ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2021Справа № 910/2791/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "ФІРМА "КАНФАР"
до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ"
про стягнення 380593,79 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство "ФІРМА "КАНФАР" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 380593,79 грн, з яких: 349732,14 грн - основна сума заборгованості, 12813,00 грн - 3 % річних, 18048,65 грн - сума інфляційного збільшення.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару за договором поставки товару №327(3)19УК/53-121-11-19-08333 від 25.07.2019.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.02.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/2791/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
23.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов. У відзиві відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що умовами договору не передбачено здійснення поетапної поставки товару (партіями) та поетапного надання податкових накладних, обов'язок ПП "ФІРМА "КАНФАР" щодо надання податкової накладної вважається виконаним з моменту надання накладних на всю суму ПДВ за договором, а отже обов'язок щодо оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ виник у відповідача з 03.12.2019. Також відповідач зазначає, що в договорі сторонами строк виконання ВП ЗАЕС зобов'язання щодо здійснення оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ не встановлений; вимога щодо сплати частини вартості товару, поставленого за договором №327(3)19УК/53-121-11-19-08333 від 25.07.2019, у розмірі суми ПДВ 125 119,40 грн до ВП ЗАЕС не надходила. За наведеного відповідач зазначає, що строк оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ у розмірі 125119,40 грн не настав. Відповідачем також заперечується здійснений позивачем розрахунок 3% річних та індексу інфляції.
25.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла довідка про стан заборгованості.
31.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
13.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
25.07.2019 між Приватним підприємством "ФІРМА "КАНФАР" (постачальник, позивач) та Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі заступника генерального директора з забезпечення виробництва відокремленого підрозділу "ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" (покупець, відповідач) укладений договір поставки товару №327(3)19УК/53-121-11-19-08333 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар із Специфікацією, наведеною у п.1.1. договору.
Пунктом 1.3. договору зазначено, що строк поставки: липень-листопад 2019 року.
Згідно із п. 3.1. договору вартість товару за договором складає 625597,00 грн, крім того ПДВ 20% 125119,40 грн, загальна вартість складає 750716,40 грн.
За змістом п.3.2. договору розрахунок за весь товар, поставлений відповідно до п.1.1. договору, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку.
Товар, що поставляється, повинен супроводжуватись наступними документами: 1) видаткова накладна (3 екз.); 2) сертифікат або висновок санітарно-епідеміологічної експертизи (п.4.2 договору).
Згідно з пунктом 4.3 договору постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Мінфіну України № 1307 від 13.12.2015 року, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця pdv1@atom.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору згідно із видаткової накладної №176 від 17.10.2019 поставив відповідачу товар на суму 742997,94 грн та згідно із видаткової накладної №291 від 21.11.2019 - на суму 7718,46 грн.
На виконання п.3.2. договору позивач здійснив реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, а саме податкових накладних: № 169 від 17 жовтня 2019 рокута № 193 від 21 грудня 2019 року.
Відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 400984,26 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №1568 від 31.01.2020, №6848 від 15.05.2020, №6844 від 15.05.2020, №6811 від 15.05.2020, №6849 від 15.05.2020.
Оскільки відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 349732,14 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 349732,14 грн, а також нарахованих у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання 12813,00 грн 3% річних та 18048,65 грн інфляційних втрат.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як встановлено судом, позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за договором поставки товару №327(3)19УК/53-121-11-19-08333 від 25.07.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 750716,40 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: №176 від 17.10.2019 поставив відповідачу товар на суму 742997,94 грн та згідно із видаткової накладної №291 від 21.11.2019 - на суму 7718,46 грн.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як було зазначено вище, за умовами пункту 3.2 договору розрахунок за весь товар, поставлений відповідно до п.1.1. договору, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку.
Зі змісту пункту 3.2 договору вбачається, що відповідач має здійснити розрахунок за продукцію протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару, при цьому загальна вартість товару з урахуванням ПДВ складає 750716,40 грн.
Таким чином встановлений у п.3.2 договору строк оплати за товар (45 календарних днів) визначений для оплати всієї вартості поставленого товару, у тому числі ПДВ.
Зазначення у договорі необхідності передачі постачальником покупцю податкової накладної та оплата ПДВ покупцем після надання такої податкової накладної у своїй взаємозалежності визначає, що податкова накладна має бути подана та зареєстрована у реєстрі постачальником, а оплата суми ПДВ здійснена покупцем на протязі визначеного сторонами строку для оплати за товар (45 календарних днів з моменту поставки).
Окрім того умови договору не визначають обов'язку постачальника здійснювати поставку товару однією партією, а також складати та реєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку одну податкову накладну на всю суму товару.
При цьому за умовами пункту 7.6 договору, у випадку ненадання постачальником покупцю електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН у термін, визначений чинною редакцією розділу V Податкового кодексу України, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену пунктом 3.1 цього договору, на суму ПДВ.
Згідно з п.201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У відповідності до п.201.2 ст.201 Податкового кодексу України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 4.3 договору постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Мінфіну України № 1307 від 13.12.2015 року, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця pdv1@atom.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
Позивачем було складено відповідні податкові накладні № 169 від 17 жовтня 2019 року та № 193 від 21 грудня 2019 року, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем своєчасно зареєстровано податкове зобов'язання по поставці відповідачу товару загальною вартістю 750716,40 грн (ПДВ - 125119,40 грн).
Більш того відповідач у відзиві на позов підтверджує отримання податкових накладних № 169 від 17 жовтня 2019 року та № 193 від 21 грудня 2019 року.
З урахуванням вище наведеного, оскільки чинним законодавством та умовами договору не встановлено строку надання податкової накладної покупцю, з огляду на те, що реєстрація податкової накладної здійснена до виникнення строку оплати товару, визначеного пунктом 3.2 договору, то після спливу відповідного строку (після 45 календарних днів з моменту його поставки) у відповідача виник обов'язок з оплати товару в повному обсязі, у тому числі ПДВ.
За наведених обставин, заперечення відповідача проти задоволення вимог позивача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як підтверджено матеріалами справи відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 400984,26 грн, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 349732,14 грн.
Невиконане зобов'язання за договором у сумі 349732,14 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за поставлений товар у сумі 349732,14 грн відповідачем не надано.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 349732,14 грн належним чином доведена, відповідачем належними доказами не спростована, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 349732,14 грн.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 12813,00 грн 3% річних та 18048,65 грн інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Позивач здійснює нарахування 3% річних за період з 07.01.2020 по 31.01.2020 на суму боргу 742997,94 грн, за період з 01.02.2020 по 15.05.2020 на суму боргу 442997,94 грн, за період 16.05.2020 по 03.02.2021 на суму боргу 349732,14 грн.
Нарахування інфляційних втрат здійснене за період з 01.02.2020 по 15.05.2020 на суму боргу 442997,94 грн, за період 16.05.2020 по 03.02.2021 на суму боргу 349732,14 грн.
Судом встановлено, що позивачем неправильно визначено початок прострочення виконання грошового зобов'язання та відповідно початок нарахування 3% річних, оскільки не враховано приписи п.5 ст.254 ЦК України, згідно із якими якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Отже, нарахування 3% річних слід здійснювати з 09.01.2020.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 зазначено наступне: "35.3 В даному випадку суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
35.4 Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 782 913,52 грн. та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 39 583,31 грн оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, включено день фактичної сплати суми заборгованості."
З урахування наведеного, здійснивши перерахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних становлять 12751,83 грн, у зв'язку зі чим позовні вимоги у цій частинні суд задовольняє частково.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні втрати, нараховані за періоди з 01.02.2020 по 14.05.2020, з 15.05.2020 по 03.02.2021 становлять 22487,12 грн. Отже, з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 18048,65 грн у межах заявлених позовних вимог.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного підприємства "ФІРМА "КАНФАР".
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір №27/02/19 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 27.02.2019, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням "ГОРО ЛІГАЛ", завдання клієнта №1 від 10.02.2021 (додаток №1 до договору), ордер серії КВ№394588, платіжне доручення №425 від 10.02.2021.
Згідно із завданням клієнта №1 від 10.02.2021 (додаток №1 до договору) Адвокатське об'єднання "ГОРО ЛІГАЛ" надає позивачу правову допомогу в частині юридичного супроводу стягнення заборгованості з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" за договором поставки товару №327(3)19УК/53-121-11-19-08333 від 25.07.2019. Загальна вартість послуг за цим завданням клієнта становить 20000,00 грн, які клієнт сплачує на користь Адвокатського об'єднання протягом п'яти днів з моменту підписання цього завдання.
Платіжним дорученням №425 від 10.02.2021 позивачем здійснено оплату на користь Адвокатського об'єднання 20000,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору №27/02/19 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 27.02.2019 (завдання клієнта від 10.02.2021).
Відповідач вважає, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн є неспівмірними, необґрунтованими та непропорційними щодо предмета спору. Заперечуючи щодо заявленої позивачем суми витрат на правовому допомогу відповідач посилається на те, що справа розглядається у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ціна позову не значна, робота, проведена адвокатом у даній справі не потребувала збору доказів.
Водночас суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги заперечення відповідача, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), враховуючи здійснення розгляду цієї справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, суд дійшов висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг.
За таких обставин, суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги позивачу у справі №910/2791/21 до 10000,00 грн.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 9998,39 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" Державного підприємства "НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ "ЕНЕРГОАТОМ" (71503, Запорізька обл., місто Енергодар, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 133, ідентифікаційний код 19355964) на користь Приватного підприємства "ФІРМА "КАНФАР" (02121, місто Київ, ПРОСПЕКТ БАЖАНА, будинок 5-А, квартира 123, ідентифікаційний код 30729173) заборгованість у сумі 349732,14 грн, 3% річних у сумі 12751,83 грн, інфляційні втрати у сумі 18048,65 грн, витрати на правову допомогу у сумі 9998,39 грн та судовий збір у сумі 5707,99 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 20.04.2021.
Суддя С.О. Турчин