Справа № 487/7748/18
Провадження № 2/487/86/21
12.04.2021 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участю секретаря судового засідання Полінкевич К.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна про визнання недійсними договорів
30.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва із позовною заявою до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна про визнання недійсними договорів, у якій просив визнати недійсним договір №545/К купівлі-продажу майнових прав від 24.05.2014 року. укладений між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 та визнати недійним договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 24.05.2014 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.Я. і зареєстрований в реєстрі №533. Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.02.2019 року матеріали зазначеної справи передані за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва. Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.04.2019 року матеріали зазначеної справи передані за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.
29.05.2019 року матеріали справа надійшли до Заводського районного суду м. Миколаєва. Ухвалою суду від 03.06.2019 року вказану справу прийнято до розгляду та відкрито провадження, призначено підготовче засідання.
Позовні вимоги обґрунтовуванні тим, що 24 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір №545/К купівлі-продажу майнових прав. Згідно п.1.1 Договору Банк передав у власність ОСОБА_2 , а він прийняв у власність майнові права, які виникли та або можуть виникнути у майбутньому та які включають, зокрема: право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у додатку №1 до цього Договору. Відповідно до додатку №1 до Договору за цим договором продані права вимоги за: кредитним договором №14/003/08-0 від 06.02.2008р., у якому боржником є ОСОБА_1 з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін га доповнення до вказаного договору, тощо, що с його невід'ємними частинами; іпотечним договором від 06.02.2018р., іпотекодавець - ОСОБА_1 з договором про внесення змін, та доповнення до вказаного договору, тощо, що є його невід'ємною частиною. Крім цього, між відповідачами в той же день, 24.05.2018 року укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрований за номером 533. Позивач є позичальником по вищевказаному кредитному договору та іпотекодавцем по іпотечному договору. Позивач вважає, що Договір №545/К купівлі-продажу майнових прав від 24.05.2018 року, а саме Договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 24.05.2018 року не відповідають вимогам цивільного законодавства, а тому підлягають в судовому порядку визнанню недійсними. Виходячи із того, що за умовами Договору відбулася заміна кредитора у зобов'язанні та ОСОБА_2 отримав право вимагати від позивача сплати заборгованості по кредитному договору в загальній сумі 320327,72 грн. Разом з цим за отримані права вимоги, ОСОБА_2 був зобов'язаний сплатити на користь Банку грошові кошти в сумі 116521,41 грн. (п.3.1 Договору). За таких обставин, ПАТ «Дельта Банк» уступив грошове зобов'язання ОСОБА_1 в обмін на грошові кошти в сумі 116521,41грн., які ОСОБА_2 зобов'язався сплатити та сплатив первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Саме ОСОБА_2 отримав прибуток від обміну своїх грошових коштів на заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк». Наведене свідчить про те, що укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою є договором факторингу.
З укладанням договору купівлі-продажу майнових відбулась заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг на іншу фізичну особу ОСОБА_2 , який не є фізичною особою підприємцем, яка має право надавати фінансові послуги, а тому фізичну особу ОСОБА_2 не можна вважати фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги у тому числі і у формі факторингу.
Крім цього, оскільки підставою для укладення між банком та ОСОБА_2 . Договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 травня 2018року, зареєстрованого в реєстрі за №533 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Атиповою І.В., був саме вищевказаний, укладений з порушеннями ет.203 ЦК України договір №545/К купівлі-продажу майнових прав від 24.05.2018р., то позивач вважає, що правочин щодо відступлення прав вимоги за іпотечним договором підлягає визнанню недійсним як похідне зобов'язання від договору купівлі-продажу майнових прав. Посилаючись на викладене позивач просив позовні вимоги задовольнити.
07.04.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 , у якому останній по суті позовних вимог зазначив, що позивачем допущена помилка у розумінні фактичних обставин та оцінці змісту правовідносин, що унеможливлює застосування правових підстав наведених позивачем в обґрунтування своїх вимог. Так суть постанови Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №909/968/16 зводиться до висновку, що договір факторингу є складним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Договір купівлі-продажу прав вимоги, який не поєднує вказаних елементів не є договором факторингу у розумінні чинного законодавства. Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що відчуження відбулось саме за процедурою встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №388 від 24.03.2016 року, тобто на відкритих торгах (аукціоні), що підтверджується протоколом від 04.05.2018 року. У даному випадку оспорювання договору купівлі-продажу права вимоги, як майна (активу) банку реалізованого на відкритих торгах (аукціоні) можливе лише з підстав порушення вимог спеціального закону. Таких правових підстав позивачем не наведено, а доводи зазначені в обґрунтування правових підстав позову підлягають відхиленню як такі, що не стосуються спірних правовідносин. Посилаючись на викладене просив відмовити у задоволенні позову.
02.12.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позову заяву ОСОБА_1 від представника відповідача ПАТ «Дельта Банк». Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник ПАТ «Дельта Банк» зазначив, що позивачем не доведено наявності підстав та обставин, що свідчать про порушення вимог чинного законодавства під час укладання спірних у даній справі правочинів купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, рівно як не доведено порушення саме його суб'єктивного цивільного права укладанням спірного правочину стороною якого він не є. Крім того, на переконання АТ «Дельта Банк» доводи позивача викладені у позовній заяві є сумнівними, адже не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
В судове засідання представник позивача адвокат Білецький О.П. не з'явився, надав до суду заяву з проханням розглядати справу без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив врахувати додатково позиції Верховного Суду, які викладені у постановах від 11.09.2019 року по справі № 489/762/17 та від 20.06.2018 року по справі №401/2467/14-ц.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про день, час та місце розгляду справи був вчасно та належним чином повідомлений, у відзиві просив у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача АТ «Дельта Банк» до судового засіданні не з'явився, за його клопотанням судом призначалось проведення судового засідання в режимі відеоконференції, але у призначений час представник відповідача на зв'язок не вийшов, у відзиві просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Третя особа приватний нотаріус Антипова І.В. в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву, у якій просила розгляд справи здійснювати без її участі.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 06.02.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено Кредитний договір № 14/003/08-0 від 06.02.2008р., відповідно до умов якого ПАТ «Кредитпромбанк» надав ОСОБА_1 для купівлі нерухомості трикімнатної квартири АДРЕСА_1 кредит в розмірі 281 790 грн. на строк до 05.02.2028 року включно.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним Кредитним договором, між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений 06.02.2008 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. за реєстровим № 584, на підставі якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «Кредитпромбанк» належне йому на праві власності нерухоме майно трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,7 кв.м.
25.05.2012 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 1441, на підставі якого АТ «Дельта Банк» набув права вимоги за вказаними вище Кредитним та іпотечним договорами позичальника, іпотекодавця ОСОБА_1 .
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб було прийнято Рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора Банку», згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» строком з 05.10.2015 по 04.10.2017 призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк».
04 травня 2018 року на підставі Рішення Фонду гарантування вкадів фізичних осіб про затвердження умов продажу № 601 від 02.03.2019р. № 649 на електронному майданчику https://prozorro.sale відбувся відкритий електронний аукціон (торги) з продажу майнових АТ «Дельта Банк» за Кредитним портфелем, що складається з прав вимоги за Кредитним договором, що забезпечений заставою нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, за результатами якого було визначено переможця електронного аукціону продажу вказаного лоту, а саме ОСОБА_2 , про що складено Протокол електронного аукціону № UА-ЕА-2018-03-07-000101-а від 04.05.2019р.
За результатами проведеного аукціону, 24.05.2018р. між АТ «Дельта Банк» та переможцем торгів ОСОБА_2 було укладено Договір № 545/К купівлі-продажу прав вимоги, на підставі якого Продавець - АТ «Дельта Банк» (Первісний кредитор) передав у власнії Покупця - ОСОБА_2 (Нового кредитора) майнові права - право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором та Іпотечним договором, а Покупець сплатив Продавцю майнові права (право вимоги) грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначеному Договором (пункт 3.1.).
Судом встановлено, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу майнових прав від 24.05.2018 року за своїм змістом і суттю є договором цесії (відступлення права вимоги), а не факторингу, як вважає позивач.
Відповідно до ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України, передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.
У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом про що сторонами зазначено у самому договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується "дати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Отже обов'язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.
Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив його вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 31.01.2018 року по справі №910/7038/17.
Між договором про купівлю - продаж (відступлення права вимоги) та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).
Тобто відсутність плати первісного кредитора за надані йому послуги, а також обов'язку повернути сплачені кошти свідчить про те, що оспорюванний правочин не є договором факторингу, а між сторонами виникли правовідносини за договором купівлі - продажу права вимоги, до яких застосовується положення про відступлення права вимоги (цесії).
Таким чином, твердження позивача стосовно того, що сторонами при укладанні договору від 24.05.2018 була здійснена операція з фінансовими активами, яка підпадає під ознаки договору факторингу спростовується вищенаведеним.
Також судом встановлено, на підставі зазначеного вище Договору купівлі-продажу майнових прав (права вимоги) між АТ «Дельта Банк», як Первісним іпотекодержателем та ОСОБА_2 як Новим іпотекодержателем було укладено Договір відступлення прав вимоги за Іпотечними договором та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. за реєстровим № 584 від 06.02.2008р., у відповідності з положеннями якого (пункти 1.1.1.3.) сторони дійшли згоди про наступне: на умовах цього Договору, Договору № 545/К купівлі-продажу майнових прав від 24.05.2018р. та на підставі Протоколу електронного аукціону № № UА-ЕА-2018-03-07-000101-а від 04.05.2019р., Первісний іпотекодержатель передає (відступає) новому іпотекодержателю право вимоги за Іпотечним договором, що укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та фізичною особою ОСОБА_1 в якості забезпечення виконання Боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором, укладеним з ПАТ «Кредитпромбанк», право вимоги за яким перейшло до АТ «Дельта Банк» на підставі Договору купівлі- продажу прав вимоги за кредитами, укладеного 25.05.2012р.
Відповідно до договору іпотеки Іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за основним договором, передав в іпотеку нерухоме майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,7 кв.м.
Згідно з положеннями Розділу II Договору відступлення прав вимоги моментом переходу прав вимоги за Договором іпотеки від Первісного іпотекодержателя Нового іпотекодержателя є момент підписання цього договору уповноваженими представниками сторін та його нотаріального посвідчення.
За цим Договором до Нового іпотекодержателя переходять всі без винятку права та обов'язки Первісного іпотекодержателя, передбачені чинним законодавством України та договором іпотеки.
З моменту набуття Новим іпотекодержателем прав вимоги до Іпотекодавця, іпотека за договором іпотеки зберігає силу у зв'язку з відступленням Первісним іпотекодержателем новому іпотекодержателю прав вимоги до Боржника (згідно зі ст. 24 Закону України «Про іпотеку»).
Вартість відступлених прав вимоги за Договором іпотеки, що є предметом цього вору, була сплачена Новим іпотекодержателем Первісному іпотекодержателю в межах вору № 545/К купівлі-продажу майнових прав в повному обсязі.
У позовній заяві позивач посилається на те, що оскільки підставою для укладення між банком та ОСОБА_2 . Договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24 травня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за №533 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Атиповою І.В., був саме укладений з порушеннями ст.203 ЦК України договір №545/К купівлі- продажу майнових прав від 24.05.2018р., то позивач вважає, шо правочин щодо відступлення прав вимоги за іпотечним договором підлягає визнанню недійсним як похідне зобов'язання від договору купівлі-продажу майнових прав.
Відповідно до ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.04.2018 у справі № 914/1367/17.
Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю, оскільки позивачем не доведено суду та не підтверджено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання недійсними договору №545/К купівлі-продажу майнових прав від 24.05.2018 року та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 24.05.2018 року, а тому суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12,13,81,141,263,265,354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна про визнання недійсними договорів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Акціонерне товариство «Дельта Банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ЄДРПОУ 34047020.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна, місцезнаходження: АДРЕСА_4 .
Суддя В.О. Гаврасієнко