вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2021 р. Справа№ 910/4948/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Яковлєва М.Л.
Куксова В.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20 (суддя Колесник Р.М.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія »Нафтогаз України»
до Комунального підприємства «Новосілківська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області
про стягнення 82 432,69 грн.
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з позовом до Господарського суду Київської області про стягнення з Комунального підприємства «Новосілківська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області 82432,69 грн. заборгованості, з яких: 61 793,59 грн. пеня, 8827,66 грн. 3% річних, 11811,44 грн. інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 14.09.2016 № 1553/1617-ТЕ-41 позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 4810615,95 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач оплату за переданий газ здійснив несвоєчасно, з порушенням встановлених договором строків, що стало підставою для нарахування та вимог про стягнення 61793,59 грн. пені, 8827,66 грн. 3% річних та 11811,44 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2021 позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства «Новосілківська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 30896,80 грн. пені, 8827,66 грн. 3% річних, 11811,44 грн. інфляційних втрат та 2102,00 грн. судового збору.
Вказане рішення мотивоване наступним:
- у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманого газу, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 61 793,59 грн. пені, 8 827,66 грн. 3% річних та 11 811,44 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що задоволенню підлягають з урахуванням того, що відповідачем доводи позивача не спростовано;
- щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені до 70 % від заявленої позивачем до стягнення суми, суд взяв до уваги те, що відповідач заборгованість перед позивачем за спожитий газ погасив у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах доказами, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачем вартості поставленого природного газу або погіршення матеріального стану товариства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору. Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%;
- щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на один рік суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та обумовлюють доцільність і необхідність розстрочення його виконання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі № 910/4948/20 в частині зменшення пені на суму 30896,80 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов в частині стягненні пені на суму 30896,80 грн. задовольнити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду про зменшення розміру пені.
11.02.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Куксов В. В., Яковлєв М. Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі №910/4948/20 поновлено Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання.
12.03.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, відповідач наполягає, що вимоги позивача щодо оплати були ним виконані, але несвоєчасно з незалежних від відповідача причин, а тому на його думку суд обґрунтовано зменшив розмір пені відповідно до наведеного ним обгрунтування та з урахуванням ненадання позивачем доказів спричинення йому збитків, зумовлених діями відповідача.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.09.2016 НАК «Нафтогаз» (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу № 1553/1617-ТЕ-41, із подальшими змінами та доповненнями внесеними додатковою угодою від 23.01.2017 № 1 (далі по тексту - договір), згідно умов якого:
- постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1., 1.2.);
- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.4.);
- ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором становить 4942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) -20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40 грн (пункт 5.2);
- загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункт 5.4.);
- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1.);
- у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 8.2.).
Додатковою угодою від 23.01.2017 № 1 погодили внести зміни до розділу І, пунктів 2.3., 2.4., 2.5., 3.3., 7.1., 7.4., 11.3. договору, виклавши такі пункти в редакції, зазначеній в додатковій угоді.
Так, на виконання умов договору позивач протягом жовтня 2016 року-березня 2017 року передав, а споживач прийняв природний газ на загальну суму 4810615,95 грн., що підтверджується копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі газу, а саме:
- від 31.10.2016 за жовтень на суму 586178,53 грнн;
- від 30.11.2016 за листопад на суму 1033935,59 грн.;
- від 31.12.2016 за грудень на суму 1278090,16 грн.;
- від 28.02.2017 за лютий на суму 1193113,45 грн.;
- від 31.03.2017 за березень на суму 719298,22 грн.
Як стверджує позивач та підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками по рахунку позивача за період з 28.11.2016 по 14.02.2017 та довідкою по операціях по підприємству «Новосільківська КК ЖКП КП» за період з вересня 2016 року по жовтень 2019 року, оплата за отриманий газ здійснювалась відповідачем з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманого газу, стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом та, відповідно, застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення зобов'язань за договором.
З огляду на вказане, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 61 793,59 грн. пені та 8827,66 грн. 3% річних, розрахованих за загальний період прострочення з 28.11.2016 по 02.05.2017 та 11811,44 грн. інфляційних втрат, розрахованих за період з жовтня 2016 року по листопад 2016 року по кожному акту окремо.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що у відповідності до умов п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Згідно наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача розрахунок за спожитий природний газ відповідач здійснював наступним чином:
28.11.2016 сплачено 100000,00 грн.;
09.12.2016 сплачено 100000,00 грн.;
13.12.2016 сплачено 150000,00 грн.;
15.12.2016 сплачено 49138,27 грн.;
19.01.2017 сплачено 100000,00 грн.;
25.01.2017 сплачено 200241,17 грн.;
10.02.2017 сплачено 50000,00 грн.;
13.02.2017 сплачено 50000,00 грн.;
14.02.2017 сплачено 50000,00 грн.;
16.02.2017 сплачено 100000,00 грн.;
17.02.2017 сплачено 100000,00 грн.;
20.02.2017 сплачено 200000,00 грн.;
21.02.2017 сплачено 250000,00 грн.;
22.02.2017 сплачено 398824,84 грн.;
24.02.2017 сплачено 1000000,00 грн.;
13.03.2017 сплачено 380000,00 грн.;
20.03.2017 сплачено 300000,00 грн.;
23.03.2017 сплачено 400000,00 грн.;
29.03.2017 сплачено 113113,45 грн.;
21.04.2017 сплачено 100000,00 грн.;
25.04.2017 сплачено 150000,00 грн.;
26.04.2017 сплачено 70000,00 грн.;
03.05.2017 сплачено 399298,22 грн.
Відтак, судом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами відповідач за отриманий природний газ у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року розрахувався несвоєчасно чим допустив прострочення. А, отже, не виконавши зобов'язання у строк, встановлений п. 6.1 договору, відповідач допустив порушення зобов'язання.
При цьому, описані обставини відповідачем не заперечуються.
Однак, оскільки відповідач оплату за переданий газ здійснив несвоєчасно, з порушенням встановлених договором строків, то позивачем нараховано до стягнення 61793,59 грн. пені, 8827,66 грн. 3% річних та 11811,44 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції встановлено, що розрахунки є арифметично правильними та відповідають умовам договору, обставинам справи та вимогам закону.
У зв'язку з цим, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 61793,59 грн. пені, 8827,66 грн. 3% річних та 11811,44 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що задоволенню підлягають з урахуванням того, що встановлений судом факт порушення відповідачем зобов'язань за договором не спростований останнім, контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та додаткових нарахувань відповідач не надав та доводи позивача не спростував.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що вищенаведені обставини сторонами на стадії апеляційного перегляду не заперечуються.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру пені до 70 % від заявленої позивачем до стягнення суми, яке суд розглянув та дійшов висновку, що таке клопотання підлягає частковому задоволенню та вирішив зменшити розмір пені на 50%, що становить 30 896,80 грн. від заявлених позивачем 61 793,59 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з висновками суду про зменшення розміру пені.
Колегія суддів, беручи до уваги межі доводів та вимог апеляційної скарги, зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 26.03.2019 у справі № 913/284/18,від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення розміру пені взяв до уваги наступні обставини:
- відповідач є підприємством комунальної форми власності і надає послуги централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, бюджетним установам і організаціям;
- джерелом розрахунків за спожитий Підприємством газ є розрахунки споживачів за надані відповідачем послуги та субвенції з бюджетів різних рівнів на погашення різниці у тарифах на теплову енергію;
- відповідач отримує дохід виключно від здійснення господарської діяльності з надання житлово-комунальних послуг (постачання теплової енергії), в тому числі на підставі відповідних тарифів, установлених уповноваженими органами, якими не закладено асигнувань на покриття неустойки.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Зазначена вище правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
З огляду на викладені обставини в сукупності суд першої інстанції, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, обґрунтовано зменшив розмір заявленої до стягнення пені за вмотивованим клопотанням відповідача на 50%.
Колегія суддів відзначає, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені місцевим господарським судом було дотримано принципу збалансованості інтересів сторін.
Крім того, апеляційний господарський суд наголошує, що апелянт, заперечуючи проти зменшення розміру штрафних санкцій - пені, не надає доказів завдання збитків, спричинених несвоєчасною оплатою відповідачем поставленого позивачем природного газу за Договором.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Законом визнання розміру, до якого штрафні санкції підлягають зменшенню, віднесено на розсуд суду. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при оцінці таких доводів було взято до уваги добросовісну поведінку відповідача (відповідач заборгованість перед позивачем за спожитий газ погасив у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах доказами), фінансовий стан обох сторін, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачем вартості поставленого природного газу або погіршення матеріального стану товариства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору.
Одночасно, апеляційний суд відзначає, що мінімальний розмір збитків, який міг понести позивач, компенсується за рахунок стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань. (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №922/3613/18).
Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було неправомірно зменшено розмір штрафних санкцій відповідно до положення частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України.
Отже, судова колегія визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру пені на 50%.
Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на один рік вказав, що відповідачем не доведено наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та обумовлюють доцільність і необхідність розстрочення його виконання.
Проти наведених висновків сторони на стадії апеляційного перегляду судового рішення не заперечують, а тому судом апеляційної інстанції дане питання не переглядається.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши вищенаведені обставини, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №910/4948/20.
5. Матеріали справи № 910/4948/20 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді М.Л. Яковлєв
В.В. Куксов