15.04.21
22-ц/812/658/21
Провадження №22-ц/812/658/21
Іменем України
15 квітня 2021 року м. Миколаїв
справа № 490/1006/21
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Данилової О.О., Тищук Н.О.
із секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПГУ 13-Г» про визнання частково недійсним рішення установчих зборів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 16 лютого 2021 року суддею Саламатіним О.В., повний текст якої складений цього ж дня,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПГУ 13-Г» (далі - ОСББ «ПГУ-13-Г») про визнання частково недійсним рішення установчих зборів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 15 грудня 2018 року протоколом установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 було прийнято рішення про створення ОСББ «ПГУ-13-Г» та затверджено статут. 28 грудня 2018 року ОСББ «ПГУ-13-Г» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивачка вважає, що під час створення ОСББ були порушені вимоги ст. 6 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», оскільки не дотримано вимог порядку обрання голови правління ОСББ. Як вказувала ОСОБА_1 , це впливає на її право на участь в управлінні майном, яке є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, оскільки як власник житлового приміщення у будинку, де створено ОСББ, вона зобов'язана виконувати рішення статутних органів, тому має право вимагати щоб особа, яка очолюватиме правління, набула повноважень у визначений законом спосіб.
Посилаючись на викладене, просила визнати частково недійсним рішення від 15 грудня 2018 року установчих зборів ОСББ «ПГУ 13-Г», оформленого у вигляді протоколу установчих зборів ОСББ «ПГУ 13-Г», в частині зазначення ОСОБА_2 головою правління.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду, які, на її думку, не стосуються правовідносин, що виникли між нею та ОСББ «ПГУ 13-Г». Вказує, що суд не звернув уваги на те, що вона не заявляє вимог до сторонніх організацій, не ставить вимог комерційного характеру, пов'язаних з отриманням доходів, дивідендів чи частини прибутку від діяльності ОСББ, а звернулася з позовом у відповідності із спеціальним законодавством, яке регулює правовідносини між співвласниками та ОСББ, а тому, зважаючи на суб'єктний статус сторін та предмет спору вважає, що даний спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена (а.с. 53-54, 57), клопотань про відкладення розгляду справи не находило.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи -підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Підвідомчість господарських справ установлена статтею 20 ГПК України згідно з пунктом 3 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Згідно зі статтею 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон № 2866-III).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" № 2866-III об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Відповідно до статті 4 Закону № 2866-III об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 зазначено, що правовідносини між власником нерухомого майна у житловому будинку та ОСББ, яке створене у тому ж будинку, найбільш подібні до спорів, пов'язаних із діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 та від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц.
Предметом спору в даній справі є визнання недійсним рішення установчих зборів ОСББ «ПГУ 13-Г» в частині обрання голови правління. Обґрунтовуючи порушення своїх прав вказаним рішенням установчих зборів ОСОБА_1 посилалася на те, що порушення порядку обрання голови правління ОСББ впливає на її право на участь в управлінні майном, що є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, оскільки вона як член ОСББ зобов'язана виконувати рішення виконавчих органів Об'єднання, тому має право вимагати щоб особа, яка очолюватиме правління, набула повноважень у визначений законом спосіб.
Пунктом 1 частини 1 ст 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Встановивши, що позивачка є власником квартири у багатоквартирному будинку, де створено ОСББ «ПГУ-13 Г», а спір стосується захисту її права на участь в управлінні майном багатоквартирного будинку та є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю юридичної особи, суд першої інстанції з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду дійшов правильного висновку, що цей спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
На підставі зазначеного, виходячи зі змісту та характеру позовних вимог, надавши відповідну правову оцінку правовідносинам сторін, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі на підставі вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За такого посилання ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі на те, що даний спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства є помилковими.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково застосував правові позиції у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 501/1571/16, № 462/2646/17 та у постанові Верховного Суду у справі № 711/10310/17-ц від 01 квітня 2020 року - не заслуговують на увагу.
Так, у справі № 501/1571/16 від 02 жовтня 2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що враховуючи те, що позивач є власником квартири у багатоквартирному будинку, а спір стосується захисту його права як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на його думку, створенням юридичної особи, тому цей спір є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, відтак повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 711/10310/17-ц від 01 квітня 2020 року, встановивши, що позивачі є власниками квартир у багатоквартирному будинку, а спір стосується захисту їхніх прав як співвласників майна багатоквартирного будинку, порушених, на їхню думку, діяльністю юридичної особи,
У справі № 462/2646/17 від 06 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду встановила, що спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо державної реєстрації юридичної особи - ОСББ, скільки приватного інтересу, а саме права позивача - співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на його думку, державним реєстратором при реєстрації юридичної особи - ОСББ - і такий спір з огляду на характер правовідносин є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинен розглядатись за правилами господарського судочинства.
Хоча правовідносини у справі № 813/6286/15 не є аналогічними із правовідносинами у справі, що є предметом апеляційного перегляду, проте це не впливає на правильність постановленої судом ухвали, а тому підлягають відхиленню.
Таким чином посилання апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: В.В. Коломієць
Судді: О.О. Данилова
Н.О. Тищук
Повний текст постанови складено 16 квітня 2021 року