Справа № 953/14307/20 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-кп/818/1752/21 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія : продовження строків тримання під вартою
12 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Харкові апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 05 березня 2021 року в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.14 ч.4, ч.5 ст. 27, п.п. 1,6,11,12 ч.2 ст. 115 КК України,-
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05 березня 2021 року в тому числі продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 строком на 60 днів, тобто до 30.04.2021 року включно, без визначення розміру застави.
Захисник - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги захисник посилається на те, що до клопотання прокурором не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України.
Зазначає, що в ухвалі суду відсутній аналіз щодо можливості застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів застави чи домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_7 також оскаржив рішення суду першої інстанції в частині продовження йому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В апеляційній скарзі просить поновити йому строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу та відмовити у задоволені клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_7 зазначає, що прокурор в судовому засіданні не надав жодних доказів існування ризиків передбачених ст.177 КПК України. Посилається на необґрунтованість обвинувачення та оспорює належність та допустимість доказів.
Прокурор, відповідно до ч.1 ст. 135 КПК України, був належним чином повідомлений засобами телефонного зв'язку про дату та час та місце розгляду справи (а.с. 93). Однак у судове засідання не з'явився та надав до суду заяву, в якій просить розглядати апеляційні скарги без його участі.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали судді за відсутності прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційних скарг, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження у зв'язку з тим, що він копію оскаржуваної ухвали він отримав лише 19.03.2021 року.
Колегія суддів доводи ОСОБА_7 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали визнає поважними та вважає за необхідне поновити йому цей строк.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали розглядається згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження та вчинення інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінального правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Відповідно до відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні готування до злочину, передбаченого ч.1 ст.14 ч.4, ч.5 ст.27 п.п.1,6,11,12 ч.2 ст.115 КК України, який класифікується як особливо тяжкий злочин.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи та згідно обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, одружений, має дитину.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Відповідно до практики ЄСПЛ викладеної у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України» встановлено, що «продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується ОСОБА_7 , який був спрямований проти життя двох осіб, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний значний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема життя, здоров'я людини, що відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, потерпілих слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, потерпілими у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, ст.ст. 95, 224,225 КПК) для перевірки версії сторони обвинувачення або захисту.
Таким чином, колегія суддів зазначає, відповідно до оскаржуваної ухвали суду першої інстанції судовий розгляд кримінального провадження не розпочатий, свідки та потерпілі не допитані, докази судом не досліджені, а тому продовжує існувати ризик впливу на свідків, потерпілих.
Крім того, у клопотанні прокурор вказує, що ОСОБА_7 діяв спільно з іншими особами, досудове розслідування щодо яких здійснюється в іншому кримінальному провадженні та не завершене, перебуваючи на волі може координувати дії щодо приховування слідів злочину. Враховуючи зазначене, небезпідставними є твердження сторони обвинувачення щодо можливості обвинуваченого вчинити дії, які перешкодять подальшому кримінальному провадженню.
Таким чином, доводи, на які посилаються в апеляційних скаргах обвинувачений та його захисник стосовно не доведення продовження існування ризиків, заявлених в клопотанні прокурора, спростовуються сукупністю відомостей судового провадження, що свідчить про прийняття судом першої інстанції обґрунтованого рішення.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що на цій стадії процесу жоден інший більш м'який запобіжний захід крім виключного запобіжного заходу тримання під вартою, не зможе забезпечити запобігання існуванню ризикам та виконання завдань кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було взято до уваги особу обвинуваченого та приймає до уваги, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання та реєстрації, одружений та має на утриманні матір та дочку з особливим потребами, проте зазначені обставини не зменшують існування вищезазначених ризиків, оскільки вони існували і на час вчинення дій, згідно обвинувального акту, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють при обранні обвинуваченим певної моделі поведінки, а відтак не здатні перешкодити вчинити йому дії, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КК України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не зменшилися та не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги захисника, щодо необхідності застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.ст.177-178, ч.ч.3,4 ст.183 КПК України, обґрунтовано у своїй ухвалі дійшов висновку щодо неможливості визначення розміру застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у готуванні до вчинення особливо тяжкого злочину насильницького характеру, а саме у готуванні до умисного протиправного заподіяння смерті двох осіб, вчиненого на замовлення, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.
Колегія суддів не може погодитись з обґрунтуванням доводів захисника в апеляційній скарзі щодо протиправного обмеження обвинуваченого в праві на побачення з рідними, а саме дружиною та донькою, оскільки таке питання щодо надання дозволу на побачення з родичем не є предметом розгляду в даному провадженні. Однак, колегія суддів роз'яснює та звертає увагу обвинуваченого і захисника на те, що порядок надання побачень особам, взятим під варту передбачено ст.12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та судом першої інстанції було зауважено, що протягом судового провадження жодна особа не зверталась до суду з клопотанням про надання дозволу на побачення з обвинуваченим.
Отже, враховуючи всі вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційних скарг всі ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд першої інстанції надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності на цей час підстав для зміни чи скасування цього рішення за доводами апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, ст.407 ч.1 п.1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Поновити обвинуваченому ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Московського районного суду м.Харкова від 05 березня 2021року.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 05 березня 2021 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, але в частині поновлення строку на апеляційне оскарження може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: