справа № 369/1947/20
провадження № 22-ц/824/4089/2021
головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
30 березня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Немудрої Ю.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тендер", ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів електронного аукціону та Договору про відступлення прав за договором іпотеки,
У лютому 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ "Банк Національний кредит", ТОВ "Е-Тендер", ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів електронного аукціону та Договору про відступлення прав за договором іпотеки.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що між ним та ПАТ "Банк Національний кредит" було укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року.
Вказував, що у забезпечення виконань зобов'язань за цим договором між ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "Тайсон інвестмент групп" було укладено іпотечний договір №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 за реєстровим №6263, за яким в іпотеку були передані земельні ділянки, що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка, за кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123, 3222480400:05:004:0124, 3222480400:05:004:0125, 3222480400:05:004:0126, 3222480400:05:004:0127, 3222480400:05:004:0131.
29 квітня 2014 року між ТОВ "Тайсон інвестмент групп" та ТОВ "Укрщеббуд" було укладено договори купівлі-продажу вищевказаних земельних ділянок, які були зареєстровані нотаріусом в реєстрі за № 912, № 914, № 916, № 918, № 920, № 922 (із збереженням за ПАТ "Банк Національний кредит" статусу іпотекодержателя).
Відповідно до постанови Правління НБУ від 28 серпня 2015 року № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Національний кредит", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Позивачу стало відомо про те, що право вимоги за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року було відчужено за результатами голландського аукціону, проведеного 04 липня 2019 року, через оператора, за допомогою електронного майданчика, переможець електронних торгів набув право участі в електронних торгах - ТОВ "Е-Тендер". Аукціон був призначений та відбувся на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу від 2019-06-07 №614. За результатами проведення електронних торгів аукціону (лот GL3N24907), сформовано протокол електронного аукціону №UA-EA-2019-06-11-000047-b від 04 липня 2019 року, переможцем визнано гр. ОСОБА_1 .
На виконання протоколу електронного аукціону №UA-EA-2019-06-11-000047-b від 04 липня 2019 року між ПАТ "Банк Національний кредит" та гр. ОСОБА_1 , 19 липня 2019 року було укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги та Договір від 19 липня 2019 року про відступлення прав за договором іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року.
Як підставу для звернення з цим позовом позивач указує, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням не тільки ч. 9 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а і ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт - банк, або інша фінансова установа.
Позивач також звертає увагу суду на ту обставину, що оскаржуваний договір про відступлення прав вимоги є договором факторингу, оскільки новий кредитор фактично набув право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, яке відступлено, і ціною такої вимоги, що є платою за договором факторингу.
Також не погоджується із правомірністю відступлення права вимоги із зазначенням розміру заборгованості, що перевищує його дійсний розмір, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватись тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Позивач також вважає, що громадянин ОСОБА_1 не мав бути допущений до аукціону, оскільки має статус прямого учасника неплатоспроможного банку, що свідчить про його заінтересованість стосовно боржника.
Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсними результати електронного аукціону, оформлені протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-06-11-000047-b від 04 липня 2019 року в частині продажу права вимоги за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року із забезпеченням; визнати недійсним Договір від 19 липня 2019 року про відступлення прав за договором іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іваненком В.Ю., за реєстровим №2945.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ "Банк Національний кредит", ТОВ "Е-Тендер", ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів електронного аукціону та Договору про відступлення прав за договором іпотеки задоволено.
Визнано недійсними результати електронного аукціону, оформлені протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-06-11-000047-b від 04 липня 2019 року в частині продажу права вимоги за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року.
Визнано недійсним Договір про відступлення прав за договором іпотеки від 19 липня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іваненком В.Ю. за реєстровим номером 2945.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шульга А.В.14 грудня 2020 року звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що проведення аукціону і як наслідок придбання ОСОБА_1 прав вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором відбулося в процесі ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" і на підставі ст. 51 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто, в даному випадку ці правочини було здійснено банком, що вже втратив банківську ліцензію і перебував в стані ліквідації, відповідно до спеціального законодавства, що регулює ліквідаційну процедуру, а саме: ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року №388, Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2.
Звертає увагу суду, що виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб своїм рішенням від 21 листопада 2016 року № 2526 внесла зміни до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме: у пункті 5.11 главі 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку словами "реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу", і при цьому не містить жодних обмежень щодо суб'єктного складу. Таким чином, право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання, шляхом проведення відкритого конкурсу, мають право придбати як банки та небанківські фінансові установи, так і інші фізичні та юридичні особи.
Просить суд врахувати постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі №295/3588/14-ц, зазначає що дана постанова набрала законної сили з дня її прийняття і стосується безпосередньо ОСОБА_1 та оспорюваних у даній справі аукціону та договору відступлення за кредитним договором.
Указує, що висновок суду першої інстанції про обмежену оборотоздатність права вимоги за кредитними зобов'язаннями є необґрунтованим та безпідставним, оскільки ОСОБА_1 як фізична особа, мав право придбавати права вимоги на аукціоні, це підтверджує оборотоздатність даних прав вимоги.
Також зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив і не оцінив аргументів ОСОБА_1 про те, що спірний правочин не містить жодних ознак факторингу, а також жодним чином не дослідив і не прокоментував підстави для відступлення від наведеної ОСОБА_1 судової практики, а саме: постанови Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 752/1183/16, постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц та постанови Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.
Вказує, що судом безпідставно прийнято рішення із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16, оскільки дана постанова не стосується випадку придбання права вимоги у процесі ліквідації неплатоспроможного банку.
Звертає увагу суду, що розмір відступлених вимог за кредитним договором жодним чином не може впливати на дійсність аукціону та договору відступлення за кредитним договором, оскільки законодавством України не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно.
Зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суд від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 зроблений висновок, що державній реєстрації у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає відповідна іпотека, а не правочин з відступлення прав за іпотечним договором, а тому чинність такого правочину не залежить від факту реєстрації іпотеки як зобов'язання.
Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвокат Гудова О.В.28 грудня 2020 року також звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджені процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах, однак, суд першої інстанції не вірно застосував положення спеціального Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що в свою чергу призвело до ухвалення незаконного рішення.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував також, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлено жодної заборони, щодо переходу прав вимоги за кредитним договором до будь-якої юридичної та фізичної особи, тобто не встановлено обмеження оборотоздатності майнових прав, як зазначає позивач.
Зауважує, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, тому що в описовій частині рішення вказав що договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року за своєю природою є договором факторингу, хоча позивач не заявляв вимогу про визнання недійсним цього договору.
Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що ПАТ "Банк Національний кредит" не мав прав вимоги до іпотекодавців за іпотечним договором № 04-589/1-1 в силу визнання його недійсним в судовому порядку є безпідставними, враховуючи що додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 квітня 2016 року у справі № 202/2234/16-ц у відповідності до ч. 2 ст. 273 ЦПК України не набрало законної сили та в подальшому було скасовано.
08 лютого 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача ОСОБА_2 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без мін.
Зазначає, що доводи та міркування ОСОБА_1 щодо переваг "спеціального" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" над нормами основного акта цивільного законодавства - Цивільного кодексу України, є хибними.
Вказує, що згідно із наведеними нормами права фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Кредитний договір укладався з фінансовою установою, яка має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, проте відступаючи права вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі, відбулася заміна кредитодавця на особу, яка не наділена правом надавати фінансові послуги, тобто не мала відповідного обсягу дієздатності згідно із ч. 2 ст. 203 ЦК України.
Також не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що розмір відступлених вимог не впливає на дійсність аукціону та договору відступлення за кредитним договором, оскільки предметом позову є недійсність результатів аукціону в тому числі через неправильне визначення дійсної вимоги.
Вважає, що набуття особою статусу належного іпотекодержателя передбачає реєстрацію відступлення прав за іпотечним договором, які відповідно до ст. 24 Закону України "Про іпотеку" підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому висновок апелянта про те, що відсутність реєстрації переходу прав до ОСОБА_1 як нового іпотекодержателя земельних ділянок жодним чином не впливає на дійсність аукціону та договору відступлення за іпотечним договором є неправильним.
24 лютого 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від ОСОБА_2 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що доводи апелянта про невірне тлумачення судом першої інстанції ч. 9 ст. 51 Закону № 4452-VI, оскільки ним "не встановлено жодної заборони, щодо переходу прав вимоги за кредитним договором до будь-якої юридичної та фізичної особи", спростовуються ч. 3 ст. 1 Закону № 4452- VI, яка в якості нормативної бази, що регулює спірні правовідносини, встановлює і інші закони України, якими також є і Цивільний Кодекс України.
Вказує, що суд першої інстанції не виходив за межі позовних вимог, оскільки в резолютивній частині рішення відсутній висновок суду про визнання договору про відступлення прав вимог за кредитним договором № 24Ф/2010/05-588/2-1 від 01 червня 2010 року недійсним.
У судовому засіданні представники відповідачів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Шилець А.Р. та ОСОБА_1 - адвокат Шульга А.В. просили задовольнити апеляційні скарги, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Представники позивача Пасічника А.М.просили апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники ТОВ "Е-Тендер" у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, ТОВ "Е-Тендер" були належним чином повідомлене шляхом направлення судової повістки на вказану електронну адресу.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позов в частині визнання недійсним результатів електронного аукціону, оформлених протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-06-11-000047-b від 04 липня 2019 року щодо продажу права вимоги за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року суд першої інстанції виходив із того, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 9 ст. 51 Закону № 4452 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що всупереч п.3.4 вказаного договору та ч. 2 статті 24 Закону України "Про іпотеку" новий кредитор та іпотекодержатель не повідомив боржника про перехід права вимоги, нехтуючи підґрунтям будь-якого зобов'язання - засадою добросовісності, передбаченою ст.509 ЦК України. Також вважав майнові права та інтереси позивача порушеними, оскільки ПАТ "Банк Національний кредит" перевищив межі наданих йому прав вимоги, передавши новому кредитору право вимоги пені в більшому, ніж є насправді розмірі. Наведені порушення суд визнав такими, що порушують права позивача на отримання захисту належного органу, який здійснює нагляд за додержанням законодавства про захист прав споживачів фінансових послуг, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів фінансових послуг у межах своєї компетенції.
Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, а саме з підстав продажу на електронному аукціоні права вимоги в неіснуючому обсязі за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року фізичній особі, а не фінансовій установі, що призвело до порушення його законних інтересів, унеможлививши реалізацію прав на захист, як споживача фінансових послуг.
Визнаючи недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки від 19 липня 2019 року суд першої інстанції виходив з тих підстав, що в момент його укладення, ПАТ "Банк Національний кредит" порушив ст.203 ЦК України, оскільки здійснив відчуження майна, власником якого не являвся. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з тих обставин, що на час оголошення та проведення аукціону, а також в момент укладення договору про відступлення прав за договором іпотеки №04-589/1-1, ПАТ "Банк Національний кредит" не мав прав вимоги до іпотекодавців за іпотечним договором в силу визнання його недійсним в судовому порядку та скасування іпотек, заборон на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з урахуванням такого.
Як убачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 06 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ "Банк Національний кредит" укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 (далі по тексту - кредитний договір).
Відповідно до умов цього договору ПАТ "Банк Національний кредит" як кредитор зобов'язався надати ОСОБА_2 , як позичальнику, грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, надалі за текстом кредит, на умовах визначених цим договором та додатковими угодами.
Надання кредиту передбачено окремими траншами зі сплатою процентів у розмірі 27 в межах максимального ліміту заборгованості до 15 мільйонів грн з кінцевим терміном погашення всіх траншів до 05 березня 2011 року. Кредит надано позичальнику на поточні потреби.
Згідно з п. 1.3 передбачено, що в забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за цим договором щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, кредитор укладає з майновим поручителем, яким є ТОВ "Тайсон інвестмент групп'договори іпотеки земельних ділянок у кількості шести договорів.
3 березня 2011 року до кредитного договору були внесені зміни шляхом укладення договору про внесення змін №1, згідно з якими були зокрема змінені розмір процентів річних до 24 та кінцевий термін погашення до 02 березня 2012 року.
Договором про внесення змін №2 від 12 січня 2012 року змінено розмір процентів річних до 28.
Договором про внесення змін №3 від 12 квітня 2012 року змінено кінцевий термін погашення до 02 березня 2013 року.
У забезпечення виконання кредитних зобов'язань 06 грудня 2010 року між ПАТ "Банк Національний кредит" (іпотекодержателем) та ТОВ "Тайсон інвестмент групп" (іпотекодавцем) укладено іпотечний договір №04-589/1-1, за яким в іпотеку були передані шість земельних ділянок.
До іпотечного договору вносились зміни шляхом укладення договорів про внесення змін №1 від 3 березня 2011 року, №2 від 13 січня 2012 року та №3 від 12 квітня 2012 року, якими змінювались розмір процентів річних та кінцевий термін погашення кредиту, що є аналогічними за змістом із внесеними змінами до кредитного договору.
Унаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором в частині повернення кредитних коштів ПАТ "Банк Національний кредит" звернулось до суду з метою стягнення заборгованості у судовому порядку, оскільки надіслану банком вимогу про дострокове повернення заборгованості позичальник не виконав.
Заочним рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/2822/13-ц, від 25 липня 2013 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Національний кредит" за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року було стягнуто 17 058 693 грн 68 коп. суми заборгованості, що включає: 15 000 000 грн - заборгованість за кредитом; 1 913 333 грн 35 коп. - заборгованість за процентами; 115 671 грн 98 коп. - нарахована пеня за несвоєчасну сплату процентів; 12 328 грн 77 коп. - сума пені за несвоєчасне повернення кредиту; 9 068 грн 82 коп. - 3 % річних від простроченої суми процентів; 2 465 грн 75 коп. - 3 % річних від простроченої суми кредиту; 5 825 грн - індекс інфляції за час прострочення по сплаті процентів по кредиту, а також понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441 грн.
20 травня 2015 року державним виконавцем було відкрите виконавче провадження ВП №4761143 стосовно примусового виконання виданого 13 травня 2015 року Києво-Святошинським районним судом Київської області виконавчого листа №369/256/13-ц.
12 квітня 2016 року додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у справі №202/2234/16 було задоволено позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ТОВ науково-виробничий центр "Енергія-Сервіс" доТОВ "Тайсон інвестмент групп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд", ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та визнано недійсним договір іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року, що був укладений між ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "Тайсон інвестмент групп", посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т.А. та договір про внесення змін до договору іпотеки №2248 від 12.04.2012 року.
Цим же додатковим рішенням було скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи про іпотеку та записи про заборону на нерухоме майно від 06 грудня 2010 року, а в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 01 вересня 2010 року, укладеного між ТОВ науково-виробничий центр "Енергія-Сервіс" та ТОВ "Тайсон інвестмент групп'у розмірі 6 000 000 грн звернуто стягнення на предмет застави, шляхом визнання права власності за ТОВ "Енергія-Сервіс" на шість земельних ділянок, що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Білогородка та були предметом іпотечного договору №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року.
Указане додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2016 року постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року було скасовано, та у задоволенні позовної заяви третьої особи з самостійними вимогами ТОВ "Енергія-Сервіс" до ТОВ "Тайсон інвестмент групп", ТОВ "Укрщеббуд", ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено.
05 червня 2015 року на підставі постанови правління Національного банку України №358 "Про віднесення ПАТ "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 05 червня 2015 року №114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Банк Національний кредит" , згідно з яким з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в указаному банку.
З 31 серпня 2015 року на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочата процедура ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Національний кредит" уповноваженій особі Фонду гарантування.
Комітетом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів рішенням № 614 від 7 червня 2019 року були затверджені умови продажу активів ПАТ "Банк Національний кредит", в які ввійшли права вимоги до ОСОБА_2 за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року, забезпечені іпотекою, що підтверджується інформацією, зазначеною в оголошенні про проведення аукціону, розміщеному на сайті "прозорро". Згідно публічного паспорта активу пропонувалося до продажу право вимоги за кредитним договором №24Ф/2010/05-588/2-1 в розмірі: загального залишку заборгованості 26 589 855,69 грн та залишку по пеням і штрафам у розмірі 27 777 306,02 грн що разом складає 54 367 161, 71 грн.
В ході процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" 04 липня 2019 року відбулись електронні торги з продажу Кредитного портфелю, що складався з прав вимоги за активами ПАТ "Банк Національний кредит", а саме 17 кредитних договорів, які були забезпечені іпотекою, через оператора електронного майданчика ТОВ "Е-Тендер" по лоту GL3N24907, у тому числі за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року із змінами і доповненнями, що був укладений між ПАТ "Банк Національний кредит" і ОСОБА_2 , та за іпотечним договором №04/589/1-1 від 06 грудня 2010 року, що був укладений між ПАТ "Банк Національний кредит" і ТОВ "Тайсон інвестмент групп".
З наданої відповіді оператора електронного майданчика ТОВ "Е-Тендер" на адвокатський запит представника відповідача 4, судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований на електронному майданчику Е-Tender 04 липня 2019 року, тобто в день проведення аукціону; при реєстрації на електронному майданчику ОСОБА_1 погодився з Договором приєднання, чим надав підтвердження, що не є поручителем чи боржником за кредитними договорами, що входять до складу кредитного портфелю; також ТОВ "Е-Тендер" повідомило, що ОСОБА_1 виконав усі вимоги, передбачені Регламентом роботи електронної торгової системи для проведення електронного аукціону.
За наслідком проведення 04 липня 2019 року електронного аукціону переможцем електронного аукціону став учасник ОСОБА_1 , тому 19 липня 2019 між ним, як переможцем аукціону, та ПАТ "Банк Національний кредит" було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, зміст якого підтверджує, що Банк передав новому кредитору право вимоги до ОСОБА_2 на загальну суму 53 691 464,86 грн, в тому числі: 11 289 856,05 грн - заборгованість за кредитом, 15 993 698,56 грн - заборгованість за процентами, 29 293 304,84 грн - заборгованість за пенею.
Також 19 липня 2019 між ПАТ "Банк Національний кредит" та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення прав за договором іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іваненком В.Ю., за реєстровим № 2945.
Відповідно до п. 3.7 цього іпотечного договору новий іпотекодавець свідчить, що йому відома повна та всебічна інформація про стан претензійно-позовної роботи щодо іпотечних договорів, предметів іпотеки за іпотечними договорами. До укладення цього договору про відступлення прав за договором іпотеки №04-589/1-1 ПАТ "Банк Національний кредит" повідомив нового іпотекодержателя, що додатковим рішенням Індустріального суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2016 року у справі №202/2234/16-ц визнано недійсним договір іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року, укладений між ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "Тайсон інвестмент групп", визнано недійсним договір про внесення змін до договору іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року, укладений між ПАТ "Банк Національний кредит" та ТОВ "Тайсон інвестмент групп", скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідні записи про іпотеку та заборону на нерухоме майно, звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності за ТОВ НВЦ "Енергія сервіс".
Із матеріалів справи, а саме письмових пояснень ОСОБА_1 та судових рішень також вбачається, що після укладення між ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" та ТОВ "ТАЙСОН ІНВЕСТМЕНТ ГРУП" договору іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року, ТОВ "Тайсон інвестмент групп" на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу було відчужено земельні ділянки за кадастровими номерами: 3222480400:05:004:0123; 3222480400:05:004:0124; 3222480400:05:004:0125; 3222480400:05:004:0126; 3222480400:05:004:0127; 3222480400:05:004:0131 на користь ТОВ "Укрщеббуд", що було встановлено у цивільній справі №202/2234/16-ц. Указані обставини позивачем не спростовані.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб апеляційний суд керується наступним.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
При цьому Конституційний Суд України у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 5 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) своїм рішенням від 01 грудня 2004 року розтлумачив, що: "заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу".
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним результатів електронного аукціону стосовно продажу права вимоги за кредитним договором фізичній особі саме щодо дефекту (незаконності) змісту правочину, колегія апеляційного суду визнала їх обґрунтованими керуючись наступним.
У постанові від 08 липня 2020 року Верховний Суд у справі № 201/18443/17 зауважив, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, в разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2831/5 (далі - Порядок).
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, урегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.
За ст. 51 цього Закону після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.
24 березня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 388, яким затверджено Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються (Положення № 388), яким визначено порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, крім майна, визначеного у ч. 30 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі визначення принципів та критеріїв черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозицій з продажу окремих активів/пулів активів (майна).
За п. 1 розділу VI Положення № 388 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) На відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги.
Права вимоги - це права вимоги боргу за кредитними договорами та договорами. Продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах (аукціоні) може проводитися в електронній формі, у тому числі через ЕТС.
Процедура проведення аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, складається з чотирьох етапів її організації: попередня підготовка проведення аукціону (інвентаризація та оцінка майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку, затвердження способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси); підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участь в аукціоні, внесення гарантійних внесків учасників аукціону); проведення аукціону та оформлення його результатів.
Оскільки порушення порядку організації будь-якого з етапів аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому, вирішуючи спір щодо визнання недійними результатів такого аукціону, суд має встановити факт дотримання порядку його проведення на кожному з етапів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №922/2784/17).
Крім того, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі №910/14255/18.
Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
У позові позивачем не вказаноно та судом першої інстанції не встановлено факту порушення процедури торгів.
Отже, встановивши, що позивачем не було доведено, що електронні торги з продажу прав вимоги за кредитним договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 рокубули проведені з порушенням вимоги чинного законодавства (на момент їх проведення), колегія апеляційного суду перевіряє доводи позивача про порушення, які впливають на права позивача та керується наступним.
Суд першої інстанції безпідставно послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), згідно з яким відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки висновок касаційного суду за результатами розгляду справи № 909/968/16 зроблений на основі конкретних обставин та оцінки доказів, що є відмінними від обставин та доказів у цій справі. Зокрема, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів суд першої інстанції залишив поза увагою те, що придбання ОСОБА_1 кредитного портфелю, який складався з прав вимоги, в тому числі за договором про відступлення прав за договором іпотеки №04-589/1-1 від 06 грудня 2010 року, відбулося у процесі ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" і за результатами електронних торгів (аукціону), проведених на підставі статті 51 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
Отже в даному випадку відступлення права вимоги було здійснено банком, що ліквідується, відповідно до спеціального законодавства, яке не містить заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. При цьому іншого порядку реалізації активів банку, що ліквідується, ніж їх продаж фізичним або юридичним особам законодавчими нормами не передбачено. Суд першої інстанції безпідставно надав оцінку укладеному між ПАТ "Банк Національний Кредит" та ОСОБА_1 договору про відступлення права вимоги, зазначивши, що сама по собі назва договору не змінює його правової природи як договору факторингу. Встановлення обставин, за яких вказаний правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, виходить за межі дослідження під час розгляду справи про оспорення електронного аукціону, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для визнання недійсними результатів електронного аукціону, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у іншій справі №295/3588/14-ц за заявою ОСОБА_1 про заміну його стягувачем, як сторони виконавчих проваджень на підставі того, що 04 липня 2019 року на електронних торгах (аукціоні) з продажу майна ПАТ "Банк Національний кредит" - кредитного портфелю, що складається з прав вимоги за 17 кредитними договорами, ним були набуті права вимоги до боржників банку, що ліквідується. При цьому, Верховний Суд зауважив, що, внаслідок переходу прав вимоги жодні права та законні інтереси сторін не порушуються. ОСОБА_1 не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржників, оскільки за умовами договору він має право вимагати сплати вже існуючого боргу без можливості нарахування додаткових процентів та неустойки, як це міг роботи первісний кредитор.
Крім того, підстави для переоцінки одних і тих самих обставин, а саме факту набуття 04 липня 2019 року ОСОБА_1 на електронних торгах (аукціоні) з продажу майна ПАТ "Банк Національний кредит" - кредитного портфелю, що складається з прав вимоги за 17 кредитними договорами, до яких увійшли також борги позивача стосовно банку, який ліквідується у цій справі, відсутні.
Хоч наведена постанова датована пізніше, ніж оскаржуване рішення суду першої інстанції у цій справі, однак викладений в ній висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 31 липня 219 року у справі №910/4816/18 про можливість відчуження активів банку, що ліквідується, в тому числі права вимоги за кредитними договорами, на конкурсних засадах будь-яким суб'єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.
Колегією апеляційного суду також визнано обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо порушення відповідачами п.3.4 кредитного договору та ч. 2 статті 24 Закону України "Про іпотеку", оскільки новий кредитор та іпотекодержатель не повідомив боржника про перехід права вимоги, нехтуючи підґрунтям будь-якого зобов'язання - засадою добросовісності, передбаченою ст.509 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Положеннями ст. 512 ЦК України також передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, що прямо зазначено у ст. 516 указаного Кодексу.
Первісний кредитор у зобов'язанні, згідно із ст. 517 ЦК України, повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Аналогічно положенням ч. 2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.
При цьому саме відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
Таким чином, неповідомлення боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням, може кореспондуватись лише з правом боржника не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, а не підставою для визнання недійсним аукціону.
Таким чином, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом.
Тобто відступлення права вимоги стосується виключно зміни сторони (кредитора) у зобов'язанні, не впливає на зміст самого зобов'язання, заміна сторони у зобов'язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі №910/9195/17.
Не можна також погодитись із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову внаслідок перевищення ПАТ "Банк Національний кредит" меж наданих йому прав вимоги шляхом передачі новому кредитору права вимоги пені в більшому, ніж є насправді розмірі, оскільки такий висновок помилково ґрунтується на обставинах, встановлених у господарській справі № 910/8428/18 щодо визначення заборгованості за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_2 по відношенню до відмінної від позивача особи.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2018 року у наведеній справі про банкрутство ТОВ "Укрщеббуд" було затверджено реєстр вимог кредиторів, у тому числі вимог кредитора ПАТ "Банк Національний кредит", що заявлені ним до боржника ТОВ "Укрщеббуд", як майнового поручителя за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_2 , та саме за заявою боржника ТОВ "Укрщеббуд" про застосування наслідків спливу строку спеціальної позовної давності в частині стягнення пені було зменшено її розмір. Однак зменшення розміру пені у господарській справі за заявою банкрута про застосування строку позовної давності, не може бути підставою для зміни заборгованості, нарахованої згідно із заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 липня 2013 року у цивільній справі №369/2822/13-ц стосовно ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Національний кредит" за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року.
Також, не можна погодитись з висновком суду, що майнові права та інтереси позивача є порушеними внаслідок самого факту передачі права вимоги новому кредитору в більшому, ніж є насправді розмірі, оскільки відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Крім того, договір від 19 липня 2019 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно з яким Банк передав новому кредитору право вимоги до ОСОБА_2 на загальну суму 53 691 464,86 грн, в тому числі: 11 289 856,05 грн - заборгованість за кредитом, 15 993 698,56 грн - заборгованість за процентами, 29 293 304,84 грн - заборгованість за пенею, є чинним, та не є предметом оскарження у цьому спорі.
Не можна також визнати обґрунтованим заперечення позивача на апеляційну скаргу стосовно недійсності переданої за договором вимоги з посиланням представників позивача на постанову Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі №910/10616/17, оскільки спір у вказаній справі був безпосередньо пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство. Відповідно до зроблених у цій справі висновків суди, задовольняючи позов та визнаючи недійсним оспорюваний правочин про відступлення права вимоги, виходили з того, що товариство передало відповідно до Договору про відступлення права вимоги завідомо не підтверджену суму заборгованості, що в свою чергу не може породжувати реальне настання у іншого товариства набувача правових наслідків щодо набуття права вимоги до боржника згідно Договору про відступлення права вимоги. Крім того, такий спір вирішувався щодо визнання вимог кредиторів, які підлягають затвердженню у справі про банкрутство, а відтак згідно із повноваженнями господарський суд повинен перевіряти обґрунтованість кредиторських вимог.
Разом з тим, у цій справі відсутні підстави вважати, що шляхом продажу на аукціоні були відчужені недійсні права вимоги, оскільки наявність заборгованості була встановлена рішенням суду у 2013 році, крім того, наявність невиконаного судового рішення не припиняє зобов'язань. Так, на аукціон були виставлені борги боржників відповідно до додатку до договору станом на 19 липня 2019 року.
Доказів, що заборгованість перед ПАТ "Банк Національний кредит" була погашена ОСОБА_2 у повному обсязі станом на час проведення аукціону, та доказів припинення на момент проведення аукціону зобов'язань за кредитним договором ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.
Не можна також погодитись із обґрунтованістю заперечень позивача на апеляційну скаргу стосовно того, що про відчуження неіснуючого права вимоги за іпотечним договором свідчить також рішення Господарського суду Київської області від 01 червня 2016 року у справі №911/1039/16, яким були задоволені вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ТОВ "Укрщеббуд", а саме шість земельних ділянок, оскільки доказів виконання цього рішення матеріали справи не містять.
Обставини, встановлені у вказаному рішенні господарського суду одночасно спростовують заперечення позивача, висунуті проти апеляційної скарги щодо неналежності банку права вимоги на предмет іпотеки.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції про доведеність підстав для визнання недійсним договору про відступлення прав за договором іпотеки від 19 липня 2019 року, колегія апеляційного суду визнає їх обґрунтованими керуючись наступним.
Як убачається із матеріалів справи позивач не є стороною договору іпотеки, тому підставою для його звернення з позовом про визнання цього договору недійсним має бути встановлення порушення його прав.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Отже, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі №910/14255/18.
Так, як убачається із матеріалів справи, іпотекодавцем за оспорюваним договором спочатку було ТОВ "Тайсон інвестмент групп", а 29 квітня 2014 року (згідно із встановленими у справі №911/1039/16 обставинами) право власності на предмет іпотеки за договором купівлі-продажу було набуто ТОВ "Укрщеббуд". Отже саме це товариство набуло прав і обов'язків іпотекодавця за договором. При цьому питання відповідальності позивача ОСОБА_2 за зобов'язаннями, у забезпечення яких було укладено спірний іпотечний договір, було предметом вирішення у справі № 910/8428/18. Враховуючи наведене жодних обставин, які свідчать про порушення будь-яких права позивача у цій справі внаслідок укладення між відповідачами договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, позивачем не зазначено.
Аналогічно є безпідставними заперечення позивача про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору внаслідок відсутності реєстрації переходу прав до ОСОБА_1 як нового іпотекодержателя щодо предмету іпотеки, яким є земельні ділянки, та визнання недійсним з цих підстав аукціону, оскільки позивачем не вказано, яким чином указані обставини порушують його права.
Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності до ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року щодо задоволення позовних вимогпро визнання недійсними результати електронного аукціону, які оформлені протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019-06-11-000047-b від 04 липня 2019 року в частині продажу права вимоги за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24Ф/2010/05-588/2-1 від 06 грудня 2010 року, та про визнання недійсним Договору про відступлення прав за договором іпотеки від 19 липня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іваненком В.Ю. за реєстровим номером 2945, підлягає скасуванню у відповідності до п.2 ч.1 ст.374, п. 2 ч.1 ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вище позовних вимог.
Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наведене підлягає відшкодуванню за рахунок позивача сплачений відповідачами за розгляд апеляційної скарги судовий збір.
Керуючись ст.ст.367,369,374,376,381,382,389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-Тендер", ОСОБА_1 про визнання недійсними результатів електронного аукціону та Договору про відступлення прав за договором іпотеки.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 522 (дві тисячі п'ятсот двадцять дві) грн 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ЄДРПОУ 21708016) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 522 (дві тисячі п'ятсот двадцять дві) грн 40 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба