Справа № 199/7748/20
(2/199/1062/21)
іменем України
13.04.2021 Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання - Перетятько А.В.,
за участі представника позивача адвоката Захарчук К.О. та представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації місця проживання,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі, окрім позивача, зареєстровано місце проживання його колишньої дружини ОСОБА_3 , шлюб з якою розірваний 22.08.2020 р. та яка вже більше року не проживає у вказаній квартирі, її особисті речі у квартирі відсутні, не несе будь-яких витрат по утриманню житла. Як зазначається позивачем при зверненні до суду відповідач не сплачує платежі за комунальні послуги та взагалі на даний час знаходиться за межами України, а саме у Польщі. Крім того, відповідач має власне житло за адресою: АДРЕСА_2
Предмет позову становить вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та зняття відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та надала пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві та просила його задовольнити, а також додала, що позивач має іншу сім'ю, в якій повинна народитися його дитина та вони мають наміри продати вказане житло.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.
Згідно з відзивом відповідача на позов на сьогоднішній день відповідачем жодним чином не вчиняються жодні перешкоди позивачу у розпорядженні та користуванні майном, оскільки відповідач вимушено виїхав за кордон у зв'язку із працевлаштуванням на території Польщі.
У відзиві зазначається, що відповідач не користується житловою площею з поважних причин, а також через те, що позивач чинить перешкоди відповідачу у користуванні, оскільки на адресу відповідача від позивача надходять постійні погрози всіма засобами зв'язку, у зв'язку з чим у відповідача навіть відсутнє бажання чинити будь-які перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні його майном в майбутньому.
Твердження позивача про те, що відповідач забезпечена своїм майном, в якому вона може проживати на території окупованої України, є безпідставними, оскільки квартира відповідача, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , була продана ще за часи шлюбних відносин, та вона позбавлена можливості поїхати на територію ЛНР, оскільки ця територія окупована. Також відповідач ОСОБА_3 позбавлена можливості поїхати до своєї матері, оскільки була змушена самопроголошеним керівництвом ДНР підписати документи про нев'їзд на окуповану територію ДНР, про що також відомо позивачу.
Як встановлено судом на підставі доказів, наданих суду у порядку ст. 76 - 80 ЦПК України, позивач є власником житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 07.10.2004 р. державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Лебеденко Н.С. за реєстровим № 3-3583. Право власності зареєстровано в КП «ДМБТІ» 11.11.2004 р., реєстраційний номер 3680235 (а.с. 17-18, 19).
Місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 55) з 29.09.2004, що підтверджується відповідною інформацією на запит суду.
22 серпня 2020 року шлюб між сторонами розірвано, про що було видано відповідне свідоцтво про розірвання шлюбу, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.16).
За вищевказаною адресою відповідач не мешкає більше року та на даний час проживає та працює в Польщі; зазначений висновок суд робить на підставі пояснень представників сторін (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Правовідносини між сторонами виникли із захисту права власності позивача.
Дослідивши докази в межах заявлених суду позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно ч. 2 цієї статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Як встановлено судом в цій справі, відповідач не є членом сім'ї позивача у розумінні ст. 64 ЖК УРСР: шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинений в результаті його розірвання, відповідач не проживає у квартирі, яка належить позивачу на праві приватної власності, та самостійно обрала собі інше місце проживання).
Задовольняючи позов, суд керується тим, що аналіз положень гл. 32 ЦК свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Судом встановлено, що позивач є власником квартири, в якій зареєстровано місце проживання відповідача. Відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язані тому їх право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі ч. 2 ст. 406 ЦК.
Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 16.01.2019 в справі №243/7004/17-ц.
Суд виходить з того, що реєстрацією місця проживання відповідача за адресою належного позивачу на праві приватної власності майна створюються перешкоди в реалізації в повному обсязі прав позивача, як власника, у зв'язку з чим порушені права підлягають поновленню у спосіб, визначений позивачем (ст. 16 ЦК України), та на підставі ст.ст. 383, 391, ч. 2 ст. 406 ЦК України.
Разом з тим, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку, оскільки така вимога не є такою, що підлягає розгляду та вирішенню при розгляді справи у порядку цивільного судочинства.
На виконання ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у тому числі, остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою) є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання, у зв'язку з чим є правомірним застосування судом способу захисту порушеного права, зазначеного в даному рішенні.
Інші доводи та заперечення суд не бере до уваги, оскільки вони спростовуються вищевказаними висновками суду.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до ч. 2 ст. 133, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст. 23, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 1, ч. 6, ч. 8 ст. 259, ст.ст. 263, 264, 265, 268, ч. 2 ст. 272, ст. 273 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації місця проживання задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 .
В задоволенні вимоги позову про зняття з реєстрації місця проживання відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 (сорок) коп.
Дата складення повного судового рішення 19 квітня 2021 року.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку д Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська або безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї