19 квітня 2021 року
м. Київ
справа №756/5632/20
провадження №22-ц/824/5141/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач),
суддів - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року у складі судді Яценко Н.О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 48 380 грн в якості штрафних санкцій за відмову від укладення договору купівлі-продажу, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В., зареєстрований в реєстрі за номером 2333.
Пунктом 1 попереднього договору сторони зобов'язуються в строк до 31 січня 2020 року включно укласти договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку, визначених попереднім договором.
У п.3 Попереднього договору визначено, що позивач передав, а відповідач отримав гроші в сумі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення попереднього договору еквівалентно 2 000 доларів США, як доказ укладення та забезпечення виконання договору купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1 , з належних до сплати 2 177 100 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення попереднього договору еквівалентно 90 000 доларів США.
Посилався на те, що у встановлений попереднім договором строк, тобто до 31 січня 2020 року включно, відповідач без поважних на то причин не з'явився на підписання до приватного нотаріусу за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 23.
Натомість позивачем було виконано зобов'язання шляхом прибуття 31 січня 2020 року до приватного нотаріуса за вказаною адресою, про що було позивачу видане відповідне свідоцтво посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В., зареєстроване в реєстрі за № 144.
Зауважував, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань, основний договір у визначений сторонами строк укладено не було.
05 лютого 2020 року між сторонами було укладено договір про розірвання попереднього договору за взаємною згодою, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В., зареєстрований в реєстрі за номером 163.
Пунктом 2 Договору про розірвання попереднього договору встановлено, що сторони домовились про те, що відповідач повертає позивачу, грошову суму в розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США до підписання цього договору, а грошова сума в розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США, в якості штрафних санкцій за відмову від укладення договору купівлі-продажу, буде сплачена відповідачем позивачу до 05 березня 2020 року, відповідно до умов п.6 Попереднього договору.
Вказував, що станом на дату подання позовної заяви в порушення встановлених у п. 2 Договору про розірвання попереднього договору строків (до 05 березня 2020 року), відповідачем не сплачено позивачу грошові кошти в якості штрафних санкцій за відмову від укладення договору купівлі-продажу, чим порушено умови укладеного договору про розірвання Попереднього договору.
З метою досудового врегулювання спору між сторонами, 16 березня 2020 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання та запропоновано усунути порушення виконання зобов'язання та сплатити належні позивачу грошові кошти, вказана вимога відповідачем отримана 17 березня 2020 року, проте була залишена відповідачем без відповіді.
На підставі викладеного, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 48 380 гривен, а також судовий збір в сумі 840,80 гривен.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 24 січня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.
Звертає увагу суду на те, що необ'єктивним, незаконним та таким, що не відповідає обставинам справи є висновок суду першої інстанції щодо виконання зобов'язання позивачем шляхом прибуття 31 січня 2020 року до приватного нотаріуса Бочарової С.В. з огляду на те, що у виданому ОСОБА_1 свідоцтві не зазначено мети візиту позивача до нотаріуса.
При цьому посилається на те, що місцевим судом не було встановлено які дії здійснювались сторонами протягом установленого в попередньому договорі купівлі-продажу квартири строку з 23 листопада 2019 року по 31 грудня 2020 року, зважаючи на те, що протягом вказаного часу сторони мали змогу укласти основний договір або направити другій стороні пропозицію про його укладення.
Посилаючись на те, що в пункті 1 укладеного між сторонами договору про розірвання попереднього договору від 05 лютого 2020 року вказано, що сторони за взаємною згодою розривають попередній договір від 22 листопада 2019 року, вважає, що позивач сам вирішив не укладати основний договір купівлі-продажу квартири.
Стверджує, що зобов'язання, встановлене попереднім договором від 22 листопада 2019 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було припинено ще 31 січня 2020 року у зв'язку з тим, що основний договір не укладений протягом строку (терміну), встановленого попереднім договором, і жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.
Наполягає на тому, що сума у розмірі 48 380 грн отримана у позивача відповідачем при укладенні попереднього договору від 22 листопада 2019 року і повернута відповідачем 05 лютого 2020 року, є авансом, що не породжує інших правових наслідків порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договір про розірвання попереднього договору сторони погодили не лише повернення грошової суми в розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США, а і визначили штрафну санкцію за відмову від укладення договору купівлі-продажу в розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення договору еквівалентно 2 000 доларів США.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 22 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В., зареєстрований в реєстрі за номером №2333. (а.с. 17-18)
Відповідно до пункту 1 попереднього договору сторони зобов'язалися у строк до 31 січня 2020 року включно укласти договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку, визначених попереднім договором.
Згідно п.п.2.2. попереднього договору об'єктом купівлі-продажу є квартира під АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 травня 2019 року Шевченко Д.Г., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, номер запису про право власності: 31570247, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1830504280000, індексний номер витягу: 166821395 від 16 травня 2019 року на підставі: Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 26 січня 2017 року Гавловською І.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу за реєстровим №96; висновку щодо технічної можливості поділу об'єкту нерухомого майна № 523 44 виданого 10 січня 2019 ТОВ «Українське бюро технічної інвентаризації».
За змістом п.2.3 попереднього договору, ціна договору визначена сторонами в сумі 2 177 100 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення попереднього договору еквівалентно 90 000 доларів США.
Відповідно до п.2.6 попереднього договору сторони повинні виконати взаємні обов'язки за основним договором (відповідач - передати квартиру, а позивач - прийняти квартиру та оплатити відповідну грошову суму) в день укладення основного договору.
У п.3 Попереднього договору визначено, що позивач передав, а відповідач отримав гроші в сумі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення попереднього договору еквівалентно 2 000 доларів США, як доказ укладення та забезпечення виконання договору купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1 , з належних до сплати 2 177 100 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення попереднього договору еквівалентно 90 000 доларів США.
Судом першої інстанції встановлено, що факт передачі позивачем та отримання відповідачем грошових коштів в сумі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення попереднього договору еквівалентно 2 000 доларів США, не заперечується та не оспорюється сторонами.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб'єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна були правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 655 ЦК України, договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як убачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В., зареєстрованого в реєстрі за №144, ОСОБА_1 31 січня 2020 року з 15 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв. знаходився у приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 23 (а.с.20).
Разом з тим, у встановлений попереднім договором строк, тобто до 31 січня 2020 року включно, відповідач без поважних на то причин не з'явився на підписання до приватного нотаріусу за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 23.
Вказані обставини не спростовані стороною відповідача ані в суді першої, ані апеляційної інстанції.
Натомість, як установлено судом, 05 лютого 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про розірвання попереднього договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В., зареєстрований в реєстрі за номером №163 (а.с.15).
Пунктом 1 договору про розірвання попереднього договору визначено, що складений між позивачем та відповідачем попередній договір для подальшого укладення договору купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_1 , посвідчений Бочаровою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 22 листопада 2019 року за № 2333, розірваний за взаємною згодою.
Пунктом 2 вказаного договору встановлено, що сторони домовились про те, що відповідач повертає позивачу, грошову суму в розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США, до підписання цього договору, а грошова сума в розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США, в якості штрафних санкцій за відмову від укладення договору купівлі-продажу, буде сплачена відповідачем позивачу до 05 березня 2020 року, відповідно до умов п.6 Попереднього договору.
На час розгляду справи вказаний пункт договору не визнано недійсним.
Пунктом 6 Попереднього договору встановлено, що у випадку відмови від укладення основного договору відповідачем, має бути сплачено гроші в сумі 96 760 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 4 000 доларів США.
Факт повернення відповідачем частини грошових коштів у розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США та отримання їх позивачем на дату підписання договору про розірвання попереднього договору, не оспорюється сторонами.
З метою досудового врегулювання спору між сторонами, 16 березня 2020 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання та запропоновано усунути порушення виконання зобов'язання та сплатити належні позивачу грошові кошти у розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США, в якості штрафних санкцій за відмову від укладення договору купівлі-продажу.
Вказана вимога відповідачем отримана 17 березня 2020 року, проте залишена без відповіді та виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або Законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його строк, встановлений договором або законом.
Отже, оскільки договір купівлі-продажу між сторонами укладено не було, кошти у розмірі 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США, які до укладення договору про розірвання попереднього договору від 05 лютого 2020 року були повернуті позивачеві ОСОБА_2 , є авансом.
При цьому, виходячи з викладених обставин справи та норм законодавства, колегія суддів доходить висновку, що сторони, уклавши договір про розірвання попереднього договору від 05 лютого 2020 року, на власний розсуд узгодили, що ОСОБА_2 у зв'язку з відмовою від укладення договору купівлі-продажу зобов'язана сплатити ОСОБА_1 в якості штрафних санкцій 48 380 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 2 000 доларів США, до 05 березня 2020 року відповідно до умов пункту 6 попереднього договору.
ОСОБА_2 не оспорювала вказаний договір, факт підписання договору не заперечувала, цей договір є дійсним та чинним.
Зважаючи на те, що відповідно до положень статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, позивач та відповідач уклали 05 лютого 2020 року договір про розірвання попереднього договору, погодивши в ньому всі істотні умови, який не суперечить вимогам чинного законодавства.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження своїх позовних вимог сторона позивача посилається і доводить наступне.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у сумі 48 380 грн відповідно до пункту 2 договору про розірвання попереднього договору від 05 лютого 2020 року та пункту 6 попереднього договору від 22 листопада 2019 року.
Таким чином, безпідставними є доводи апелянта, що в суді першої інстанції не було доведено факту виконання зобов'язання позивачем шляхом прибуття 31 січня 2020 року до приватного нотаріуса, а також, що жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про укладення основного договору купівлі-продажу з огляду на те, що ОСОБА_2 , підписавши 05 лютого 2020 року договір про розірвання попереднього договору, самостійно підтвердила у пункті 2 договору факт своєї відмови від укладення договору купівлі-продажу квартири та зобов'язалася сплатити за це штрафні санкції, передбачені пунктом 6 попереднього договору від 22 листопада 2019 року.
Аргументи апелянта, що позивач, розірвавши з ОСОБА_2 за взаємною згодою попередній договір від 22 листопада 2019 року, вирішив не укладати основний договір купівлі-продажу квартири є безпідставними та спростовуються умовами підписаного сторонами договору про розірвання попереднього договору від 05 лютого 2020 року.
Посилання представника ОСОБА_2 , що сума у розмірі 48 380 грн отримана у позивача відповідачем при укладенні попереднього договору від 22 листопада 2019 року і повернута відповідачем 05 лютого 2020 року, є авансом, що не породжує інших правових наслідків порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, не спростовують встановлених судом обставин та здійснених висновків, оскільки грошові кошти у розмірі 48 380 грн стягнуто з відповідача як штрафну санкцію за відмову від укладення договору купівлі-продажу, а не як завдаток за невиконання зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Отже, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року - залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик