вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"12" квітня 2021 р. Cправа № 902/20/21
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Німенко О.І.,
представника відповідача - Студеннікової О.Є.,
у відсутності представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд.13, м. Вінниця, 21100)
до: Виробничо-комерційного підприємства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" (вул. Козицького, 15, м. Вінниця, 21100)
про стягнення 125179,32 грн,
Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" подано позов до Виробничо-комерційного підприємства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" про стягнення 125179,32 грн.
Ухвалою суду від 11.01.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/20/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.02.2021.
Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 18.02.2021 продовжено на 30 днів, учасники процесу скористалися правом на подання заяв по суті спору, зокрема, відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с. 79-95) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 119-140); позивачем - відповідь на відзив (а.с. 101-111). Також матеріали справи містять додаткові пояснення на заперечення відповідача (а.с. 141-145).
Окрім того, 18.02.2021 через канцелярію суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи часткове погашення відповідачем заборгованості в сумі 33000 грн після відкриття провадження у справі.
Виконавши завдання підготовчого провадження судом закрито дану стадію судового процесу та призначено справу до розгляду по суті на 06.04.2021. При цьому у судовому засіданні 06.04.2021 оголошено перерву в межах розгляду справи по суті до 12.04.2021, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.
На визначену дату та час у судове засідання з'явилася представник відповідача, позивач явки уповноваженого представника не забезпечив. При цьому представник позивача про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином під розписку від 06.04.2021, яка міститься у матеріалах справи.
Представник відповідача підтримала позицію в заперечення позову.
Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №98 від 01.10.2010 в частині повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію, внаслідок чого Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" заявлено до стягнення з Виробничо-комерційного підприємства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" 125179,32 грн, з яких: 87 113,89 грн - основного боргу за надані послуги з теплопостачання; 5 552,27 грн - інфляційних втрат; 5470,2 грн - 3% річних та 27 042,96 грн - пені.
Основними аргументами відповідача у даному спорі є заперечення щодо:
- обсягів, кількісних та якісних показників отриманої теплової енергії;
- визнання відповідачем як Споживачем кількості спожитої теплової енергії на підставі дублікатів актів здачі-прийняття виконаних робіт;
- належності в якості доказів копій реєстрів отриманих рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт, актів звірки та додаткових угод, листів щодо зміни тарифу та листів про укладення договорів;
- нарахування пені в розмірі 1% від несплаченої суми за кожний день прострочення, позаяк в силу приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня;
- обґрунтованості нарахування пені в період дії карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Позивач, в свою чергу, зазначає, що навантаження зазначене по об'єкту теплопостачання по вул. Оводова, 15 в Договорі №98 від 01.10.2010 було змінено з листопада 2019 року, що зазначено в опитувальному листі, який погоджений та засвідчений підписом керівника ВКП ТОВ "Альянс-ЛТД" Студенніковим Є.Ф. При цьому жодних претензій від відповідача щодо об'ємів отриманої теплової енергії (якісних та кількісних показників) чи відсутності Актів здачі-прийняття виконаних робіт від Виробничо-комерційного підприємства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" не надходило.
Щодо Реєстру отриманих рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт за конкретний вказаний місяць та рік КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго", позивач вказує що такий Реєстр є конкретизованим, містить відомості щодо номера Договору, назви Споживача, дати отримання рахунків та актів, назву посади, прізвище, ім'я, по батькові та підпис особи, що отримала дані документи.
Надання в якості доказів дублікатів актів здачі-прийняття виконаних робіт позивач пояснює тим, що підписані примірники таких актів в порушення п.п. 3.2.6., п.6.5. Договору не було повернуто відповідачем, при цьому відповідно до п. 6.6. Договору у разі непідписання акту здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обґрунтованих заперечень по акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаний Споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості.
Разом з тим Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" акцентується увага, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу не є штрафними санкціями, при цьому згідно з п. 3 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідачу неустойка за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги з 17.03.2020 не нарахована.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
01.10.2010 між КП BMP "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник, позивач) та Виробничо-комерційним підприємством - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" (Споживач, відповідач) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 98 (Договір), предметом якого визначено, що Постачальник бере на себе зобов'язання продавати та постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в договірних обсягах та за параметрами теплоносія на вході мереж Споживача, які відповідають температурному графіку теплової мережі, а Споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію Споживач проводить до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.4. Договору).
Відповідно до п. 6.5. Договору по закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане теплове навантаження, акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акту повернути Постачальнику у 5-ти денний термін. Неотримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому Договору.
У разі непідписання акту здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обґрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаним Споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості (п. 6.6. Договору).
Згідно з підп. 7.3.4. п. 7.3. Договору за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 1% від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачене законодавством. У випадку прострочення платежу менш ніж на 1 календарний місяць, Постачальник може не застосовувати цю санкцію при наявності гарантійного листа Споживача з зазначенням дати проведення розрахунку.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2011, в частині розрахунків - діє до їх повного проведення. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 10.1., 10.4. Договору).
Як слідує з матеріалів справи, позивачем на виконання умов Договору оформлено акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період лютого 2019 року - листопада 2020 року на загальну суму 202472,76 грн (а.с. 20-41, том 1).
Факт отримання відповідачем відповідних актів підтверджується Реєстром отриманих рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт за відповідний період (а.с. 42-62, том 1).
Разом з тим відповідач повного погашення спожитої теплової енергії не здійснив, внаслідок чого станом на 28.12.2020 заборгував за надані послуги з продажу та постачання теплової енергії в гарячій воді в загальній сумі 87113,89 грн, що підтверджується випискою з журналу нарахувань і оплати за період з лютого 2019 року по грудень 2020 року по особовому рахунку № 98 та відомістю про платежі за відповідний період (а.с. 66, том 1).
Несплата зазначеної вартості спожитої теплової енергії відповідачем слугувала підставою для звернення Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" із даним позовом до суду. При цьому позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 5 552,27 грн - інфляційних втрат; 5470,2 грн - 3% річних та 27 042,96 грн - пені внаслідок прострочення виконання зобов'язання.
З урахуванням встановлених обставин, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ст. 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проаналізувавши укладений між позивачем та відповідачем договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу з елементами договору про надання послуг (змішаний договір).
Згідно з ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).
В силу приписів ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За умовами ч. 6 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Пункт 40 Правил користування тепловою енергією передбачає, що споживач зобов'язаний дотримуватися вимог договору, а саме вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки матеріали справи містять ряд актів здачі-прийняття виконаних робіт в дублікаті, що не містять підпису зі сторони відповідача, суд бере до уваги, що за умовами пунктів 6.5., 6.6. Договору передбачено, що по закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане теплове навантаження, акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акту повернути Постачальнику у 5-ти денний термін. Неотримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому Договору. У разі не підписання акту здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обґрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаним Споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості.
Окремо суд акцентує увагу, що матеріали справи не містять та відповідачем не подано письмових заперечень по актах щодо обсягів, кількісних та якісних показників отриманої теплової енергії (в т.ч. щодо теплового навантаження), датованих у відповідному періоді споживання, тому відсутні підстави вважати необ'єктивними відомості зазначені в таких актах здачі-прийняття виконаних робіт.
Окрім того, відповідач фактично не заперечує отримання актів здачі-прийняття виконаних робіт за відповідний період, а висловлює незгоду щодо наявності в матеріалах справи дублікатів актів та не погоджується з формою ведення Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" обліку отримання споживачами таких актів, що не спростовує визначеного Договором обов'язку, покладеного саме на Споживача, щодо повернення Постачальнику підписаного примірника акту. При цьому відповідачем не подано і будь-яких письмових повідомлень, адресованих позивачу у відповідний період здійснення споживання, щодо неотримання актів здачі-прийняття виконаних робіт для їх підписання та подальшого повернення позивачу.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на дату звернення із даним позовом до суду відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленої теплової енергії на суму 87 113,89 грн.
Разом з тим, дослідивши зміст заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. №01-34/1565/21 від 18.02.2021) з доданими документами, суд приймає її до розгляду та розцінює як заяву про закриття провадження у справі у зв'язку з частковою сплатою заборгованості, що є предметом даного спору.
Так, після відкриття провадження у даній справі відповідачем здійснено оплату основного боргу в сумі 33000 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №386 від 29.01.2021 (а.с. 90, том 1), випискою з журналу нарахувань і оплати за період з лютого 2019 року по лютий 2021 року та відомістю про платежі (а.с. 114-115, том 1).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
У п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Отже, в частині стягнення основного боргу в сумі 33000 грн провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. При цьому основний борг на дату прийняття рішення становить 54113,89 грн, тому позов у цій частині підлягає до задоволення у вказаній сумі.
Окрім того, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 5 552,27 грн - інфляційних втрат; 5470,2 грн - 3% річних та 27 042,96 грн - пені.
Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок заборгованості в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що такий розрахунок не перевищує розрахунку суду. При цьому відповідачем не надано свого контррозрахунку, тому позовні вимоги і у цій частині підлягають до задоволення у заявлених позивачем сумах.
Згідно з п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Підпунктом 7.3.4. п. 7.3. Договору сторони передбачили відповідальність Споживача за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені в розмірі 1% від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачене законодавством. У випадку прострочення платежу менш ніж на 1 календарний місяць, Постачальник може не застосовувати цю санкцію, при наявності гарантійного листа Споживача з зазначенням дати проведення розрахунку.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".
Так, в межах спірних правовідносин у даній справі підлягають застосуванню приписи вищевказаного спеціального Закону, що узгоджується із викладеним у п. 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та спростовує твердження відповідача з посиланням на приписи ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом ч. 3 ст.1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки й приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більш ніж 100% загальної суми боргу.
Отже, застосуванню за відповідний період прострочення підлягає пеня визначена в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, як передбачено Договором та відповідає нормі Закону.
Здійснивши перерахунок пені за відповідний період прострочення за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" помилок не виявлено, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення пені в сумі 27 042,96 грн.
Посилання позивача, що нарахування пені здійснено в період дії карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 не знаходить свого підтвердження матеріалами справи, оскільки відповідно до поданого позивачем розрахунку кінцевою датою нарахувань є 16.03.2020, а Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-IX, яким встановлено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, набув чинності 17.03.2020.
Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно з положеннями статті 233 ГК України, які також кореспондують зі змістом статті 551 ЦК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені суд приймає до уваги такі обставини:
- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;
- відсутність понесення позивачем збитків пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позаяк іншого матеріали справи не місять;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, 3 % річних, тощо.
Крім того, суд враховує правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Правовий висновок, що пеня не може бути непомірним тягарем боржникові і джерелом отримання додаткових прибутків кредиторові підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відповідно до постанови від 08.04.2020 у справі №924/570/19.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 50%, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем витікає з умов укладеного між сторонами Договору, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням закриття провадження в частині стягнення 33000 грн основного боргу та зменшення розміру пені.
В силу приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України, позаяк спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача і часткове погашення основного боргу відбулося вже після відкриття провадження у справі, витрати на судовий збір підлягають віднесенню на Виробничо-комерційне підприємство - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" повністю в сумі 2102 грн.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі № 902/20/21 в частині стягнення з відповідача 33000 грн основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Виробничо-комерційного підприємства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс - ЛТД" (вул. Козицького, 15, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 13326007) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 33126849) 54113,89 грн - основного боргу за надані послуги з теплопостачання; 5552,27 грн - інфляційних втрат; 5470,2 грн - 3% річних; 13521,48 грн - пені та 2102 грн - витрат на сплату судового збору.
4. У стягненні 13521,48 грн пені відмовити.
5. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
6. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 21 квітня 2021 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - вул. 600-річчя, буд.13, м. Вінниця, 21100;
3 - відповідачу - вул. Козицького (М. Оводова), 15, м. Вінниця, 21100.