Ухвала
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 242/3822/19
провадження № 61-4565ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича - Бугая Дмитра Володимировича на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 08 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Резніков Олександр Григорович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Чепурний Віталій Миколайович, на дії та постанови приватного виконавця,
31 березня 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник - адвокат Бойко О. І., звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії та постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. про відкриття виконавчого провадження від 13 березня 2020 року № 61554806 з примусового виконання рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року у справі № 242/3822/19 та подальші вчинені примусові виконавчі дії, винесені постанови у межах вказаного виконавчого провадження.
Вимоги скарги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що 19 березня 2020 року через онлайн сервіс «Приват 24» вона отримала повідомлення про зупинення видаткових операцій за її рахунками на підставі постанови про накладення арешту. Після чого, за результатами пошуку в автоматизованій системі виконавчих проваджень, їй стало відомо про те, що 13 березня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Резніковим О. Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, у якому вона є боржником. Оскільки станом на 20 березня 2020 року жодних документів виконавчого провадження № 61554806 від приватного виконавця вона не отримувала, нею цього ж дня надіслана заява про надання документів виконавчого провадження. Таким чином, копію постанови від 13 березня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 61554806 вона отримала поштою лише 26 березня 2020 року. Разом із вказаною постановою вона також отримала постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 18 березня 2020 року, постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжирінговий центр «ЕКСКОН» для участі у виконавчому провадженні від 19 березня 2020 року, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19 березня 2020 року, постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 19 березня 2020 року, постанову про визначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 для участі у виконавчому провадженні від 19 березня 2020 року, постанову про розшук майна боржника від 19 березня 2020 року, постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 20 березня 2020 року, постанову про передачу майна на зберігання іншому зберігачу від 20 березня 2020 року, постанову про арешт коштів боржника від 20 березня 2020 року. Крім того, за ідентифікатором доступу вона отримала доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, до якої приватним виконавцем, крім зазначених постанов, внесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 13 березня 2020 року, постанову про арешт коштів боржника від 17 березня 2020 року. Дії приватного виконавця Резнікова О. Г. щодо винесення вказаних постанов неправомірні, оскільки ним було прийнято до виконання виконавчий документ, місце виконання якого не відноситься до його виконавчого округу. Зокрема місце проживання ОСОБА_2 та квартира, яка належить їй на праві власності, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як повноваження приватного виконавця Резнікова О. Г. розповсюджуються лише на виконавчий округ міста Києва.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила поновити їй строк на подання скарги, визнати неправомірними дії приватного виконавця Резнікова О. Г. (виконавчий округ місто Київ) щодо відкриття ним виконавчого провадження № 61554806 з примусового виконання рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року у справі № 242/3822/19 та подальші вчинені примусові виконавчі дії та винесені постанови в межах вказаного виконавчого провадження та визнати неправомірними та зобов'язати приватного виконавця Резнікова О. Г. скасувати, винесені в межах виконавчого провадження № 61554806, постанови.
01 квітня 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник Бойко О. І. , подала до суду скаргу, в якій вона просила визнати неправомірними дії приватного виконавця Резнікова О. Г. щодо оголошення в розшук, опису та арешту, передачі на зберігання стягувачу ОСОБА_3 та передачі на зберігання іншому зберігачу представнику Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам») Лелюшок В. В. для реалізації легкового автомобіля марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . Крім того, просила визнати неправомірними та зобов'язати приватного виконавця скасувати винесені ним в межах виконавчого провадження постанови, а саме: постанову про розшук майна боржника від 19 березня 2020 року, постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 20 березня 2020 року та постанову про передачу майна на зберігання іншому зберігачу від 20 березня 2020 року і зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. повернути ОСОБА_2 легковий автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 з усіма наявними в зазначеному автомобілі особистими речами ОСОБА_2 .
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що у приватного виконавця Резнікова О. Г. були відсутні законні підстави, передбачені статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження», на звернення стягнення за заставлене майно - легковий автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , оскільки стягувач ОСОБА_3 не є заставодержателем, право застави на вказаний автомобіль виникло у Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») 25 квітня 2018 року, тобто до ухвалення заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року, поточна ринкова вартість автомобіля приблизно дорівнює заборгованості ОСОБА_2 за кредитом, а також відсутня письмова згода заставодержателя на звернення стягнення. Крім того, приватний виконавець Резніков О. Г. свідомо позбавив її права узяти участь у вчиненні оскаржених виконавчих дій та скористатися іншими правами, наданими законом, оскільки не вжив заходів щодо повідомлення боржника про проведення цих дій. Також виконавець неправомірно передав легковий автомобіль марки «Subaru» стягувачу ОСОБА_3 , оскільки частина перша статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» не встановлює передачу майна, на яке накладено арешт, на зберігання стягувачу, яка є заінтересованою особою. Приватний виконавець у порушення вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» прийняв рішення про обмеження боржника права користування автомобілем, вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам без проведення опису майна. Вилучення автомобіля відбулося з ознаками кримінального правопорушення, оскільки в цьому транспортному засобі знаходилися її особисті речі, на частину яких, згідно із законом, не може бути звернено стягнення, вартість яких є значною. Крім того, у порушення вимог статті 22 України «Про виконавче провадження» під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі автомобіля, приватний виконавець залучив понятих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які є пов'язаними зі стягувачем та приватним виконавцем особами. У порушення вимог частини сьомої статті 56 України «Про виконавче провадження», приватний виконавець вилучив автомобіль з одночасною його передачею для реалізації на ДП «Сетам» на третій день після накладення арешту. Приватний виконавець без законних підстав, передбачених частини третьої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження», оголосив в розшук автомобіль, хоча йому було відомо про місцезнаходження транспортного засобу.
17 квітня 2020 року ОСОБА_2 через свого представника Бойко О. І. , подала до суду скаргу, в якій вона просила визнати неправомірними дії приватного виконавця Резнікова О. Г. щодо виходу 13 квітня 2020 року за адресою її місця проживання: АДРЕСА_1 та щодо складання акта приватного виконавця від 13 квітня 2020 року про ненадання вільного доступу до квартири та розташованого в ній майна.
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що вихід 13 квітня 2020 року приватного виконавця за адресою боржника відбувся без попереднього її повідомлення про дату та час такого виходу. Для цієї виконавчої дії залучені поняті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які є пов'язаними (залежними) зі стягувачем, а тому їх участь у проведенні виконавчих дій є порушенням вимог Закону «Про виконавче провадження». Крім того, такий вихід є порушенням постанови Кабміну України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», якою в Україні введено карантин.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 08 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2021 року, скарги ОСОБА_2 задоволені частково. Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. у частині передачі на зберігання легкового автомобіля марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , стягувачу ОСОБА_3 ; визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. в частині передачі на зберігання та подальшої реалізації легкового автомобіля марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 іншому зберігачу представнику ДП «Сетам» Лелюшок В. В.; визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. від 20 березня 2020 року про опис та арешт майна (коштів) боржника в частині передання легкового автомобіля марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 на зберігання стягувачу ОСОБА_3 ; визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. від 20 березня 2020 року про передачу майна на зберігання іншому зберігачу представнику ДП «Сетам». Зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. повернути ОСОБА_2 легковий автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . Провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Бойко О. І. , в частині вимог щодо визнання неправомірними та зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 13 березня 2020 року та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19 березня 2020 року закрито та роз'яснено заявнику, що заявлені в цій частині вимоги, підлягають вирішенню у порядку адміністративного судочинства у відповідному окружному адміністративному суді. У задоволенні інших вимог скарг ОСОБА_2 відмовлено.
19 березня 2021 року представник приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. - Бугай Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 08 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених вимог скарги та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою, правильне застосування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.
Судами встановлено, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 грудня 2019 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_10 про стягнення заборгованості. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики, на виконання якого надані розписки від 04 січня 2009 року та 01 лютого 2010 року, у розмірі 2 164 373,50 грн та грошові кошти за договором позики, на виконання якого надана розписка від 01 березня 2011 року, у розмірі 106 415,00 грн. Розподілено судові витрати та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 20 668,15 грн, по 10 334,08 грн з кожного.
05 березня 2020 року Селидівським міським судом Донецької області видано виконавчий лист № 242/3822/19 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики, на виконання якого надані розписки від 04 січня 2009 року та 01 лютого 2010 року, у розмірі 2 164 373,50 грн. Адреса місця проживання боржника ОСОБА_2 у виконавчому листі зазначена: АДРЕСА_2 .
13 березня 2020 року стягувач ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. із заявою про примусове виконання виконавчого листа № 242/3822/19, виданого Селидівським міським судом Донецької області 05 березня 2020 року. Адреса місця проживання боржника ОСОБА_2 у заяві зазначена: АДРЕСА_2 .
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. від 13 березня 2020 року відкрито виконавче провадження № 61554806 з виконання зазначеного судового рішення в частині солідарного стягнення із ОСОБА_10 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики, на виконання якого надані розписки від 04 січня 2009 року та 01 лютого 2010 року, у розмірі 2 164 373,50 грн. Адреса місця проживання боржника ОСОБА_2 у постанові зазначена: АДРЕСА_2 .
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. від 13 березня 2020 року визначено суму основної винагороди, яка підлягає стягненню із боржника ОСОБА_2 та складає 216 437,35 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. від 17 березня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_2 у межах звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження у сумі 2 381 532,35 грн.
Постановою від 19 березня 2020 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 1 422,00 грн.
Постановою від 19 березня 2020 року приватним виконавцем оголошено у розшук легковий автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , що належить боржнику ОСОБА_2 .
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. здійснено опис та накладено арешт на автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . Відповідальним зберігачем автомобіля призначено ОСОБА_3 .
Постановою від 20 березня 2020 року для подальшої реалізації, автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 переданий на відповідальне зберігання новому зберігачу - представнику ДП «Сетам» Лелюшок В. В.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. від 20 березня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_2 у межах звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження у сумі 2 381 532,35 грн.
Відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна від 25 квітня 2018 року № 55523916 автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , зареєстровано у вказаному реєстрі на підставі договору застави транспортного засобу від 25 квітня 2018 року. Обтяжувачем автомобіля є ПАТ АБ «Укргазбанк». Вартість основного зобов'язання 862 400,00 грн.
Вимогами від 20 березня 2020 року № 85 та від 13 квітня 2020 року № 109 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Резніков О. Г. повідомляв ПАТ АБ «Укргазбанк», як заставодержателя, про опис та арешт майна боржника ОСОБА_2 , а саме легкового автомобіля марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , та вимагав надати дані і копії документів щодо дати виникнення застави автомобіля, чинність застави на день подання вимоги, вартість предмета застави на день виникнення застави, розмір заборгованості боржника перед заставодержателем на дань подання вимоги, банківські реквізити ПАТ АБ «Укргазбанк» для перерахування коштів від реалізації предмета застави.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г від 01 квітня 2020 року припинено розшук автомобіля марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , у зв'язку з його виявленням.
Листом від 17 квітня 2020 року № 124/11153/2020 ПАТ АБ «Укргазбанк» повідомило Бойко О. І. про те, що 03 квітня 2020 року до банку надійшла вимога приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова О. Г. від 20 березня 2020 року № 85. Інших листів, запитів чи звернень про надання банком згоди на звернення стягнення (реалізацію) на автомобіль марки «Subaru», 2018 року, білого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який є забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором від 25 квітня 2018 року № 1253/04/2018/0959, укладеним між банком та ОСОБА_2 , не надходило. Відповідь на вимогу приватного виконавця від 20 березня 2020 року № 85 буде надана в передбачені законом строки.
Листом від 05 травня 2020 року № 124/12769/2020 ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовило приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Резнікову О. Г. у наданні згоди на реалізацію автомобіля.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
Відповідно до положень статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.
Положеннями частини першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п'ять робочих днів після накладення арешту (частина сьома статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов'язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Виконавець своєю постановою може передати майно на зберігання іншому зберігачу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України «Про заставу»).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Встановивши, що приватним виконавцем не отримано згоди на звернення стягнення на транспортний засіб «Subaru», державний номер НОМЕР_2 , який перебуває у заставі, від обтяжувача - ПАТ АБ «Укргазбанк», яке має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірність дій та постанови приватного виконавця щодо передачі на зберігання вказаного транспортного засобу стягувачу, передачі на зберігання для подальшої реалізації транспортного засобу іншому зберігачу - представника ДП «Сетам» - Лелюшок В. В., оскільки згідно з чинним законодавством України обов'язковою умовою здійснення стягнення на заставлене майно боржника є наявність письмової згоди заставодержателя.
Крім цього, за змістом частини другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення майна у боржника та передача на зберігання іншим особам здійснюється за наявності потреби у цьому, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано послалися на те, що постанова приватного виконавця від 20 березня 2020 року про опис та арешт майна боржника не містить обґрунтування чим викликана необхідність встановлення обмеження права користування автомобілем марки «Subaru» та передачі його на відповідальне зберігання стягувачу.
Також, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець під час передачі для подальшої реалізації транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2 , на зберігання представнику ДП «Сетам» - Лелюшок В. В. порушив строки, передбачені частиною сьомою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», які складають не раніше п'яти робочих днів після накладення арешту.
Із урахуванням наведеного, дії та постанови приватного виконавця щодо передачі на зберігання транспортного засобу стягувачу, іншому зберігачу, є неправомірними та вчиненні приватним виконавцем із порушенням вимог закону, тому висновки судів попередніх інстанцій про задоволення скарги в цій частині є законними та обґрунтованими.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди ототожнили окремі юридичні поняття «арешт і вилучення майна (коштів) боржника» та «реалізація заставного майна», у зв'язку із чим дійшли помилкового висновку про те, що приватний виконавець не мав право накладати арешт, вилучати та передавати на відповідальне зберігання транспортний засіб, який перебуває під заставою, з огляду на таке.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, може бути звернено у разі дотримання виконавцем умов, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас, зі змісту частини першої статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що накладення арешту на заставлене майно може бути проведене виконавцем до отримання письмової згоди заставодержателя із наступним повідомленням останнього у встановлений цією нормою строк.
Тобто, усі дії щодо звернення стягнення на заставлене майно, за виключенням накладення арешту, можуть вчинятися виконавцем лише у разі існування умов, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема наявність письмової згоди заставодержателя.
У цій справі, суди відмовили у задоволенні вимог скарги у частині визнанні неправомірними дій та постанови приватного виконавця щодо опису та арешту транспортного засобу.
Отже, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статей 51, 53 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин.
Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що тлумачення змісту частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що кожна із передбачених умов може розглядатися як автономна, окрема умова, яка може бути застосована як окремий правовий припис, а тому для звернення стягнення на заставлене майно боржника достатнім є наявність однієї такої умови, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.
Логічний і лексично-синтаксичний аналіз наведеної правової норми дає підстави для однозначного висновку про те, що стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, може бути звернено у разі одночасного існування умов, передбачених пунктами 1, 2, 3 вказаної норми. Іншого логічного тлумачення зазначена норма не допускає.
Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково послалися на те, що приватний виконавець під час передачі транспортного засобу на зберігання представнику ДП «Сетам» - Лелюшок В. В. порушив строки, передбачені частиною сьомою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вказана норма стосується вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації, а не зберігання, є необґрунтованими, з огляду на те, що за встановленими у справі обставинами приватний виконавець постановою від 20 березня 2020 року передав транспортний засіб на відповідальне зберігання новому зберігачу - представнику ДП «Сетам» Лелюшок В. В. саме для подальшої реалізації.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог скарги сторонами не оскаржуються, а тому суд касаційної інстанції не переглядає судові рішення у цій частині.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Резнікова Олександра Григоровича - Бугая Дмитра Володимировича на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 08 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Резніков Олександр Григорович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Чепурний Віталій Миколайович, на дії та постанови приватного виконавця відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик