Справа № 308/8736/19
Іменем України
19 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Джуги С.Д.
суддів : Фазикош Г.В., Бисаги Т.Ю.
імена (найменування) сторін:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 вересня 2020 року у складі судді Деметрадзе Т.Р., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив :
У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 30.08.2011 року, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 5000 грн. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим, станом на 01.07.2019 року, його заборгованість перед банком складає 13702.25 грн., з яких: 2855,01 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2760,32 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 6108,24 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 850,00 - нараховано пені за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн., а також у відповідності до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг 500,0 грн. - штраф (фіксована частина); 628,68 грн. - штраф (процентна складова).
З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.08.2011 року у розмірі 13702.25 грн. та судові витрати в розмірі 1921.00 грн. судового збору.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 вересня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції в оскаржуваному рішення зазначив, що строк дії кредитної картки встановлений до 31 травня 2015 року, а з позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернувся лише 19 липня 2019 року, тобто після спливу трьох років загальної позовної давності. Однак, даний висновок суду є помилковий, оскільки загальна позовна давність (щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки, а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) тривалістю в один рік. У анкеті-заяві, підписаної позичальником не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов'язання відбувається за вимогою кредитора. Враховуючи, що у анкеті-заяві не передбачено відповідної календарної дати або події, з якої пов'язується виконання зобов'язання за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом у липні 2019 року, то саме з цього моменту боржник зобов'язаний повернути кредитору суму кредиту та відсотки. Відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг банку, а також довідку про умови кридутування з використання кредитної картки Універсальна, 55 днів пільгового періоду, у якій зазначена базова відсоткова ставка, а також умови та порядок сплати неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та надано учасникам справи строк п'ятнадцять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надання відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зокрема вказує на те, що дійсно 30.08.2011 року його довірителька оформила в АТ КБ «ПриваБанк» зарплатну картку, до якої банком додатково надану кредитну карту з терміном дії до 31.05.2015 року, яку відповідач не активовувала та не користувалася нею. Крім цього, банком не надано доказів зняття кредитних коштів з даної кредитної картки, так як такі не знімалися, а відповідно і нарахування надуманих відсотків та пені є протиправним та незаконним зі сторони позивача, а перевипуск картки є односторонньою дією банку, оскільки жодних інших карт відповідач не просила перевипускати, тому такі дії банку зводяться виключно до мети переривання строку позовної давності. Також зазначає про те, що у вказаній заяві б/н від 30.08.2011 року не вбачається згода на встановлення кредитного ліміту в розмірі 5000 грн., процентна ставка у заяві також не зазначена. Крім того, вказує на пропуск банком строку позовної давності, так як термін дії картки закінчився 31.05.2015 року, а позов пред'явлено банком 29.07.2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Матеріалами встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву № б/н від 30.08.2011 року.
Кредитні відносини оформлені у вигляді заповнення анкети-заяви, в якій процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання не зазначені.
Згідно з наданого банком розрахунку за ОСОБА_1 рахується заборгованість станом на 01.07.2019 року, її заборгованість перед банком складає 13702.25 грн., з яких: 2855.01 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2760,32 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 6108,24 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 850,00 - нараховано пені за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн., а також 500 грн. - штраф (фіксована частина); 628,68 грн. - штраф (процентна складова).
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість по пені та штрафами.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач посилається на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який (за твердженням позивача) при цьому погодився з ними, підписуючи анкету-аяву.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня
2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору».
Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначає, що, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, Банк має право на стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто заборгованість за тілом кредиту.
Відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності
є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93,§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), №66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Судом першої інстанції встановлено, що кредитну картку видано 30.08.2011 року, строк дії картки закінчився 31.05.2015 року.
29.07.2019 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 30.08.2011 року, тобто
з пропуском строку позовної давності.
Відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.
Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявив відповідач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення основної заборгованості за кредитом.
Разом з цим відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, «що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону».
Враховуючи, що у анкеті-заяві позичальника від 30.08.2011 року, процентна ставка та умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання не зазначені, відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої пені та штрафу, а тому суду першої інстанції в даних позовних вимогах належало відмовити саме за безпідставністю.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 306/747/18, провадження № 61-14815св19.
Доводи апелянта про те, що відповідач, особистим підписом у анкеті-заяві від 30.08.2011 року висловила свою згоду з формою договору та його умовами, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені посилання апелянта не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у Анкеті-заяві про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії Анкети-заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карти, запропонованих банком, погодився відповідач.
Безпідставними є також посилання в апеляційній скарзі на підписану відповідачем довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, з посиланням на визначену в ній базову відсоткову ставку за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені та розмір штрафів, оскільки вказана довідка не значиться по кредитному договорі №б/н від 30.08.2011 року, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог. При цьому, зміст вищевказаної довідки взагалі є нечитабельним.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правоскасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 376 ЦПК України).
Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в мотивувальній частині, резолютивну частину рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 вересня 2020 року, змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Резолютивну частину рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 19 квітня 2021 року.
Головуючий:
Судді: