Головуючий у суді першої інстанції: Волкова С.Я.
Єдиний унікальний номер справи № 757/45008/20-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4632/2021
Іменем України
15 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що подала на примусове виконання до Соборного ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області виконавчий лист, виданий Кремінським районним судом Луганської області 29.08.2017 у справі №414/218/17 про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми депозиту у розмірі 101 227 грн.
Також на виконанні Соборного ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області знаходився виконавчий лист, виданий Кремінським районним судом Луганської області 09.04.2019 у справі №414/614/18 про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 125 934 грн.
Позивачка вважає, що державою в особі відповідних органів влади була допущена невиправдана затримка у виконанні вказаних судових рішень, ухвалених на її користь, що порушило право позивачки на мирне володіння майном у вигляді присуджених її судовими рішеннями коштів.
Позивачка вказувала, що неодноразово зверталась із скаргами на бездіяльність державного виконавця до начальника відповідного органу ДВС, і ці скарги не були розглянуті.
На підставі викладеного просила стягнути на з Міністерства юстиції України на свою користь моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи позивача про відшкодування моральної шкоди, не врахував практику ВС та ЄСПЛ та не надав правову оцінку відсутності спростування відповідачем факту завдання позивачці моральної шкоди, тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
До Київського апеляційного суду також надійшов відзив на апеляційну скаргу від Міністерства юстиції України, у якому відповідач вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Встановлено, що на виконанні Соборного ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області знаходились виконавчий лист, виданий Кремінським районним судом Луганської області 29.08.2017 у справі №414/218/17 про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми депозиту у розмірі 101 227 грн та виконавчий лист, виданий Кремінським районним судом Луганської області 09.04.2019 у справі №414/614/18 про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 125 934 грн.
Як вбачається наданих позивачкою доказів, постановою Луганського апеляційного суду від 17.06.2020 у справі № 414/614/18 скасовано ухвалу Кремінського районного суду Луганської області від 11.02.2020 р. в частині визнання неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. з невиконання виконавчого листа, виданого Кремінським районним судом Луганської області 09.04.2019 р. у справі № 414/614/18, та відмови у задоволенні скарги в частині вимоги про визнання неправомірною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименка Р.В.
Ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині вимоги про визнання неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. з невиконання виконавчого листа, виданого Кремінським районним судом Луганської області 09.04.2019 у справі № 414/614/18, відмовлено; визнано неправомірною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименка Р.В., який за скаргою ОСОБА_1 не вжив заходів з негайного виконання виконавчого листа, виданого Кремінським районним судом Луганської області 09.04.2019 у справі № 414/614/18;
Крім цього, постановою Луганського апеляційного суду від 22.01.2020 справі № 414/614/18 ухвалу Кремінського районного суду Луганської області від 28.11.2019 частині скасовано і ухвалено нове судове рішення. Скаргу ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. з невиконання виконавчого листа, виданого Кремінським районним судом Луганської області 09.04.2019 у справі № 414/614/18, задоволено, визнано неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. з невиконання виконавчого листа, виданого Кремінським районним судом Луганської області 09.04.2019 у справі № 414/614/18.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Положеннями частин першої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись з даним позовом, позивачка посилалася на ту обставину, що судовим рішенням встановлено факт протиправності дій органів влади.
Частиною першоюстатті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, будь-яких доказів того, що діями Міністерства юстиції України позивачці завдано моральних страждань, останньою не надано. Отже, неможливо встановити причинний зв'язок між діями органу державної влади та моральними стражданнями позивачки, що є необхідною умовою для відшкодування завданої шкоди.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Посилаючись на те, що державою в особі Міністерства юстиції України була допущена невиправдана затримка у виконанні вказаних судових рішень, ухвалених на її користь, ОСОБА_1 не обґрунтувала, які саме дії чи бездіяльність допустило Міністерство юстиції України, що призвели до завдання їй моральної шкоди, а також не вказала, у чому саме проявилась завдана їй шкода.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги оцінюються колегією суддів критично, оскільки є безпідставними, такими, що повторюють доводи позовної заяви та зводяться до незгоди позивачки із ухваленим судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: С.М. Верланов
С.І. Савченко