14 квітня 2021 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 361/6151/18
Номер провадження 22-ц/824/4830/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Поліщук Н. В., Шахової О. В.,
за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.,
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сердинського В. С., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про визнання плазмового телевізору LG RT - 29FD15VX, серійний номер 506UF00059 - вартістю 5 000 грн., DVD програвача Samsung V 7600 K- вартістю 2 000 грн., аудіо CD-583X - вартістю 3 000 грн., двоконтурного котла Solar - вартістю 10 000 грн., телевізор LG - вартістю 7 000 грн., посудомийної машини Bosch SPV 43m10 - вартістю 7 215 грн., будинку загальною площею 106, 1 кв. м., житловою площею 53,8 кв. м. з відповідними надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя; визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя, право власності на посудомийну машину Bosch SPV 43m10 - вартістю 7 215 грн., телевізор LG RT - 29FD15VX, серійний номер 506UF00059 - вартістю 5000 грн., DVD програвач Samsung V 7600 K- вартістю 2 000 грн. та аудіо CD-583X - вартістю 3 000 грн.; визнання за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя, право власності на Ѕ частину будинку, загальною площею 106,1 кв.м., житловою площею 53,8 кв.м. з відповідними надвірними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок - «А», прибудова - «а», ґанок - «а1», мансарда - «Мс», гараж - «Б», сарай - «В», уборна - «У», огорожа - «№ 1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0688 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221283205:03:003:0135; стягнення з відповідача понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб від якого вони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час звернення позивача до суду з даним позовом, вирішується питання про розірвання між сторонами шлюбу.
Так, за час шлюбу подружжя придбало плазмовий телевізор LG RT-29FD15VX, серійний номер 506UF00059 - вартістю 5 000 грн., DVD програвач Samsung V 7600 К - вартістю 2 000 грн., Аудіо CD-583X - вартістю 3 000 грн., двоконтурний котел Solar - вартістю 10 000 грн., телевізор LG - вартістю 7 000 грн., посудомийну машину Bosch SPV 43ml0 - вартістю 7 215 грн.
Загальна вартість даного майна складає 34 215 грн., та у випадку розподілу майна Ѕ частина становитиме 17 107 грн. 50 коп.
14 травня 2016 року ОСОБА_5 , яка є матір'ю позивача, подарувала відповідачу земельну ділянку площею 0,0688 га з кадастровим номером 3221283205:03:003:0135, розташовану в АДРЕСА_2 .
В лютому 2017 року відповідач зареєстрував за собою право власності на будинок, побудований подружжям на вищевказаній земельній ділянці, а у травні 2018 році вигнав з нього позивача та доньку.
В 2005 році ОСОБА_6 , який є батьком позивача, продав належну йому на праві власності земельну ділянку за суму 40 000 грн., що станом на день продажу було еквівалентно 5 000 доларів США та надав вказані кошти позивачу для будівництва будинку.
Позивач зазначає, що на даний час вони з донькою проживають у будинку її матері.
Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що її позовні вимоги підлягають задоволенню.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року (а.с. 113-119) позов ОСОБА_3 , задоволено частково, визнано житловий будинок загальною площею 106, 1 кв.м., житловою площею 53,8 кв. м. з відповідними надвірними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок - «А», прибудова - «а», ґанок - «а1», мансарда - «Мс», гараж - «Б», сарай - «В», уборна - «У», огорожа - «№ 1», та земельну ділянку, площею 0,0688 га, розташованоі за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221283205:03:003:0135, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом спільного сумісного майна подружжя; визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку загальною площею 106,1 кв.м., житловою площею 53,8 кв. м. з відповідними надвірними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок - «А», прибудова - «а», ґанок - «а1», мансарда - «Мс», гараж - «Б», сарай - «В», уборна - «У», огорожа - «№ 1», та на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0688 га, кадастровий номер 3221283205:03:003:0135, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину житлового будинку загальною площею 106,1 кв.м., житловою площею 53,8 кв. м. з відповідними надвірними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок - «А», прибудова - «а», ґанок - «а1», мансарда - «Мс», гараж - «Б», сарай - «В», уборна - «У», огорожа - «№ 1», та на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0688 га, кадастровий номер 3221283205:03:003:0135, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог, відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 294 грн. 92 коп.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду в частині визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки за позивачем, 02 лютого 2021 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у вказаній частині, просив рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року в частині: визнання земельної ділянки об'єктом сумісного майна подружжя; визнання за позивачем Ѕ частини земельної ділянки; стягнення судового збору скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог, відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що 02 жовтня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладений шлюб, який заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2018 року було розірвано.
14 травня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0688 га з кадастровим номером 3221283205:03:003:0135, розташованої в АДРЕСА_2 , на якій подружжя побудувало будинок, який зареєстровано за скаржником.
Скаржник зазначає, що оскільки вищевказана земельна ділянка була набута останнім у власність на підставі договору дарування, то виходячи з положень ст. 57 СК України, вона не підлягає поділу.
Крім того, на думку скаржника, судом першої інстанції було стягнуто з нього судовий збір у завищеному розмірі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
26 березня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_3 з відповідними підтвердженнями про направлення його скаржнику.
З вказаного відзиву вбачається, що позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін.
Позивач зазначає, що 14 травня 2016 року її мати подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0688 га з кадастровим номером 3221283205:03:003:0135 розташовану по АДРЕСА_2 для можливості побудувати будинок і проживати в ньому як сім'я.
Так, на вищевказаній земельній ділянці сторонами було побудовано будинок право власності на який, відповідачем було зареєстровано за собою.
На думку позивача, суд першої інстанції врахувавши, що у кожного з подружжя, який має частку у спільному набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання за позивачем Ѕ частини спірної земельної ділянки.
У судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Скопич М. С. заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін.
Скаржник до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у зв'язку чим, колегія суддів вважала за можливе розпочати та завершити розгляд справи за відсутності останнього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши заперечення позивача та її представника, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, оскільки рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року оскаржується лише в частині визнання земельної ділянки об'єктом сумісного майна подружжя та визнання за позивачем Ѕ частини земельної ділянки, то й переглядається оскаржуване рішення лише у зазначеній частині.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання земельної ділянки об'єктом сумісного майна подружжя та визнання за позивачем Ѕ частини земельної ділянки, суд першої інстанції виходив, зокрема, з презумпції належності подружжю на право спільної сумісної власності будь-якого майна, набутого під час шлюбу, а також з того, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані на спірній земельній ділянці, є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак, земля на якій вони розташовані, також є їх спільною сумісною власністю.
Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 02 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Борзнянського районного управління юстиції Чернігівської області, актовий запис за №52 (а.с. 06).
Від спільного подружнього життя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 07).
14 травня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0688 газ кадастровим номером 3221283205:03:003:0135, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 08).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що у 2017 році за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок загальною площею 106,1 кв.м., житловою площею 53,8 кв.м. з відповідними надвірними будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок - «А», прибудова - «а», ґанок - «а1», мансарда - «Мс», гараж - «Б», сарай - «В», уборна - «У», огорожа - «№1», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-12, 72-73).
Так, частиною 1 статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як вбачається з приписів частини 1 п статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно до частин 1, 4 статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами розташовані по АДРЕСА_1 було побудовано сторонами за час перебування у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, у кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку з надвірними будівлями та спорудами, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для їх обслуговування, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання спірної земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частину вказаної земельної ділянки за позивачем.
Враховуючи вищенаведене, доводи скаржника про те, що спірна земельна ділянка була набута останнім у власність на підставі договору дарування у зв'язку з чим, не підлягає поділу, є безпідставними. Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду викладену у постанові від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17.
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було стягнуто з нього судовий збір у завищеному розмірі є безпідставним, оскільки стягуючи із відповідача судовий збір у зазначеному судом розмірі, суд першої інстанції виходив із приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України та стягнув з останнього судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Крім того, з наявних в матеріалах справи квитанцій (а.с. 01, 105а) вбачається, що позовні вимоги позивачем були оплачені в повному обсязі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 14 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: Н. В. Поліщук
О. В. Шахова