Справа № 357/10670/20
1-кп/357/359/21
12.04.2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження №12020115030000470, внесене до ЄРДР 28.08.2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, громадянки України, із середньою освітою, одруженої, маючої на утриманні дитину 2019 року народження, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
потерпіла ОСОБА_5 ,
представник потерпілої адвокат ОСОБА_6 ,
захисник ОСОБА_7 ,
обвинувачена ОСОБА_3 ,
22.08.2020 року приблизно о 23 години 30 хвилин, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які знаходились на спортивному стадіоні за адресою: вулиця Авіаторів, м Узин, Білоцерківського району Київської області, виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_3 з метою реалізації умислу, спрямованого на завдання середньої тяжкості тілесного ушкодження, підійшла ззаду до потерпілої ОСОБА_5 , яка в цей час сиділа на бетонній споруді трибун стадіону, та взявши руками за волосся останньої, потягнула з прискоренням до землі. В результаті вказаних дій ОСОБА_5 впала на землю вдарилась спиною, в наслідок чого отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 5,6,7,8,9 грудних хребців, які відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 3 тижні.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, визнала повністю, щиро розкаялася. Цивільний позов визнала частково на суму 5200 грн. матеріальної шкоди та 10 000 грн. моральної шкоди. Пояснила, що 22.08.2020 року приблизно о 23 год. 00 хв., вона з дитиною, кумом та подругою гуляла на стадіоні за адресою: АДРЕСА_1 . Там також була компанія, яка вела себе дуже шумно. Вона зробила їм зауваження, однак останні на зауваження не реагували. Вона підійшла до вказаної компанії щоб розібратися, і між нею та ОСОБА_5 виник словесний конфлікт, під час якого вона підійшла до потерпілої ОСОБА_5 ззаду та потягла за волосся на себе. Потерпіла впала на спину. Відповідаючи на запитання повідомила, що мала умисел на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, умисно потягнула її за волосся, однак не думала, що можуть настати такі наслідки. Не заперечувала, що внаслідок її дій настали такі наслідки та потерпілій спричинено тілесні ушкодження. Повідомила, що пропонувала потерпілій викликати швидку, однак остання відмовилася. Зазначила, що коли в неї були кошти, то пропонувала відшкодувати шкоду, однак потерпіла на той час відмовлялася. Наразі в неї немає коштів, однак вона буде намагатися відшкодувати заподіяну шкоду. Дуже жалкує, що так сталося.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд, за згодою всіх учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового провадження розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ч. 1 ст. 122 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
Суд встановив, що своїми умисними діями, які виразились в умисному середньої тяжкості тілесному ушкодженні, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України, але такому, що спричинило тривалий розлад здоров'я, ОСОБА_3 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.
При призначенні ОСОБА_3 покарання, суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченій, суд враховує суспільну небезпеку і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_3 , яка у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, по місцю проживання характеризується позитивно, раніше не судима.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченої, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлено.
Враховуючи вказані обставини справи, суспільну небезпеку вчиненого діяння, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України.
Також, при цьому судом враховано, що до ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. ст. 57, 61 КК України, не можуть бути застосовані інші види покарань, передбачені санкцією ч. 1 ст. 122 КК України, такі як виправні роботи та обмеження волі.
Однак, враховуючи, зазначені конкретні обставини справи, також те, що обвинувачена має на утриманні малолітню дитину, думку прокурора, позиції потерпілої та її представника, висловлені в судових дебатах щодо можливості застосування ст. 75 КК України, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та вважає за можливе звільнити обвинувачену від відбування покарання з випробуванням, згідно ст. 75 КК України, з покладанням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На думку суду, призначене покарання та звільнення від його відбування, буде необхідним і достатнім для виправлення засудженої ОСОБА_3 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень і не буде становити особистий надмірний тягар для особи. Таке покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винної.
Вирішуючи питання цивільного позову ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_3 , матеріальної та моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.
При вирішенні цивільного позову, суд приймає до уваги положення Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р.) щодо необхідності дотримання балансу між правами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви, - з іншого.
Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.
Відповідно до частини 1 статті 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, якою встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачають відшкодування за неї за наявності вини особи, яка заподіяла шкоду.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Суд вважає доведеними позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі збитків, які встановленні в судовому засіданні. Так, суд вважає доведеними і обґрунтованими вимоги потерпілої в частині обґрунтування розміру матеріальної шкоди на суму 5226,63 гривні, оскільки така сума матеріальної шкоди доведена в судовому засіданні, підтверджується наданою медичною документацію та чеками.
В решті цивільний позов в частині матеріальної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки не надано підтверджень, що зазначені в чеках медичні препарати були призначені потерпілій для лікування. Також, надані потерпілою чеки не підтверджують необхідність придбання таких препаратів, а частина касових чеків взагалі не містить інформації щодо назви придбаних ліків.
Крім того, до цивільного позову не додано будь-яких документів, які б свідчили про необхідність придбання палива на АЗС та незрозуміло, яке відношення вказані чеки мають до витрат на лікування потерпілої.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під час судового розгляду було встановлено, що внаслідок винних дій обвинуваченої - потерпілій було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою відносно неї, що призвело до ушкодження здоров'я, фізичного болю, порушення життєвих зв'язків, втраті душевного спокою, зміні звичного способу життя.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, характер і обсяг страждань, яких зазнала потерпіла у зв'язку з заподіянням тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а саме, що вона отримала переломи 5 грудних хребців, які відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я, досі потребує реабілітації, наявність підтвердженого причинного зв'язку між отриманими травмами і діями обвинуваченої, поведінку ОСОБА_3 , яка після спричинення тілесних ушкоджень в добровільному порядку не оплатила вартість медичного обстеження і лікування потерпілої, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд дійшов висновку про те, що з обвинуваченої підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 40000 грн., що відповідає положенням ст. ст. 23, 1167 ЦК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
Заначений розмір задоволених позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушує баланс між правами обвинуваченої, з одного боку, та інтересами потерпілої, - з іншого.
Таким чином, із урахуванням принципу диспозитивності кримінального судочинства цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченої немає, з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Речові докази у справі відсутні.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 7, 349, 368, 370, 373, 374, 394 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити їй покарання 2 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 1 рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_5 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5226 (п'ять тисяч двісті двадцять шість) грн. 63 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди 40000 (сорок тисяч) грн.
В задоволенні іншої частини цивільного позову відмовити.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Речові докази у справ відсутні.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, не може бути оскарженим в апеляційному порядку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.
Суддя: ОСОБА_1