Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/5115/2021
м. Київ Справа № 754/12444/20
16 квітня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Заришняк Г.І.
- Рубан С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Сенюти В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27.11.2012 року Деснянським районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 заборгованість на користь позивача за договором позики в сумі 35 342,00 грн. та судовий збір у розмірі 353,42 грн.
На виконання вказаного рішення суду, було видано виконавчий лист № 2-3848.
23.01.2013 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання рішення суду.
На підставі вказаної заяви, було відкрито виконавче провадження № 60023866.
Станом, на день звернення до суду із вказаним позовом, рішення суду від 27.11.2012 року не виконано. Протягом 7 років, державний виконавець Черуха О.М., його безпосередній колишній начальник - ОСОБА_3 та інші посадові особи Деснянської ВДВС грубо порушили права позивача, завдали значної шкоди (моральної та матеріальної), не виконали покладені на них законодавством України обов'язки, посприяли уникненню боржником виконання своїх обов'язків та не вжили необхідних дій для притягнення останнього до відповідальності, не дотримувалися термінів здійснення виконавчого провадження, свідомо не вживали заходів примусового виконання рішення, своєчасного та повного вчинення виконавчих дій.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24.07.2020 року була задоволена скарга та визнано протиправною бездіяльність державного виконавця та начальника Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Черухи О.М., ОСОБА_3 в межах виконавчого провадження за виконавчим листом № 3848/12, виданим 17.12.2012 року Деснянським районним судом м. Києва.
Враховуючи ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24.07.2020 року та той факт, що за 7 років ведення виконавчого провадження не тільки не було стягнуто з боржника коштів, але й не було встановлено місце його знаходження, такими діями працівників Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) позивачу було завдано моральну шкоду в розмірі 70 000 грн., яку вона просила стягнути з відповідача Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 70 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що відмовляючи у задоволенні позову суд послався на те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, однак суд не зазначив хто є належним відповідачем у даній справі.
Вказувала на те, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у даній справі. Належним відповідачем є відповідний орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, і таким органом є Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), адже саме цей орган порушив її права.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З копії ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 24.07.2020 року вбачається, що заочним рішенням суду від 27 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 35342 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 353 грн. 42 коп.
17 грудня 2012 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-3848 на виконання вищезазначеного заочного рішення суду.
23 січня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про примусове виконання рішення суду. Станом на 24.07.2020 року, рішення суду від 27.11.2012 року не виконано (а.с.43-45).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є належним відповідачем у даній справі.
Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.
Позивач звертаючись із позовною заявою про відшкодування моральної шкоди у розмірі 70000,00 грн., просить стягнути із відповідача - Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскільки шкода завдана позивачу тривалою бездіяльністю відповідача так і діями, що не призвели до жодного результату впродовж 7 років.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Пунктом 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», роз'яснено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Враховуючи те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його пред'явлення до неналежного відповідача.
При цьому, позивач не позбавлена можливості захистити свої права шляхом пред'явлення позову до належного відповідача - Держави Україна в особі Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких підстав, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді: