Справа № 373/630/20 Головуючий в суді І інстанції Залеська А.О.
Провадження № 22ц-824/2100/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
15 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Поливач Л.Д.,-
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-
У серпні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що відповідач 22 липня 2016 року підписав анкету-заяву про приєднання до умов і правил банківських послуг АТКБ «ПриватБанк», отримав кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», та у подальшому на кредитну картку був встановлений кредитний ліміт у розмірі 27 000, 00 грн. У липні 2017 року відповідачу було переоформлено кредитну картку на «Універсальна GOLD».
Вказує, що банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, однак відповідач умови кредитного договору щодо внесення чергових платежів на погашення використаних кредитних коштів належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка з урахуванням усіх складових боргу, станом на 28 квітня 2020 року становить 39 869, 81 грн., яку просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що судом першої інстанції не взято до уваги того, що відповідач погодився із умовами і правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на сайті банку, підписавши анкету-заяву на отримання кредитних коштів, однак порушив умови кредитного договору і не повернув взятих коштів, чого відповідачем не спростовано, а тому вважає висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог необґрунтованим.
ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про розгляд справи, своїм правом на надання відзиву не скористався.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позовній заяві та анкеті- заяві не вказано, коли саме кредитна карта видавалась відповідачеві та за якою саме заявою, з яким кредитним лімітом, і у матеріалах справи відсутні докази видачі будь-якої кредитної картки за заявою позичальника від 22 липня 2016 року, крім того позивач не надав доказів щодо узгодження між сторонами усіх істотних умов кредитного договору, а надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідача, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 липня 2016 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву у АТ КБ «ПриватБанк» про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.41).
Також позивач надав суду витяги із тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг, які не містять підпису відповідача (а.с.42-78).
Проте, позивач вказує, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 28 квітня 2020 року за відповідачем рахується заборгованість 39 869 грн. 81 коп., яка складається з: 25901 грн. 09 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5414 грн. 91 коп. - відсотки нараховані на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6179 грн. 06 коп. - пені, а також штрафи: 500 грн. 00 коп. - фіксована частина, 1874 грн. 75 коп. - штраф (процентна складова).
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги з Тарифів і з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком, розмірах і порядках нарахування.
Колегія суддів вважає, що доводи АТКБ «ПриватБанк» про застосування до спірних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України щодо договору приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для кредитора.
Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в банку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що Умови і правила надання банківських послуг та тарифи банку не містять підпису відповідача, тому між сторонами не було досягнуто згоди щодо встановлення відповідальності у вигляді нарахування простроченого тіла кредиту, прострочених відсотків, а також штрафних санкцій, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що прострочене тіло кредиту - це кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором, тобто поточне тіло кредиту, яке трансформується у прострочене, однак у даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, банк розділяє поняття тіла кредиту (фактично взятих кредитних коштів) та прострочене тіло кредиту як дві окремі статті нарахування, тобто банком одночасно до складу усієї заборгованості нараховується як тіло кредиту, яке не було повернуте, так і прострочене тіло кредиту як міра відповідальності за невчасне погашення коштів, і сплата боржником боргу по тілу кредиту не трансформується у погашення простроченого тіла кредиту, а залишається нарахованою банком сумою боргу, через що такий вид нарахування у наслідку має бути передбачений умовами кредитного договору та є мірою відповідальності боржника, чого між сторонами узгоджено не було, тому підстави для стягнення простроченої заборгованості відсутні.
Доводи апелянта про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит у розмірі 84 % згідно ст. 625 ЦК України, пені і штрафних санкцій, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як було вказано вище, між сторонами не було узгоджено жодної відповідальності у вигляді нарахування простроченої заборгованості, на яку можна було б нараховувати будь-які відсотки і неустойки, розмір яких не був узгоджений між сторонами, тому ці доводи не спростовують обґрунтованих висновків суду у цій частині.
Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: