Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 квітня 2021 р. № 520/1773/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 )до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 08803804) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Національної гвардії України протиправною щодо невидачі довідки про вартість речового майна, що належать до видачі та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримання речового майна за час проходження військової служби;
- зобов'язати Національну гвардію України видати довідку про вартість речового майна, що належать до видачі та виплати позивачу грошову компенсацію вартості за неотримання речового майна за час проходження військової служби;
- зобов'язати Національну гвардію України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації вартості за неотримання речового майна за час проходження військової служби з 05.07.2019 по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй не надано довідку про вартість речового майна, що належать до видачі та в останній день проходження ним військової служби відповідач не провів остаточний розрахунок та не виплатив належні грошові кошти, а саме компенсацію вартості за неотримання речового майна за час проходження військової служби. Враховуючи, що відповідач з часу видання наказу про звільнення не провів з позивачем повний розрахунок, останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач у відзиві на позов частково погодився із його вимогами та зазначив, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 19.02.2021, про що свідчать надана разом з відзивом копія платіжного доручення № 520 від 18.02.2021, а тому на час розгляду справи відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. Також відповідач зазначив, що довідка про вартість речового майна, що належать до видачі № 20 від 11.07.20 була видана позивачу у день виключення зі списків особового складу, тобто 11.07.2019.
Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.07.2019 № 156, техніка-начальника зміни групи спеціального зв'язку відділення спеціального зв'язку стаціонарного вузла зв'язку прапорщика ОСОБА_1 було звільнено та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.07.2019.
З наданих разом з відзивом копій документів, вбачається що позивач звернувся із власноручно написаною заявою (рапортом) до командира в/ч НОМЕР_2 про надання дозволу на виплату компенсації вартості за неотримане речове майно, разом з якою надано довідку № 20 від 11.07.2019.
Також судом встановлено, що позивач, протягом 2020 року, неодноразово зверталась до відповідача із заявою про виплату компенсації вартості за неотримання речового майна.
Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся з даним позовом до суду.
Суд зауважує, що на час розгляду справи відповідачем разом з відзивом надано докази виплати спірної компенсації, а саме копію виписки за 19.02.2021 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане грошове майно та копії платіжних доручень № 518, № 519, № 520 від 18.02.2021, з відміткою про сплату 19.02.2021, а тому суд вважає за необхідне в даній справі вирішити питання щодо нарахування та виплатити позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації вартості за неотримання речового майна за час проходження військової служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Під час розгляду даної справи встановлено, що у зв'язку з порушенням відповідачем права позивача на отримання належного розміру компенсації вартості за неотримання речового майна за час проходження військової служби, просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05.07.2019 до дня присудження заборгованості за судовим рішенням.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.07.2019 № 156, техніка-начальника зміни групи спеціального зв'язку відділення спеціального зв'язку стаціонарного вузла зв'язку прапорщика ОСОБА_1 було звільнено та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.07.2019.
В той же час, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати спірної грошової компенсації не у строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП, а саме 19.02.2021.
Відтак, з огляду на обставини того, що не здійснення остаточного розрахунку із позивачем у визначені законодавством строки відбулось з вини власника, або уповноваженого ним органу, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Проте суд звертає увагу позивача, що період з якого відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку починає обчислюватись з 11.07.2019, тобто з дня звільнення зі служби, отже в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме з 05.07.2019 слід відмовити.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Так, судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби з 11.07.2019, а виплата грошової компенсації за речове майно розмірі 33 606,04 грн військовою частиною здійснена лише 19.02.2021, відповідно строк затримки розрахунку складає - 588 днів.
Суд зауважує, оскільки остаточний розрахунок проведений 19.02.2021, то кількість днів затримки враховується по 18.02.2021.
Відповідач надав до суду довідку, відповідно до якої судом розраховано середньоденний заробіток позивача, який складає:27 674,94:61=453,69 грн.
Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, складає 266 769,72грн. (453,69*588 день)
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації в розмірі 33 606,04 - суму 266 769,72 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Велика Палата зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Отже, враховуючи, що недоплачена сума грошової компенсації за речове майно становить 33 606,04 грн, яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 33 606,04 грн (частка компенсації за речове майно) :266 769,72 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (588 днів)) х 100 = 12,60 %.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 12,60 % становить: 453,69 (середньоденний заробіток позивача) х 12,60 % = 57,16 грн., 57,16 грн. х 588 ( днів затримки розрахунку) = 33 610,08 грн.
Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 33610,08 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Отже, належним та достатнім способом захисту прав позивача буде стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з 11.07.2019 по 18.02.2021 у розмірі 33 610,08 грн.
Згідно частин 1, 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )середній заробіток за період з 11.07.2019 по 18.02.2021 затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33 610,08 грн (тридцять три тисячі шістсот десять гривень 08 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 20 квітня 2021 року.
Суддя Заічко О.В.