номер провадження справи 27/216/20
06.04.2021 Справа № 908/3302/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Александр” (69063 м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 38920229)
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71504 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964)
про стягнення 2 166 854 грн. 70 коп.
представники сторін
від позивача: Луценко І.М., ордер ЗП № 124757 від 26.01.2021
від відповідача: Мариніч Н.В., дов. № 2786 від 02.09.2019
22.12.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Александр” про стягнення з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” 2 105 628 грн. 48 коп. основного боргу, 9 322 грн. 51 коп. 3 % річних, 51 903 грн. 71 коп. інфляційних збитків.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3302/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3302/20, присвоєно справі номер провадження 27/216/20, та призначено підготовче судове засідання на 27.01.2021.
27.01.2021 судом проведено підготовче засідання у справі № 908/3302/20.
Ухвалою від 27.01.2021, на підставі ст. 183 ГПК України підготовче засідання відкладено на 24.02.2021.
Ухвалою суду від 24.02.2021, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/3302/20 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 10.03.2021.
Ухвалою суду від 10.03.2021 оголошувалася перерва в порядку статті 216 частина 2 ГПК України в судовому засіданні до 06.04.2021.
У судовому засіданні 06.04.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні 06.04.2021 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача 2 105 628 грн. 48 коп. основного боргу, 9 322 грн. 51 коп. 3 % річних, 51 903 грн. 71 коп. інфляційних збитків, посилаючись на те, що товар був поставлений згідно видаткових накладнихою № ЗП-0000003505 від 08.07.2020р. на суму 558055,02грн., № ЗП-0000003627 від 14.07.2020р. на суму 849850,08грн., № ЗП-0000004005 від 05.08.2020р. на суму 411600,00грн., № ЗП-0000005021 від 04.09.2020р. на суму 207140,58грн., № ЗП-0000005599 від 21.09.2020р. на суму 27886,80грн., № ЗП-0000005948 від 02.10.2020р. на суму 11718,72грн., № ЗП-0000006314 від 19.10.2020р. на суму 39377,28грн. Відповідач не здійснив оплату поставленої на його адресу партії товару. Загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором поставки продукції № 221(6)20УК від 21.05.2020 на час подання позову становить 2 105 628 грн. 48 коп.
Відповідач проти позову заперечив, на підставах, викладених у письмовому відзиві (вх. № 1392/08-08/21 від 22.01.2021) та запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 3951/08-08/21 від 23.02.2021). В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що позивачем неправильно визначивши порядок та строки оплати поставленої продукції, дійшло необґрунтованого висновку про порушення ВП ЗАЕС господарського зобов'язання зі сплати суми ПДВ в розмірі 350 938,08 грн., а також про порушення зобов'язання зі сплати ціни продукції в строк до 04.12.2020, а отже, оскільки позивачем неправильно визначило строки виконання зобов'язання з оплати ціни продукції, встановлені договором № 221(6)20УК від 21.05.2020, а також при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних витрат здійснювало нарахування на суму вартості продукції з урахуванням ПДВ (обов'язок щодо сплати якої у ВП ЗАЕС не виник), вимога про стягнення з ВП ЗАЕС 9322,51 грн 3 % річних та 51903,71 грн інфляційних втрат є безпідставною, а отже не підлягає задоволенню.
Позивач надав відповідь на відзив відповідача (вх. № 2625/08-08/21 від 08.02.2021).
У судовому засіданні 06.04.2021, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Александр” (постачальник) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (покупець) укладено договір поставки продукції № 221(6)20УК/53-121-01-20-09432 від 10.06.2020.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та сплатити продукцію на суму 2 105 628 грн 48 коп.
Згідно з п. 1.2 строк поставки продукції: червень-вересень 2020 року.
Пунктом 12.1 договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дат и укладання.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним договору суду не надано.
Згідно п. 3.1 договору вартість договору без урахування ПДВ складає 1 754 690,40 грн. (один мільйон сімсот п'ятдесят чотири тисячі шістсот дев'яносто гривень 40 копійок), крім того ПДВ - 350 938,08 грн. (Триста п'ятдесят тисяч дев'ятсот тридцять вісім гривень 08 копійок). Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ - 2 105 628,48 грн. (два мільйони сто п'ять тисяч шістсот двадцять вісім гривень 48 копійок).
Відповідно до п. 3.2 договору розрахунок за продукцію здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Тобто, сторони у при укладені договору у пункті 3.2 договору визначили строк оплати повної вартості продукції (у т.ч. податку на додану вартість), тому доводи відповідача про відсутність у договорі строку оплати податку на додану вартість є безпідставними та необгрунтованими.
На виконання умов договору, позивачем було поставлено відповідачеві товар, що підтверджується видатковими накладними: № ЗП-0000003505 від 08.07.2020 на суму 558055,02 грн., № ЗП-0000003627 від 14.07.2020 на суму 849850,08грн., № ЗП-0000004005 від 05.08.2020 на суму 411600,00 грн., № ЗП-0000005021 від 04.09.2020 на суму 207140,58 грн., № ЗП-0000005599 від 21.09.2020 на суму 27886,80 грн., № ЗП-0000005948 від 02.10.2020 на суму 11718,72 грн., № ЗП-0000006314 від 19.10.2020 на суму 39377,28 грн. Всього поставлено продукції на суму 2 105 628 грн. 48 коп.
Видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку постачальника і покупця та скріплені печаткою, без зауважень чи заперечень щодо кількості/якості поставленої продукції, що підтверджується актами вхідного контролю ВК-1, які надані відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, а саме: № 162-219 від 10.07.2020, № 223-268 від 15.07.2020, № 350-393 від 05.08.2020, № 738-755 від 07.09.2020, № 779-780 від 24.09.2020, № 811-813 від 06.10.2020, № 824-826 від 22.10.2020. У кожному вищенаведеному акті вхідного контролю відповідачем вказано, що невідповідностей продукції не виявлено, продукція відповідає умовам договору на поставку.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов договору поставки продукції № 221(6)20УК/53-121-01-20-09432 доведений відповідними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.
На поставлений товар постачальником зареєстровано у відповідності до вимог чин ного законодавства податкові накладні, а саме: № 282 від 08.07.2020, № 363 від 14.07.2020, № 7 від 05.08.2020, № 442 від 04.09.2020, № 729 від 21.09.2020, № 257 від 02.10.2020, № 719 від 19.10.2020.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був розрахуватися за поставлений по договору товар у наступні строки:
- за видатковою накладною № ЗП-0000003505 у строк до 25.08.2020;
- за видатковою накладною № ЗП-0000003627 у строк до 27.08.2020;
- за видатковою накладною № ЗП-0000004005 у строк до 21.09.2020;
- за видатковою накладною № ЗП-0000005021 у строк до 19.10.2020;
- за видатковою накладною № ЗП-0000005599 у строк до 05.11.2020;
- за видатковою накладною № ЗП-0000005948 у строк до 16.11.2020;
- за видатковою накладною № ЗП-0000006314 у строк до 03.12.2020.
Позивач на адресу відповідача направив претензію № 951 від 13.11.2020.
Претензія позивача залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов договору виконав у повному обсязі та належним чином.
Відповідач у строк передбачений умовами догово ру не здійснив оплату поставленої на його адресу партії продукції.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Виходячи зі змісту договору поставки № 221(6)20УК/53-121-01-20-09432 від 10.06.2020, зокрема пункту 3.2 договору, порядок розрахунків за договором передбачає здійснення оплати протягом 45 календарних днів з моменту постачання продукції на склад відповвдача.
Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманої за договором продукції.
Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).
У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.
Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
За умовами п. 1.1 договору відповідач зобов'язався прийняти і оплатити поставлений товар.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата отриманого товару у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.
За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови договору поставки № 221(6)20УК/53-121-01-20-09432 від 10.06.2020 в частині оплати поставленого товару, своєчасно та в повному обсязі не сплатив кошти за отриманий товар, що призвело до невиконання грошового зобов'язання і виникнення боргу за поставлений товар в сумі 2 105 628 грн. 48 коп.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” 2 105 628 грн. 48 коп. основного боргу.
За прострочення оплати товару позивач нарахував 9 322 грн. 51 коп. 3 % річних, 51 903 грн. 71 коп. інфляційних збитків.
Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 ст. 625 ЦК України.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за надані послуги за договором № 221(6)20УК/53-121-01-20-09432 від 10.06.2020, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом перевірений розрахунок 3 % річних, індяційних втрат та встановлено, що нарахування позивачем даних сум, у зв'язку з порушенням умов договору не суперечать нормам діючого законодавства України, розрахунок є вірним, стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 9 322 грн. 51 коп. та 51 903 грн. 71 коп. інфляційних втрат.
Відповідачем контррозрахунок сум річних відсотків та інфляційних втрат суду не наданий.
Твердження відповідача про ненадання позивачем податкових накладних на поставлену по договору продукцію є безпідставним та необгрунтованим з огляду на наступне.
У якості доказу підтвердження ненадання позивачем податкових накладних на
поставлену за договором продукцію з відзивом відповідачем надано акти вхідного
контролю ВК-1, а саме: № 162-219 від 10.07.2020р., № 223-268 від 15.07.2020, № 350-
393 від 05.08.2020, № 738-755 від 07.09.2020, №779-780 від 24.09.2020, № 811-813 від 06.10.2020, № 824-826 від 22.10.2020.
У кожному вищенаведеному акті вхідного контролю відповідачем вказано, що невідповідностей продукції не виявлено, продукція відповідає умовам договору на поставку.
Відповідно до п. 6.1 договору приймання продукції за якістю і кількістю здійснюється Покупцем відповідно до вимог СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС.» В електронному вигляді документ є загальнодоступним і знаходиться на офіційному сайті ДП «НАЕК «Енергоатом».
Згідно п. 7.1.5 розділу 7 «Вимоги до порядку проведення вхідного контролю продукції» прийняття продукції за кількістю проводять за транспортними та супровідними документами (ТТН, рахунком, специфікацією, описом тощо). Відсутність вказаних документів або деяких з них не повинна затримувати приймання продукції від перевізника. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, в якому вказуються відсутні документи.
Вищевказані акти не містять інформації стосовно відсутності документів (невідповідностей продукції не виявлено, продукція відповідає умовам договору на поставку).
Тобто, посилання відповідача на акти вхідного контролю, як доказ ненадання постачальником податкових накладних є безпідставним.
При цьому, позивачем на продукцію, що поставлена на адресу відповідача зареєстровано податкові накладні у єдиному державному реєстрі податкових накладних у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме: № 282 від 08.07.2020 - квитанція про реєстрацію від 28.07.2020 № 9180832747; № 363 від 14.07.2020 - квитанція про реєстрацію від 30.07.2020р. № 9183404580; № 7 від 05.08.2020 - квитанція про реєстрацію від 21.08.2020 № 9208685987; № 442 від 04.09.2020 - квитанція про реєстрацію від 21.09.2020 № 9238959109; № 729 від 21.09.2020 - квитанція про реєстрацію від 08.10.2020 № 9257502825; № 257 від 02.10.2020 - квитанція про реєстрацію від 26.10.2020 № 9276412554; № 719 від 19.10.2020 - квитанція про реєстрацію від 11.11.2020 № 9296624598.
Пунктом 4.3 договору передбачено надання постачальником покупцеві податкових накладних на поставлену продукцію у електронному виді.
Відповідно до пункту 25 «Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 341) платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.
Отже, дата реєстрації позивачем податкових накладних у Єдиного реєстру податкових накладних є датою надання позивачем відповідачеві податкових накладних у електронному вигляді, оскільки він отримав до них доступ через свій електронний кабінет.
Відповідно до ч. 1 ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Однак, відповідач не звертався до позивача з вимогою про передання документів на продукцію, які за його твердженням не передані йому разом з нею.
Крім того, у відповіді на претензію, відповідач не вказав про відсутність будь-яких документів та визнав претензію позивача.
Тобто, прийняття продукції відповідачем за кожною окремою видатковою накладною (яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин) та підписання актів вхідного контролю є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію по кожній видатковій накладній.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
Згідно статті 73 ПІК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
В порядку ст. 129 ГПК України, в зв'язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судовий збір у сумі 32 502 грн. 82 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Александр”, м. Запоріжжя до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, м. Енергодар Запорізької області задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Александр” (69063 м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 2, ідентифікаційний код юридичної особи 38920229) 2 105 628 (два мільйони сто п'ять тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 48 коп. основного боргу, 9 322 (дев'ять тисяч триста двадцять дві) грн. 51 коп. 3 % річних, 51 903 (п'ятдесят одну тисячу дев'ятсот три) грн. 71 коп. втрат від інфляції, 32 502 (тридцять дві тисячі п'ятсот дві) грн. 82 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 16.04.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.