справа № 372/83/16-ц головуючий у суді І інстанції Кравченко М.В.
провадження № 22-ц/824/5008/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
16 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У січні 2016 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № К2U0AK01370025 від 08 серпня 2005 року в розмірі 80 000 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19 481 грн. 02 коп., заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит в розмірі 42 396 грн. 10 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 2 268 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 15 854 грн. 88 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 серпня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 46 350 грн. на термін до 05 серпня 2010 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки. Позивач виконав умови договору, однак, позичальник не виконав свої зобов'язання, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом. У забезпечення виконання зобов'язань за договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Позивач направив на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за кредитним договором. Однак, дана вимога виконана не була.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що заборгованість відповідачів виникла не з анкети-заяви, а з кредитного договору. У вказаному договорі чітко визначені умови кредитування, в тому числі, щодо суми кредиту, сплати процентів та штрафів. Суду надана копія кредитного договору, підписана ОСОБА_1 . З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки. Сторони у кредитному договорі погодили істотні умови, а саме суму кредиту, розмір процентів за користування кредиту, строк, відповідальність за порушення зобов'язання, порядок та строки погашення заборгованості, розмір щомісячного платежу. Строк позовної давності перервано, оскільки у грудні 2012 року банк звертався з позовною заявою до суду і рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2013 року позов до ОСОБА_1 задоволено та звернуто стягнення на предмет застави. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не пересвідчився чи мало місце переривання строків позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.
У запереченнях проти позову, відповідач ОСОБА_2 просив застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,що 08 серпня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К2U0AK01370025, згідно з яким ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати кредит у розмірі 46 350 грн. на термін до 05 серпня 2010 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с.10).
У забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту 08 серпня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 08 серпня 2005 року (а.с.12).
02 вересня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення, в якому зазначено про наявність заборгованості у розмірі 127 689 грн. 12 коп. (а.с.7).
Згідно з розрахунку, наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором № К2U0AK01370025 станом на 03 грудня 2015 року складає 80 000 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 19 481 грн. 02 коп., заборгованість по процентах за користування кредитом - 42 396 грн. 10 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 2 268 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 15 854 грн. 88 коп. (а.с.4).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин, які б породжували правові наслідки у виді виникнення зобов'язань сплатити визначені позовом кошти.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, який підписано сторонами. Умовами договору визначено розмір кредитних коштів, порядок їх надання, строк дії договору, відсотки за користування кредитними коштами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно послався на те, що Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, на які посилається позивач, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки на такі Умови та Тарифи ПАТ КБ «Приватбанк» у позовній заяві не посилався. На підтвердження позовних вимог банк надав суду копію кредитного договору, договору поруки та розрахунок заборгованості. Відповідачі не спростували доводи позивача та доказів про відсутність заборгованості за кредитним договором суду не надали.
Отже, позивачем доведено наявність договірних відносин з відповідачами та факт невиконання останніми своїх зобов'язань. Крім того, у заяві про перегляд заочного рішення відповідач ОСОБА_2 вказував, що розмір основного боргу становить 19 481 грн. 02 коп., а розмір пені та штрафних санкцій майже у три з половиною рази перевищує суму основного боргу. Вказана обставина є підставою для зменшення розміру санкцій у порядку ст. 551 ЦК України.
У той же час, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 заявив клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, не заперечуючи по суті факту укладення кредитного договору та отримання коштів боржником.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто, позовну давність.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за тілом кредиту у розмірі 19 481 грн. 02 коп., яку позивач просить стягнути з відповідачів, виникла у серпні 2010 року і з того часу у позивача розпочався перебіг строку позовної давності для звернення до суду з позовом, який закінчився у серпні 2013 року. У той же час, позов був поданий до суду у січні 2016 року.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що у грудні 2012 року він звертався з позовною заявою до суду і рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2013 року позов до ОСОБА_1 задоволено та звернуто стягнення на предмет застави. Вказана обставина свідчить про переривання строку позовної давності.
Однак, такі доводи позивача не заслуговують на увагу з огляду на висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Таким чином, позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.
Отже, звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави не перериває строку позовної давності щодо вимог про стягнення боргу за кредитним договором.
У постанові Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року роз'яснено судам, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції у силу вимог ст. 376 ЦПК України підлягає зміні в мотивувальній частині через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.