справа № 755/10817/16-ц головуючий у суді І інстанції Гончарук В.П.
провадження № 22-ц/824/761/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
14 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Гасюк В.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , треті особи: Третя Криворізька державна нотаріальна контора, Криворізьке міське управління юстиції, приватний нотаріус Криворізького нотаріального округу Кульбіда Наталія Михайлівна, про визнання заповіту недійсним, -
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_2 03 вересня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кульбідою Н.М. та зареєстрований в спадковому реєстрі № 54960924, реєстровий номер 1639.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є рідним сином та спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років у місті Кривий Ріг. ІНФОРМАЦІЯ_2 році ОСОБА_2 перебуваючи у здоровому глузді та усвідомлюючи свої дії склала заповіт на ім'я позивача, в якому все їй належне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 заповіла своєму сину. Даний заповіт зареєстрований у спадковому реєстрі за № 43277737. Останні роки свого життя ОСОБА_2 потребувала постійного догляду та допомоги. Крім поважного віку вона страждала на хронічні захворювання серцево-судинної системи та особливо психічні розлади, перебувала на обліку у психоневрологічному диспансері та лікувалась у закладах відповідного профілю. Останній час її психічне здоров'я погіршилося, в результаті чого лікарі прийшли до висновку про необхідність її постійного перебування на лікуванні у Комунальному закладі «Гейківська психоневрологічна лікарня Дніпропетровської міської ради», де і вона померла. Всі витрати на поховання взяв на себе позивач. Про смерть ОСОБА_2 не знав ніхто з рідних та ніяким чином не допомагав у похованні матері. 18 лютого 2016 року в межах встановленого законом шестимісячного терміну позивач звернувся до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. У нотаріуса позивач дізнався, що в період загострення хвороби 03 вересня 2013 року від імені матері складено заповіт на ім'я відповідача ОСОБА_1 . Останній скористався нестабільністю психічного стану задля досягнення матеріальної вигоди. Відповідно до медичної картки амбулаторного хворого № 147425, що відкрита 10 квітня 2013 року у Комунальному закладі «Гейківська психоневрологічна лікарня Дніпропетровської міської ради» у квітні 2013 року ОСОБА_2 було вперше встановлено діагноз «виражений органічний розлад особистості складного ґенезу з психологічними порушеннями». Перебуваючи у такому стані, спадкодавець не могла повною мірою усвідомлювати свої дії та оцінювати наслідки під час складання оспорюваного заповіту.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що висновок експерта містить ряд протиріч та невідповідностей іншим доказам. При проведенні експертизи досліджувався інший заповіт, наявний у матеріалах справи, який не є предметом позову. Медичний запис від 16 жовтня 2013 року не відповідає ст. 7 Закону України «Про психіатричну допомогу». Висновок експертизи не містить опису психічного стану ОСОБА_2 . До підписання заповіту ОСОБА_2 ніколи не перебувала на стаціонарному психіатричному лікуванні та не проходила жодних обстежень щодо стану психічного здоров'я. Підписуючи заповіт вона мала презумпцію психічного здоров'я. У матеріалах справи відсутні докази, які б це заперечували. При оцінці доказів судом не було застосовано ст. 5, 7, 11, 12 Закону України «Про психіатричну допомогу» та ст. 79-81, ч. 11 ст. 83, ч. 2 ст. 113 ЦПК України. Суд також відмовив у допиті свідків, які з'явилися до суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,що ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що сторонами не заперечується.
17 жовтня 2007 року ОСОБА_2 було складено заповіт на ім'я ОСОБА_1 , в якому все їй належне майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 заповіла своєму сину. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Третьої Криворізької державної нотаріальної контори Ситнік О.О. та зареєстрований в спадковому реєстрі № 43277737, реєстровий номер 1-4072 (а.с.125, зворотня сторона, Т.1).
03 вересня 2013 року ОСОБА_2 було складено заповіт на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому належне їй майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 заповіла своєму онуку. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кульбідою Н.М. та зареєстрований в спадковому реєстрі № 54959969, реєстровий номер 1633 (а.с.127, Т.1).
03 вересня 2013 року ОСОБА_2 було складено заповіт на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому належне їй майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 заповіла своєму сину та онуку у рівних частках кожному. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кульбідою Н.М. та зареєстрований в спадковому реєстрі № 54960924, реєстровий номер 1639 (а.с.127, зворотня сторона, Т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис № 54, серія 1-КП № 658203 (а.с.9, Т.1).
18 лютого 2016 року ОСОБА_1 подав заяву державному нотаріусу Шостої Київської державної нотаріальної контори Федунів О.М. про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.116, Т.1).
23 березня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву до Третьої Криворізької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.119, Т.1).
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 688 від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_2 при житті, згідно з медичною документацією, з 10 квітня 2013 року страждала стійким хронічним психічним розладом - Органічне ураження головного мозку судинного ґенезу (церебросклероз, гіпертонічна хвороба) з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням. ОСОБА_2 за своїм психічним станом під час підписання заповіту 03 вересня 2013 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. ОСОБА_2 на період підписання заповіту 03 вересня 2013 року страждала стійким хронічним психічним розладом - Органічне ураження головного мозку судинного ґенезу (церебросклероз, гіпертонічна хвороба) з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними (а.с.191, Т.1).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_2 страждала стійким хронічним психічним захворюванням, який істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними. Докази, які спростовують зазначені обставини, в матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним, за ст.225 ЦК, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
У рамках даної цивільної справи на підставі ухвали суду було проведено експертизу. Згідно з Висновком судово-психіатричної експертизи від 20 жовтня 2017 року на час підписання заповіту 03 вересня 2013 року ОСОБА_2 за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Тобто, позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними. У той же час, відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи проти позовних вимог, не надав доказів, які б свідчили, що під час підписання заповіту 03 вересня 2013 року спадкодавець розуміла значення свої дій та могла керувати ними.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що зазначені у висновку експерта обставини не відповідають дійсності, оскільки матеріалами справи не підтверджено перебування ОСОБА_2 як у «Гейківській психоневрологічній лікарні ДОР», так і в будь-якому іншому психіатричному закладі. Висновки щодо наявності у спадкодавця органічного розладу особистості та поведінки поєднаного ґенезу з психотичними порушеннями ґрунтуються виключно на медичній карті № НОМЕР_1 , яка містить всього два записи щодо психічного стану: один - 10 квітня 2013 року, а інший - 16 жовтня 2013 року. За весь 2014 рік жодного запису дільничного лікаря-психіатра немає. Запис у медичній книжці від 16 жовтня 2013 року зроблений виключно зі слів позивача, а огляд пацієнта у цей день не проводився. У зв'язку з цим, медичний запис не міг бути використаний для проведення судово-психіатричної експертизи. Станом на момент складення заповіту висновок експертизи не містить опису психічного стану ОСОБА_2 . Експертна комісія вдалася до припущення щодо недієздатності ОСОБА_2 з 10 квітня 2013 року.
Фактично такі доводи ОСОБА_1 зводяться до його незгоди з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи.
В апеляційній скарзі відповідач просив призначити у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу.
У відповідності до вимог ст. 12 ЦПК України, апеляційний суд, сприяючи відповідачу у реалізації його прав в частині подання доказів, які спростовують доводи позивача, ухвалою від 20 липня 2020 року призначив судово-психіатричну експертизу.
Ухвалою суду від 29 грудня 2020 року провадження у справі поновлено у зв'язку з надходженням клопотання експерта про уточнення змісту та обсягу доручення.
Однак, у судовому засіданні 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 відмовився від проведення призначеної експертизи.
В апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що під час проведення експертизи досліджувався не той заповіт, який є предметом позову.
Зазначені доводи апеляційної скарги апеляційний суд вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Дійсно в описовій частині висновку експертизи експерти посилаються на заповіт від 03 вересня 2013 року, складений на ОСОБА_1 та посвідчений о 14 год. 35 хв.
Проте, зазначена обставина не свідчить про те, що висновок експерта в зазначеній справі є неналежним чи недопустимим доказом.
Відповідаючи на питання, поставлені перед експертами судом, останні, зазначили, що ОСОБА_2 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними саме 03 вересня 2013 року. Тобто, висновком експертизи встановлено неспроможність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та можливість керувати ними станом на конкретний день, 03 вересня 2013 року, а не на конкретну годину цього дня.
Як оскаржуваний заповіт, так і заповіт, про який зазначено у досліджуваній частині висновку експертів, складені 03 вересня 2013 року, з інтервалом в одну годину, 45 хвилин, а, відтак, висновок експертизи охоплює проміжок часу, в який були складені обидва заповіти.
Що стосується запису у медичній картці № 147425 від 10 квітня 2013 року, відповідач зазначає, що у цей день та протягом 2013-2014 років ОСОБА_2 не зверталася за допомогою до лікаря-психіатра, а медична картка є доказом, який викликає сумнів у його достовірності та є підробленим. Разом з тим, такі висновки ОСОБА_1 є його припущеннями, на яких, у силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватися доказування.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що медична картка амбулаторного хворого № 147425 є підробленою, а її оформлення, як зазначає відповідач, відбулося без відома пацієнта ОСОБА_2 .
Відповідальність за підроблення документів передбачена ст. 358 чинного Кримінального кодексу України.
Частиною 6 ст. 82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Сам факт звернення відповідача до поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення, за відсутності відповідного вироку чи ухвали суду про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не свідчить про те, що медична картка амбулаторного хворого є підробленою чи сфальсифікованою.
Факт перебування ОСОБА_2 на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дзержинському районі міста Кривого Рогу та особисте отримання нею пенсії не спростовує висновку судово-психіатричної експертизи від 20 жовтня 2017 року, призначення якої для визначення психічного стану особи в силу вимог ст. 105 ЦПК України є обов'язковою.
Під час розгляду справи в апеляційному суді відповідач наполягав на допиті свідків та виклику їх у судове засідання.
Протокольною ухвалою від 24 лютого 2021 року зазначене клопотання відповідача було задоволено.
Під час судового засідання 14 квітня 2021 року були допитані свідки, на виклику яких в судове засідання наполягав відповідач.
Так, допитана в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що є матір'ю відповідача ОСОБА_1 та є колишньою дружиною позивача ОСОБА_1 . Пояснила суду, що померла ОСОБА_2 при житті, станом на момент посвідчення спірного заповіту, після цього та до моменту своєї смерті була дієздатною. Свідок не бачила в її поведінці жодних ознак психічних захворювань. Бабуся була життєрадісною людиною, багато читала. Часто скаржилась на хворобу ніг. Сама писала списки для придбання продуктів. У неї не було жодних ознак неадекватної поведінки.
Близькі за змістом показання дав суду свідок ОСОБА_4 , який є рідним братом відповідача ОСОБА_1 та сином позивача ОСОБА_1 .
Надаючи оцінку зазначеним показанням свідків, апеляційний суд вважає їх такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути об'єктивним доказом психічного стану померлої ОСОБА_2 на момент підписання нею оспорюваного заповіту.
Згідно з вимогами ст. 76, 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Свідки, що були допитані під час розгляду справи апеляційним судом, не є фахівцями у галузі судової психіатрії, а, відтак, їх показання ґрунтуються виключно на фактах періодичного спостереження за поведінкою померлої ОСОБА_2 та на суб'єктивному сприйнятті та власній оцінці побаченого.
Вказані свідки є матір'ю та рідним братом відповідача ОСОБА_1 , в них існує конфлікт з позивачем щодо майна, в якому вони виступають на стороні відповідача, а, отже, зазначені особи є зацікавленими у вирішенні спору.
За таких обставин, показання зазначених свідків апеляційний суд не може взяти до уваги в якості доказів можливості померлої ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент підписання заповіту.
Доводи відповідача ОСОБА_1 в частині, що висновок судово-психіатричної експертизи № 688 від 20 жовтня 2017 року, спростовано ухвалою Київського апеляційного суду від 20 липня 2020 року, якою суд призначив повторну експертизу є безпідставними, оскільки призначення судом повторної експертизи за клопотанням відповідача ніяким чином не спростовує висновків проведеної у справі експертизи.
Як було зазначено вище, відповідач відмовився від проведення повторної експертизи, яка була призначена з урахуванням його доводів щодо невідповідностей, які, на його думку, існують в попередньому висновку експертизи та в медичній документації.
Доводи апеляційної скарги в частині невірної на думку відповідача оцінки судом наявних у справі доказів апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.
Так, в своїй апеляційній скарзі відповідач вказує, що висновок експерта суперечить листу комунального закладу Гейківська психоневрологічна лікарня ДОР (а.с.58, Т.1).
Дослідженням зазначеного документу в суді апеляційної інстанції встановлено, що наявна у ньому інформації відповідає інформації, що викладена у висновку експертизи (а.с.193, Т.1), а, отже, зазначені доводи є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність у матеріалах справи медичної карти амбулаторного хворого № 147425 висновків суду не спростовує, оскільки у відповідності до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Зазначена амбулаторна карта була витребувана судом у зв'язку з клопотанням експертів та направлена судом в їх розпорядження для проведення експертизи (а.с.215-217, Т.1). Отже, суд першої інстанції розглянув справу на підставі тих доказів, які надані суду сторонами.
Також відповідач в своїй апеляційній скарзі посилається на наявність в медичній карті амбулаторного хворого № 147425 сторінки з печаткою та двома підписами позивача, яким на думку відповідача надавалася згода на огляд та лікування ОСОБА_2 , що суперечить Закону України «Про психіатричну допомогу».
Надаючи оцінку зазначеній копії (а.с.156, Т.2) та доводам апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки згода позивача, висловлена у зазначеному документі, не свідчить про надання психіатричної допомоги ОСОБА_2 та її лікування всупереч її волі, а також не спростовує висновку судово-психіатричної експертизи № 688 від 20 жовтня 2017 року в частині психічного стану ОСОБА_2 .
Відсутність в медичній карті № НОМЕР_1 заяви ОСОБА_2 про психіатричний огляд є підтвердженням лише відсутності такої заяви і не є доказом відсутності згоди ОСОБА_2 на надання їй психіатричної допомоги.
Інші доводи апеляційної скарги в частині порушень, допущених експертами під час проведення експертизи, підставності внесення записів в амбулаторну карту ОСОБА_2 , в тому числі, і зі слів сина померлої, врахування чи неврахування експертами тих чи інших записів, документів чи обставин, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки вони за своєю суттю зводяться до незгоди з висновком експертизи та не спростовують того, що під час підписання оскаржуваного заповіту ОСОБА_2 не усвідомлювала значення своїх дій.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 березня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 16 квітня 2021 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.