номер провадження справи 27/185/20
06.04.2021 Справа № 908/2849/20
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код юридичної особи 19355964)
про стягнення 15 331 грн. 06 коп.
за участю
представника позивача: Макаренко А.М., дов № 642 від 21.12.2020
представник відповідача: Нинюк Л.О., дов. № 2803 від 02.09.2019
Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” 12 644 грн. 09 коп. основного боргу, 2 131 грн. 97 коп. пені, 360 грн. 20 коп. 3 % річних, 194 грн. 80 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 06.11.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2849/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С. С.
Ухвалою суду від 09.11.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
12.11.2020 на адресу Господарського суду Запорізької області від Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 23.11.2020, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2849/20, присвоєно справі номер провадження 27/185/20 та призначено підготовче судове засідання на 16.12.2020.
Ухвалою суду від 16.12.2020, відповідно до ст. 216 ГПК України, розгляд справи відкладено на 21.01.2021.
Ухвалою суду від 21.01.2021, відповідно до ст. 250 ГПК України, суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 908/2849/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 16.02.2021.
Ухвалою суду від 16.02.2021, відповідно до ст. 183 ГПК України підготовче засідання відкладено на 18.03.2021.
Ухвалою суду від 18.03.2021, відповідно до ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/2849/20 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 06.04.2021.
У судовому засіданні 06.04.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні 06.04.2021 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача 12 644 грн. 09 коп. основного боргу, 2 131 грн. 97 коп. пені, 360 грн. 20 коп. 3 % річних, 194 грн. 80 коп. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено публічний договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 167 від 01.01.2019. Споживач оплачує за розподіл (передачу) електричної енергії згідно з умовами глави 5 цього договору та інших послуг Оператора системи згідно з Додатка № 4 № Порядок розрахунків" (п. 2.3 договору). Порушуючи умови договору відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати наданої послуги з розподілу, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем за надану послугу з розподілу в період з жовтня по листопад 2019 року складає 12 644 грн. 09 коп. У зв'язку з порушенням відповідачем терміну сплати рахунків за надання послуг з розподілу електричної енергії позивач здійснив нарахування пені в період з 08.11.2019 по 05.11.2020 на загальну суму 2 131 грн. 97 коп. У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач просив суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 08.11.2019 по 05.11.2020 у розмірі 360 грн. 20 коп. та інфляційні нарахування за період з 01.11.2019 по 30.09.2020 у розмірі 194 грн. 80 коп.
Представник відповідача заперечив проти позову, з підстав викладених у відзиві (вх. № 24098/08-08 від 08.12.2020) та запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 117/08-08/21 від 15.01.2021). В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 167 від 01.01.2019/77-121-08-19-08306 від 18.07.2019, з урахуванням заяви-приєднання (далі - договір № 167) за рахунками за жовтень та листопад 2019 року: № 167/10/рп від 31.10.2019 на суму 5 056,73 грн. та № 167/11/рп від 30.11.2019 на суму 7 587,36 грн. зобов'язання були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог: 12.12.2019 за заявою відповідача № 42-30/27110 на загальну суму 161 932,74 грн. (підпункт 3 таблиці кредиторських вимог позивача до відповідача заяви № 42-30/27110); 28.12.2019 за заявою відповідача № 42-30/28655 на загальну суму 126 609,28 грн. (підпункт 3 таблиці кредиторських вимог позивача до відповідача заяви № 42-30/28655). ПАТ «Запоріжжяобленерго» оскаржує в судовому порядку вищевказані односторонні правочини, пред'явивши позовну заяву № 008-33/12647 від 12.08.2020, за якою вимоги про визнання недійсними припинення зобов'язань зарахуванням: за заявою відповідача № 42-30/27110 від 12.12.2019 в частині кредиторських вимог позивача до відповідача за рахунками за жовтень 2019 року, втому числі і за рахунком № 167/10/рп від 31.10.2019 на суму 5 056,73 грн.; за заявою відповідача № 42-30/28655 від 28.12.2019 в частині кредиторських вимог позивача до відповідача за рахунками за листопад 2019 року, в тому числі і за рахунком № 167/11/рп від 30.11.2019 на суму 7 587,36 грн. Господарським судом Запорізької області підготовче судове засідання у справі № 908/2097/20 за вищевказаним позовом призначене на 23.12.2020. Таким чином, на момент звернення з позовом № 007-33/17054 від 06.11.2020 позивач був обізнаний: про припинення зобов'язань зарахуванням 12.12.2019 - за рахунком № 167/10/рп від 31.10.2019 на суму 5 056,73 грн. (згідно з заявою відповідача № 42- 30/27110 від 12.12.2019) і 28.12.2019 - за рахунком № 167/11/рп від 30.11.2019 на суму 7 587,36 грн. (згідно з заявою Відповідача №42-30/28655 від 28.12.2019); про те, що односторонні правочини припинення зобов'язані зарахуванням, оформлені заявами відповідача № 42-30/27110 від 12.12.2019 і № 42- 30/28655 від 28.12.2019 не визнані недійсними. Крім того, відповідач заперечвив щодо нарахування пені, 3 річних та інфляційних втрат.
Позивач надав письмову відповідь (вх. № 24666/08-08/20 від 15.12.2020) на відзив відповідача.
Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 117/08-08/21 від 05.01.2021).
Позивач надав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 1250/08-08/21 від 21.01.2021).
У судовому засіданні 06.04.2021, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
19.04.2018 набрав чинності Кодекс систем розподілу, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 310 від 14.03.2018.
Відповідно до положень абз. 1, 22, 23 п. 13 розділу XVII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ринок електричної енергії від 13.04.2017 № 2019-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 2628-VIII від 23.11.2018) під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб'єкт господарювання повинен до 1 січня 2019 року вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб'єктів господарювання. У разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов'язків: пов'язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та із провадженням діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
13.11.2018 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 1415 Про видачу ПАТ Запоріжжяобленерго ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом. Згідно з п. 4 ця постанова набирає чинності з дня прийняття, крім пунктів 1 та 2, які набирають чинності з 01.01.2019.
За змістом пунктів 1, 2 зазначеного нормативного акту постановлено: видати ПАТ Запоріжжяобленерго (код ЄДРПОУ 00130926) ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме: на території Запорізької області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності ПАТ Запоріжжяобленерго, та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж ліцензіата (з якими укладені відповідні договори згідно з законодавством); анулювати з 01 січня 2019 року ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
Згідно з п. 3 зазначеної постанови ПАТ Запоріжжяобленерго зобов'язано, зокрема: - до 01 січня 2019 року забезпечити завершення організаційних заходів, пов'язаних з анулюванням ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та провадженням діяльності за ліцензією з розподілу електричної енергії, зокрема, але не виключно; - до 01 січня 2019 року укласти договори про надання послуг з розподілу електричної енергії зі споживачами, електроустановки яких приєднані до системи розподілу електричної енергії Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго, та договори електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії з електропостачальниками, які мають намір здійснювати діяльність з постачання електричної енергії таким споживачам, із відкладальною умовою набрання ними чинності з 01 січня 2019 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 312 від 14.03.2018 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі ПРРЕЕ) та визнано такою, що втратила чинність з 11.06.2018 постанову Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 Про затвердження Правил користування електричною енергією (із змінами) (далі ПКЕЕ).
Відповідно до п. 1.2.1 ПРРЕЕ на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.
Згідно з п., п. 2, 6 вищевказаної постанови укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
До укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається зі споживачем, договірні відносини між споживачем та суб'єктом господарювання, що провадить діяльність з розподілу електричної енергії на підставі ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами (або ОСР як правонаступником за договорами про користування електричною енергією та договорами про постачання електричної енергії), урегульовуються окремими положеннями діючих договорів про користування електричною енергією або договорів про постачання електричної енергії (у частині взаємовідносин споживача і електророзподільної організації), які не суперечать вимогам чинного законодавства у сфері електроенергетики. Зокрема сторони керуються вимогами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) з питань потужності, якості електроенергії, окремих процедурних питань тощо. У разі виникнення суперечності між нормами діючих договорів про користування електричною енергією (про постачання електричної енергії) та нормами законодавства про електроенергетику сторони керуються вимогами чинного законодавства.
Після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.
Згідно з п., п. 2.1.4., 2.1.6 ПРРЕЕ договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України на основі типового договору, що є додатком 3 до цих Правил. Фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, зокрема повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи розподілу та/або документально підтверджене споживання електричної енергії.
Отже, з 01 січня 2019 року публічне акціонерне товариство Запоріжжяобленерго розпочало провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі отриманої ліцензії, що видана на підставі постанови НКРЕКП від 13.11.2018 р. № 1415.
Тобто з 01.01.2019 року позивач є Оператором системи розподілу та надає послугу з розподілу.
01.01.2019 між Публічним акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (оператор системи) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (споживач) укладено договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 167.
Відповідно до п. 1.1 договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам (надалі Споживач) як послуги Оператора системи. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до умов цього договору згідно з «Заявою-приєднання», що є Додатком № 1 до цього Договору.
Згідно із п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дня приєднання споживача до умов цього договору і діє протягом 1 року, якщо інший термін не зазначено в заяві-приєднання. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів окрім індивідуально-технічних (індивідуальні характеристики об'єкта, потужність, клас напруги, особливості обліку тощо) (п. 1.2 договору).
Згідно із п. 2.1, 2.3 договору оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії, параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 309, та Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 310 (далі КСР), за об'єктом, технічні параметри якого фіксуються в «Паспортні точки розподілу» за об'єктом споживача, який є Додатком № 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи. Споживач оплачує за розподіл (передачу) електричної енергії згідно з умовами глави 5 цього договору та інші послуги оператора системи згідно з Додатком № 4 «Порядок розрахунків».
Пунктом 6.2 договору визначені обов'язки споживача, зокрема виконувати умови цього договору, в тому числі, своєчасно проводити розрахунки відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1.7 Додатку № 4, за підсумками розрахункового періоду оператор системи виписує споживачу рахунок для остаточного розрахунку. Сума платежу остаточного розрахунку визначається, виходячи з тарифів на послуги з розподілу електричної енергії та фактичного обсягу спожитої електричної енергії згідно даних "Акта про спожиту активну електричну енергію за розрахунковий період" та з урахуванням сум платежів, що надійшли від споживача.
Згідно п. 1.9 Додатка № 4 споживач зобов'язаний у термін, що не перевищує 5 робочих днів з дня отримання рахунка (якщо інший термін не встановлений умовами договору для конкретного виду платежів), здійснити оплату рахунка, що надається йому оператором системи.
Датою отримання рахунка вважається: у випадку вручення рахунка уповноваженому представнику споживача - дата отримання цього рахунка споживачем, зазначена ним в рахунку на екземплярі оператора; у разі направлення рахунка рекомендованим листом - дата зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджується відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по України - 7 днів); у разі направлення рахунка нарочним - дата вручення його споживачу; у разі направлення рахунка інтернет-сервісом - дата, визначена п. 3.5 цього додатка.
Позивачем відповідачу були виставлені рахунки:
- № 167/10/рп від 31.10.2019 на суму 5 056 грн. 73 коп. (плата за послуги з розподілу оператора системи за жовтень 2019р.), що був отриманий нарочно 31.10.2019;
- № 167/11/рп від 30.11.2019 на суму 7 587 грн. 36 коп. (плата за послуги з розподілу оператора системи за листопад 2019 р.), що був отриманий нарочно 29.11.2019.
Отже, умовами договору сторони визначили єдиний термін оплати рахунків, а саме не більше 5 робочих днів з дня отримання рахунку.
Відповідач був обізнаний про такі умови договору, тим самим погодився та підписав договір та додаток № 4 до нього.
Відповідач отримав рахунок за жовтень 2019 нарочно 31.10.2019, рахунок за листопад 2019 отримав нарочно 29.11.2020, що підтверджується датою та підписом уповноваженою особою на отримання рахунків від відповідача Димовою І.В.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов договору виконав у повному обсязі та належним чином.
Відповідачем виставлені рахунки оплачені не були, що є порушенням умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, а також норм законодавства України.
Заперечення відповідача щодо оскарження позивачем в судовому порядку односторонніх правочинів, пред'явивши позовну заяву № 008-33/12647 від 12.08.2020, за якою вимоги про визнання недійсними припинення зобов'язань зарахуванням: за заявою відповідача № 42-30/27110 від 12.12.2019 в частині кредиторських вимог позивача до Відповідача за рахунками за жовтень 2019 року, в тому числі і за рахунком № 167/10/рп від 31.10.2019 на суму 5 056,73 грн.; за заявою відповідача № 42-30/28655 від 28.12.2019 в частині кредиторських вимог позивача до відповідача за рахунками за листопад 2019 року, в тому числі і за рахунком №167/11/рп від 30. 11.2019 на суму 7 587,36 грн., отже на момент звернення з позовом № 007-33/17054 від 06.11.2020 позивач був обізнанийпро припинення зобов'язань зарахуванням 12.12.2019 - за рахунком №167/10/рп від 31.10.2019 на суму 5 056,73 грн. (згідно з заявою відповідача № 42- 30/27110 від 12.12.2019) та 28.12.2019 - за рахунком № 167/11/рп від 30.11.2019 на суму 7 587,36 грн. (згідно з заявою відповідача № 42-30/28655 від 28.12.2019); про те, що односторонні правочини припинення зобов'язані зарахуванням, оформлені заявами відповідача №42-30/27110 від 12.12.2019 та № 42- 30/28655 від 28.12.2019 не визнані недійсними, не приймаються судом, оскільки 25.01.2021 суддею Господарського суду Запорізької област Азізбекян Т.А. по справі № 908/2097/20 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція”. Визнано недійсним правочин у формі заяви Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” від 12.12.2019 № 42-30/27110 в частині погашення заборгованості Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” за послугу з розподілу електричної енергії в жовтні 2019 року на загальну суму 83 903,49 грн, що виникла на підставі договорів споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та в частині погашення зустрічної заборгованості Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” за надану послугу з утримання технологічних електричних мереж спільного використання в березні 2018 року на суму 83 903,49 грн (частково), що виникла на підставі договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 01.01.2013 № 12-7, який укладено між ПАТ “Запоріжжяобленерго” та ДП НАЕК “Енергоатом” в особі ВП “ЗАЕС”. Визнато недійсним правочин у формі заяви Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” від 28.12.2019 за № 42-30/28655 в частині погашення заборгованості Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” за послугу з розподілу електричної енергії в листопаді 2019 року на загальну суму 94 760,57 грн, що виникла на підставі договорів споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та в частині погашення зустрічної заборгованості Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” за надану послугу з утримання технологічних електричних мереж спільного використання в березні 2018 р. (частково) та квітні 2018 року на суму 94 760,57 грн, що виникла на підставі договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 01.01.2013 № 12-7, який укладено між ПАТ “Запоріжжяобленерго” та ДП НАЕК “Енергоатом” в особі ВП “ЗАЕС”.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” 12 644 грн. 09 коп. основного боргу є такою, що ґрунтується на законі, та заявлена до стягнення правомірно.
У зв'язку з несвоєчасним виконання грошового зобов'язання зі сплати послуги з розподілу електричної енергії в розмірі 12 644 грн. 09 коп., позивач просив суд стягнути з відповідача 2 131 грн. 97 коп. пені за період з 08.11.2019 по 05.11.2020.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.5 договору передбачено, що за внесення платежів передбачених договором, з порушенням термінів, визначених Додатком № 4 "Порядок розрахунків" до договору, у разі якщо главою 5 договору передбачено, що оплату за послугу з розподілу здійснює споживач безпосередньо оператору системи, споживач сплачує оператору системи пеню у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу, включно по день фактичної оплати.
Як вже зазначалося, відповідач отримав рахунок за жовтень 2019 нарочно 31.10.2019, рахунок за листопад 2019 отримав нарочно 29.11.2020, що підтверджується датою та підписом уповноваженою особою на отримання рахунків від відповідача Димовою І.В.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він здійснений правомірно та у відповідності до умов п.п. 8.5 договору.
Факт порушення грошових зобов'язань відповідачем є доведеним.
Судом встановлено, що заявлена до стягнення сума пені є обґрунтованою і тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах розміру заявлених позовних вимоги в сумі 2 131 грн. 97 коп.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано 3 % річних в розмірі 360 грн. 20 коп. та 194 грн. 80 коп. інфляційних втрат.
Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 ст. 625 ЦК України.
Надані розрахунки 3 % річних та втрат від інфляції перевірені судом та встановлено, що нарахування позивачем даних сум, у зв'язку з порушенням умов договору не суперечать нормам діючого законодавства України.
З відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних в розмірі 360 грн. 20 коп., сума інфляційних втрат в розмірі 194 грн. 80 коп.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
В порядку ст. 129 ГПК України, в зв'язку з тим, що спір виник з вини відповідача, судовий збір у сумі 2 102 грн. 00 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код юридичної особи 19355964) на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926, поточний рахунок № НОМЕР_1 АТ «Метабанк», МФО 313582) 12 644 (дванадцять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 09 коп. основного боргу, 2 131 (дві тисячі сто тридцять одну) грн. 97 коп. пені, 360 (триста шістдесят) грн. 20 коп. 3 % річних, 194 (сто дев'яносто чотири) грн. 80 коп. втрат від інфляції, 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 16.04.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.