіс 33, код ЄДРПОУ 39935545)
про стягнення 126 468, 63 грн,
Приватне акціонерне товариство "ОТІС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛСТРОЙ А" про стягнення заборгованості за договором на поставку та монтаж ліфтового обладнання №D2N16182 від 02.09.2016 у розмірі 126 468, 63 грн, з яких: 103 823,03 грн основної заборгованості, 11 450,00 грн пені, 6 813,21 грн інфляційних втрат та 4 382,39 грн 3 % річних.
У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та здійснювати у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 відмовлено Приватному акціонерному товариству «ОТІС» в задоволенні клопотання про розгляд справи № 910/1813/21 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 15.02.2021 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена адресатам: позивачу - 22.02.2021. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала про відкриття провадження у справі повернена з адреси відповідача із зазначенням причини повернення "вибули".
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Крім того, відповідно до телефонограми від 02.03.2021 секретарем судового засідання повідомлено представника Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛСТРОЙ А" про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛСТРОЙ А" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.
10.03.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
02 вересня 2016 між Приватним акціонерним товариством «ОТІС» (надалі - позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛСТРОЙ А» (надалі - відповідач, замовник) укладено договір про поставку та монтаж ліфтового обладнання №D2N16182.
Відповідно до п. 1. договору визначено, що постачальник зобов'язується виготовити ліфтове обладнання (в подальшому - «обладнання»), поставити та провести монтажно-налагоджувальні обладнання (в подальшому - «роботи») для житлового будинку, за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий, 18-а:
- ліфт №1, MRL, Секція А, вісь Т-С, в/п 630 кг на 9 зупинок, кількістю одна одиниця;
- ліфт №2, MRL. Секція Б, вісь 9-10, в/п 630 кг на 5 зупинок, кількістю одна одиниця;
- ліфт №3, MRL, Секція А, вісь М-И, в/п 630 кг на 7 зупинок, кількістю одна одиниця;
на умовах, викладених у цьому договорі, а замовник зобов'язується прийняти роботи і провести прийомку поставленого від підрядника обладнання у відповідності до умов розділу 4 та сплатити підряднику вартість обладнання та робіт, за ціною, визначеною цим договором у розділі 2.
Згідно з п. 2.1. договору, вартість одиниці обладнання та робіт без урахування ПДВ: Вартість обладнання:
Ліфт №1, MRL, Секція А, вісь Т-С, в/п 630 кг на 9 зупинок - 647 000,00 грн
Ліфт №2, MRL, Секція Б, вісь 9-10, в/п 630 кг на 5 зупинок - 569 000,00 грн
Ліфт №3, MRL, Секція А. вісь М-И, в/п 630 кг на 7 зупинок - 609 000,00 грн
Всього за ліфти без ПДВ: 1 825 000,00 грн
Вартість монтажно-налагоджувальних робіт:
1. Хімічні анкера;
2. Установка та демонтаж підмостків з урахуванням матеріалів, пробивання отворів під установку;
3. Фарбування ліфтової шахти, приямку та закладання отворів;
4. Освітлення шахти тимчасове та постійне;
5. Вартість підключення диспетчеризації «Кабіна-Портьє», без урахування прокладення проводу від останньої зупинки до портьє;
6. Введення в експлуатацію (сплата рахунку за послуги по організації, проведенню первинного технічного огляду та здача в експлуатацію)
Ліфт №1, MRL, Секція А, в/п 630 кг на 9 зупинок - 123 000,00 грн
Ліфт №2, MRL, Секція Б, в/п 630 кг на 5 зупинок - 106 000,00 грн
Ліфт №3, MRL, Секція А, в/п 630 кг на 7 зупинок - 114 000,00 грн
Всього за роботи без ПДВ: 343 000 гривень
Всього вартість договору за три ліфти без урахування ПДВ: 2 168 000,00 грн
Загальна вартість договору за три ліфти з урахуванням ПДВ: 2 601 600,00 грн
ПДВ 20%: 433 600,00 грн.
06 квітня 2017 між Приватним акціонерним товариством «ОТІС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛСТРОЙ А» укладено додаткову угоду №1 до договору №D2N16182 від 02.09.2016 на поставку та монтаж ліфтового обладнання (далі - додаткова угода №1 від 06.04.2017).
Відповідно до п.1. договору, в редакції додаткової угоди №1 від 06.04.2017, визначено, що постачальник зобов'язується виготовити ліфтове обладнання (в подальшому - «обладнання»), поставити та провести монтажно-налагоджувальні обладнання (в подальшому - «роботи») для житлового будинку, за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий, 18-а:
- ліфт №1, GeN2-MRL, Секція А, вісь Т-С, в/п 630 кг на 9 зупинок, кількістю одна одиниця,
- ліфт №2, GeN2 Life, Секція Б, вісь 9-10, в/п 630 кг на 5 зупинок, кількістю одна одиниця, на умовах, викладених у цьому договорі, а замовник зобов'язується прийняти роботи і провести прийомку поставленого від підрядника обладнання у відповідності до умов розділу 4 та сплатити підряднику вартість обладнання та робіт, за ціною, визначеною цим договором у розділі 2.
Відповідно до п. 2.1. договору, в редакції додаткової угоди №1 від 06.04.2017, вартість одиниці обладнання та робіт без урахування ПДВ:
Вартість обладнання:
Ліфт №1, GeN2-MRL, Секція А, вісь Т-С, в/п 630 кг на 9 зупинок - 647 000 гривень
Ліфт №2, GeN2-MRL, Секція Б, вісь 9-10, в/п 630 кг на 5 зупинок - 569 000 гривень Всього за два ліфти без ПДВ - 1 216 000,00 грн
Вартість монтажно-налагоджувальних робіт:
1. Хімічні анкера;
2. Установка та демонтаж підмостків з урахуванням матеріалів, пробивання отворів під установку;
3. Фарбування ліфтової шахти, приямку та закладання отворів;
4. Освітлення шахти тимчасове та постійне;
5. Вартість підключення диспетчеризації «Кабіна-Портьє», без урахування прокладення проводу від останньої зупинки до портьє;
6. Введення в експлуатацію (сплата рахунку за послуги по організації, проведенню первинного технічного огляду та здача в експлуатацію)
Ліфт №1, GeN2-MRL, Секція А, вісь Т-С, в/п 630 кг на 9 зупинок - 123 000, 00 грн
Ліфт №2, GeN2-MRL, Секція Б, вісь 9-10, в/п 630 кг на 5 зупинок -106 000, 00 грн
Всього за два ліфти без ПДВ - 229 000,00 грн
Всього вартість договору за два ліфти без урахування ПДВ - 1 445 000, 00 грн
Загальна вартість договору за два ліфти з урахуванням ПДВ - 1 734 000, 00 грн.
В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №2 від 22.08.2019 до договору №D2N16182 від 02.09.2016 на поставку та монтаж ліфтового обладнання (надалі - додаткова угода №2 від 22.08.2019).
Відповідно до п. 1. додаткової угоди №2 від 22.08.2019 сторони дійшли згоди викласти п. 2.1. та п. 2.2. розділу 2. ВАРТІСТЬ ТА ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ договору в новій редакції.
Відповідно до п. 2.1. договору, в редакції додаткової угоди №2 від 22.08.2019, вартість одиниці обладнання та робіт без урахування ПДВ:
1. Вартість обладнання:
Ліфт №1, GeN2-MRL, Секція А, вісь Т-С, в/п 630 кг на 9 зупинок - 647 000,00 грн
Ліфт №2, GeN2-MRL, Секція Б, вісь 9-10, в/п 630 кг на 5 зупинок - 569 000,00 грн
Всього за два ліфти без ПДВ -1 216 000,00 грн
2. Вартість монтажно-налагоджувальних робіт:
1. Хімічні анкера;
2. Установка та демонтаж підмостків з урахуванням матеріалів, пробивання отворів під установку;
3. Фарбування ліфтової шахти, приямку та закладання отворів;
4. Освітлення шахти тимчасове та постійне;
5. Вартість підключення диспетчеризації «Кабіна-Портьє», без урахування прокладення проводу від останньої зупинки до портьє;
6. Введення в експлуатацію (сплата рахунку за послуги по організації, проведенню первинного технічного огляду та здача в експлуатацію)
Ліфт №1, GeN2-MRL, Секція А, вісь Т-С, в/п 630 кг на 9 зупинок - 123 000,00 грн
Ліфт №2, GeN2-MRL, Секція Б, вісь 9-10, в/п 630 кг на 5 зупинок - 106 000,00 грн
Всього за два ліфти без ПДВ - 229 000,00 грн
3. Петлі в плиту перекриття шахти 6 шт. допи (поліуретанові роліки дверей шахти та кабіни, комплект поліуретанових вкладишей із зниженим рівнем шуму для направляючих) з урахуванням витрат на монтаж, відрядження та випробування - 14 200,00 грн
Всього за два ліфти без ПДВ: 28 400 гривень.
Всього вартість Договору за два ліфти без урахування ПДВ - 1 473 400, 00 грн
Загальна вартість Договору за два ліфти з урахуванням ПДВ - 1 768 080,00 грн
2. Виконання сторонами договору зобов'язань
Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на дату подання даної позовної заяви позивачем було виконано усі взяті на себе зобов'язання за договором у повному обсязі.
16 січня 2017 та 08 серпня 2017 відповідач сплатив кошти на загальну суму 1 459 200,00 грн за ліфтове обладнання, що підтверджується довідкою AT «Сітібанк» №201139/0401-1 від 18.11.2020, яка видана на запит позивача (копія довідки №201139/0401-1 від 18.11.2020 - додаток №12), а позивач здійснив поставку даного ліфтового обладнання.
При цьому, сторони підписали акт №1 вартості устаткування на суму 682 200,00 грн копія акту №1 вартості устаткування - додаток №13) та акт №2 вартості устаткування на суму 776 400,00 грн. Копія акту №2 вартості устаткування долучена до матеріалів позовної заяви.
Позивач у позовній заяві зазначає, що у жовтні 2017 підрядником були виконані монтажні роботи ліфтового обладнання житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий, 18-а, на загальну суму 150 976,97 грн, у зв'язку з цим 27 жовтня 2017 сторонами було підписано акти (форми КБ-2в, КБ-3) уповноваженими представниками сторін, а саме:
- акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за жовтень 2017 року (монтажні роботи ліфтового обладнання для житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий, 18-а. Ліфт №1 - 630 кг на 9 зупинок) на суму 79 319,00 грн;
- акт приймання виконаних будівельних робіт №2 за жовтень 2017 року (монтажні роботи ліфтового обладнання для житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий. 18-а. Ліфт №2 - 630 кг на 5 зупинок) на суму 71 657,96 грн;
- довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2017.
18.09.2017 відповідачем була здійснена оплата за виконанні роботи на суму 137 400,00 грн та 26.01.2018 на суму 13 576,97 грн, що підтверджується довідкою AT «Сітібанк» №201139/0401-1 від 18.11.2020, долученою позивачем до матеріалів позовної заяви.
Крім того, у жовтні 2019 підрядником були виконані монтажні, налагоджувальні, будівельні роботи ліфтового обладнання житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий, 18-а, на загальну суму 157 903,03 грн, у зв'язку з цим 23 жовтня 2019 сторонами було підписано акти (форми КБ-2в, КБ-3) уповноваженими представниками сторін, а саме:
- акт приймання виконаних будівельних робіт №3 за жовтень 2019 року (монтажно- налагоджувальні роботи ліфтового обладнання для житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр- т Першотравневий, 18-а. Ліфт №1 - 630 кг на 9 зупинок) на суму 68 281,00 грн;
- акт приймання виконаних будівельних робіт №4 за жовтень 2019 року (монтажно- налагоджувальні роботи ліфтового обладнання для житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр- т Першотравневий, 18-а. Ліфт - 630 кг на 5 зупинок) на суму 55 542,04 грн;
- акт приймання виконаних будівельних робіт №5 за жовтень 2019 року (петлі в плиту перекриття, поліуретанові ролики дверей кабіни шахти, комплект поліуретанових вкладишів, кабіна шахта з монтажем, витрати на відрядження. Ліфт №1,2) на суму 34 080,00 грн;
- довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2019.
Позивач зазначає, що станом на 23.10.2019 останній виконав монтажно-налагоджувальні роботи на загальну суму 157 903,03 грн.
Також за актом приймання виконаних будівельних робіт №5 за жовтень 2019 замовник здійснив передоплату, як це було визначено умовами договору, а саме 23 серпня 2019 оплатив 3-етап - за петлі в плиту перекриття шахти 6 шт. допи на суму 34 080,00 грн, що підтверджується довідкою AT «Сітібанк» №201139/0401-1 від 18.11.2020. Копія даної довідки міститься в матеріалах справи.
Крім цього, відповідач 21 липня 2020 оплатив 20 000,00 грн за виконані монтажно-будівельні роботи у жовтні 2019, що підтверджується довідкою AT «Сітібанк» №201139/0401-1 від 18.11.2020. Копія даної довідки міститься в матеріалах справи.
Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості №255 від 17.12.2020. Докази направлення претензії відповідачу містяться в матеріалах справи.
Відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив.
З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, підрядник у повному обсязі здійснив виготовлення, поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання, на загальну суму 1 768 0800,00 грн, проте відповідач станом на дату подання позовної заяви, з урахуванням передоплати та часткової оплати, не оплатив 103 823, 03 грн за виконані позивачем монтажно-налагоджувальні роботи.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що у жовтні 2017 підрядником були виконані монтажні роботи ліфтового обладнання житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий, 18-а, на загальну суму 150 976,97 грн, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №1 за жовтень 2017 року на суму 79 319,00 грн; актом приймання виконаних будівельних робіт №2 за жовтень 2017 року (монтажні роботи ліфтового обладнання для житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий. 18-а. Ліфт №2 - 630 кг на 5 зупинок) на суму 71 657,96 грн; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2017.
18.09.2017 відповідачем була здійснена оплата за виконанні роботи на суму 137 400,00 грн та 26.01.2018 на суму 13 576,97 грн, що підтверджується довідкою AT «Сітібанк» №201139/0401-1 від 18.11.2020, долученою позивачем до матеріалів позовної заяви.
Також судом встановлено, що у жовтні 2019 підрядником були виконані монтажні, налагоджувальні, будівельні роботи ліфтового обладнання житлового будинку за адресою: м. Полтава, пр-т Першотравневий, 18-а, на загальну суму 157 903,03 грн, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №3 за жовтень 2019 року на суму 68 281,00 грн; актом приймання виконаних будівельних робіт №4 за жовтень 2019 року на суму 55 542,04 грн; актом приймання виконаних будівельних робіт №5 за жовтень 2019 року на суму 34 080,00 грн; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2019.
Таким чином, позивач виконав монтажно-налагоджувальні роботи на загальну суму 157 903,03 грн.
Судом встановлено, що актом приймання виконаних будівельних робіт №5 за жовтень 2019 року замовник здійснив передоплату, а саме 23 серпня 2019 останній оплатив 34 080,00 грн, що підтверджується довідкою AT «Сітібанк» №201139/0401-1 від 18.11.2020.
Крім того, 21 липня 2020 відповідач оплатив за виконані монтажно-будівельні роботи у жовтні 2019 року 20 000,00 грн, що підтверджується довідкою AT «Сітібанк» №201139/0401-1 від 18.11.2020.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач порушив строки оплати виконаних робіт, та останній продовжує уникати сплати коштів за виконані монтажно-налагоджувальні роботи.
Крім того, судом встановлено, що позивач отримав від AT «Сітібанк» довідку №201139/0401-1 від 18.11.2020, у якій зазначено, що у період з 02.09.2016 по 09.11.2020 на рахунок Приватного акціонерного товариства "ОТІС" від Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛСТРОЙ А" надійшло 1 664 256,97 грн, що на 103 823,03 грн менше, аніж необхідно сплатити за умовами договору.
Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 103 823,03 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 103 823,03 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 3% річних в сумі 4 382,39 грн, інфляційних втрат у розмірі 6 813,21 грн та 11 450,00 грн пені.
У частині 2 статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 6.6. договору, в редакції додаткової угоди №1 від 06.04.2017, при порушенні терміну сплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,4% від вартості робіт за кожний день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості робіт по договору.
Згідно з п. 2.4. договору, в редакції додаткової угоди №2 від 22.08.2019 загальна вартість монтажно-налагоджувальних робіт становить 229 000,00 грн.
Таким чином, сума пені не повинна перевищувати 11 450,00 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, внаслідок чого стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 11 450,00 грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, на суму 4 382,39 грн.
Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
За розрахунком суду, розрахунок втрат від інфляції є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ОТІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛСТРОЙ А" в повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 28 000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з матеріалами справи, 21.03.2019 між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро «ВОЙНІКАНІС-МИРСЬКОГО» був укладений договір про надання правової допомоги, за умовами якого цей договір регулює правовідносини сторін, які виникають у зв'язку із наданням бюро правової допомоги клієнту.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 17.02.2021 до договору про надання правничої допомоги від 21.03.2019 сума послуг з надання правничої допомоги становить 28 000,00 грн.
Відповідно до п.2.1. додаткової угоди №60 від 25.01.2021 підготовку та подання в інтересах ПАТ «ОТІС» до Господарського суду м. Києва позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІВЕРСАЛСТРОЙ А» заборгованості за договором на поставку та монтаж ліфтового обладнання, з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, а також у разі необхідності підготовку та подання відповіді ні відзив на позовну заяву та письмових пояснень по справі або інших процесуальних документів, що будуть необхідними під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Позивачем здійснено оплату послуг адвокатського бюро у розмірі 28 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2432 від 03.03.2021.
Разом з тим, суд зазначає, що питання про відшкодування витрат на правничу допомогу вирішується судом виходячи із наданих у сукупності доказів, зокрема детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з якого вбачається обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та вартість окремо кожної послуги.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що справа №910/1813/21 є малозначною, розгляд якої проводиться за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання), враховуючи ціну позову, приймаючи до уваги, що у матеріалах справи відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, враховуючи що такі витрати у сумі 28 000, 00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 10 000, 00 грн витрат на послуги адвоката.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛСТРОЙ А" (01054, м. Київ, вул. Павлівська, буд. 17, офіс 33, код ЄДРПОУ 39935545) на користь Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 32, код ЄДРПОУ 14357579) суму основного боргу у розмірі 103 823 (сто три тисячі вісімсот двадцять три) грн 03 коп., інфляційних втрат в розмірі 6 813 (шість тисяч вісімсот тринадцять) грн 21 коп., 3% річних в розмірі 4 382 (чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн 39 коп., пені в розмірі 11 450 (одинадцять тисяч чотириста п'ятдесят) грн 00 коп., витрати зі сплати судового збору у сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 20.04.2021
Суддя І.О. Андреїшина