Справа № 306/2323/19
Іменем України
19 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Джуги С.Д.
суддів : Фазикош Г.В., Бисаги Т.Ю.
імена (найменування) сторін:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року у складі судді Тхір О.А., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив :
У листопаді 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 14.07.2017 року, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 1000 грн. У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором у відповідача ОСОБА_1 станом на 17.07.2019 року утворилась заборгованість в розмірі 79 130, 52 грн., яка складається з наступного: 43 754, 60 грн. заборгованість за тілом кредиту; 28 312, 16 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2819, 45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3744, 31 грн. - штраф (процентна складова).
З огляду на викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 14.07.2017 року у розмірі 79 130, 52 грн. та судові витрати.
Заочним рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» заборгованість в розмірі- 2000 (дві тисячі) грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання по судовим витратам.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати зазначене рішення в частині відмовлених позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов банку задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги зводиться до того, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту лише в сумі 2000 грн. та відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та штрафу. Апелянт вказує на те, що по анкеті-заяві відповідачеві 14.07.2017 року відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» зі строком дії до 05/21 і на яку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 1000 грн., який в подальшому було збільшено до 2000 грн. З виписки по руху коштів вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами наданими банком та користувався сервісом оплата частинами та миттєва розстрочка, а тому сума заборгованості за тілом кредиту більша ніж встановлений ліміт.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог апелянтом не оскаржено, тому апеляційний суд у відповідності до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та надано учасникам справи строк п'ятнадцять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Матеріалами встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 14.07.2017 року відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 1000 грн.
Кредитні відносини оформлені у вигляді заповнення анкети-заяви, в якій процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання не зазначені.
Згідно з наданого банком розрахунку за ОСОБА_1 рахується заборгованість станом на 17.07.2019 року в розмірі 79 130, 52 грн., яка складається з наступного: 43 754, 60 грн. заборгованість за тілом кредиту; 28 312, 16 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2819, 45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; а також 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3744, 31 грн. - штраф (процентна складова).
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту стягнути прострочене тіло кредиту, заборгованість по процентах за користування кредитом та штрафами.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач посилається на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який (за твердженням позивача) при цьому погодився з ними, підписуючи Заяву.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня
2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору».
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначає, що, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Враховуючи, що у анкеті-заяві позичальника від 14.07.2017 процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання не зазначені, відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача 2819, 45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; а також 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3744,31 грн. - штраф (процентна складова).
Таким чином, Банк має право на стягнення з відповідача ОСОБА_1 у примусовому порядку з фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто заборгованість за тілом кредиту, яка добровільному порядку не повернута, а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість в сумі 2000 грн., оскільки саме така сума коштів доводиться матеріалами справи.
Так, з довідки банку про відкриті картки, встановлено, що ОСОБА_1 за умовами кредитного договору надано кредитну картку номер НОМЕР_1 та згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки на ОСОБА_1 11.09.2017 року кредитний ліміт збільшено до розміру 2000 грн. Будь-яких доказів, які б підтверджували збільшення кредитного ліміту до суми 43 754, 60 грн. матеріали справи не містять.
В апеляційній скарзі банк зазначає, що суму, яка перевищує встановлений кредитний ліміт в сумі 2000 грн., становлять кошти, отримані відповідачем за супутні послуги, які надає Банк - оплата частинами та миттєва розстрочка, і Умовами та правилами передбачено, що такі кошти приєднуються до суми заборгованості. Однак, матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів отримання відповідачем будь-яких супутніх послуг та видачі Банком і отримання відповідачем коштів в розмірі більшому, ніж 2000 грн.
В частині вимог про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 28 312, 16 грн. слід зазначити наступне.
За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України до обов'язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом
З системного аналізу норм, які регулюють правовідносини позики та кредиту, слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Враховуючи, що стягненню з відповідача підлягає виключно сума безпосередньо отриманих коштів, а також те, що в підписаних відповідачем документах відсутня регламентація складових частин поняття «прострочене тіло кредиту», апеляційний суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною саме фактично отриманих відповідачем кредитних коштів, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що заборгованість за простроченим тілом кредиту до стягнення не підлягає.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту саме в сумі 2000 грн. та відсутність підстав для стягнення 2819, 45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3744,31 грн. - штраф (процентна складова).
Доводи апелянта про те, що відповідач, особистим підписом у анкеті-заяві від 14.07.2017 року висловив свою згоду з формою договору та його умовами, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені посилання апелянта не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у Анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії Анкети-заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карти, запропонованих банком, погодився відповідач.
Посилання в апеляції на постанови Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15, від 19 вересня 2019 року у справі №127/7543/17 та від 23 грудня 2019 року у справі №375/250/18 не може бути взято до уваги, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає саме позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року з подібних правовідносин, що розглядались у справі № 342/180/17 за результатами розгляду якої з метою формування єдиної правозастосовної практики, Великою Палатою Верховного Суду надано правовий висновок, що в свою чергу, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, суд повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», залишити без задоволення.
Заочне рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2020 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 19 квітня 2021 року.
Головуючий:
Судді: