Київський апеляційний суд
Провадження № 11-кп/824/1522/2021 Головуючий в першій інстанції: ОСОБА_1
Єдиний унікальний № 759/8850/20 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія справи: ч. 1 ст. 286 КК України
08 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12020100080000643 від 04 лютого 2020 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (в редакції станом на 01 лютого 2020 року), та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 500 (п'ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Також судом першої інстанції вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, 01 лютого 2020 року приблизно о 22 годині 59 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно-справним автомобілем «Audi A4», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Верховинній в місті Києві зі сторони вулиці І. Крамського в напрямку вулиці Ф. Кричевського за швидкістю приблизно 50 км/год., наближаючись до будинку № 46 по вулиці Котельникова, в порушення пунктів 1.2, 1.3, 1.5, 2.3 «б», 8.1, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, відволікся від керування, не впевнився в безпеці дорожнього руху, перетнув осьову лінію дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , який рухався йому назустріч.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: різаної рани по задньому краю п'ясно-фалангового суглоба 5 пальця лівої кисті; подряпини в лобній ділянці зліва, по задньому краю лівої кисті в середній третині, основної фаланги 5 пальця її, проксимально міжфалангового суглоба, на задньо-внутрішній поверхні лівого променево-зап'ясткового суглоба; синця на тілі, з переходом на долонну поверхню 1 пальця правої кисті та на променево-зап'ястковий суглоб; закритої травми правого колінного суглобу - перелом верхівки наколінника без зміщення уламків, що відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_6 правил дорожнього руху та заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень перебувають між собою у прямому причинному зв'язку.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 , не оспорюючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального правопорушення, своєї винуватості у його вчиненні та правильності кваліфікації дій, просить вирок змінити в частині призначеного йому покарання та пом'якшити його, а саме визначити йому за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Обґрунтовуючи такі вимоги апеляційної скарги обвинувачений зазначає про те, що суд призначив йому занадто суворе покарання, без належного врахування того, що він: повністю визнав свою винуватість у скоєному та щиро розкаявся, всебічно допомагав у розслідуванні кримінального провадження, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем роботи характеризується позитивно, має вищу освіту, є законослухняним членом громадянського суспільства. Також апелянт звертає увагу на те, що постановою суду від 16 березня 2020 року, винесену у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставинами даної пригоди, його вже позбавлено права керування транспортними засобами.
Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг на вирок суду першої інстанції не надійшло.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 в підтримку доводів і вимог своєї апеляційної скарги, пояснення прокурора ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважав призначене обвинуваченому покарання обґрунтованим і справедливим, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово ОСОБА_6 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглянуто судом першої інстанції в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. У зв'язку із цим висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесне ушкодження, за викладених у вироку фактичних обставин, які ніким з учасників судового розгляду не оспорювалися і докази стосовно яких не досліджувалися, апеляційним судом згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України не перевіряються.
За встановлених і викладених судом у вироку фактичних обставин кримінального правопорушення, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України.
Перевіряючи вирок в межах доводів і вимог апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. ст. 50, 65 КК України з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, що регламентовані ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Як вбачається з вироку, на виконання наведених вимог закону, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, займається суспільно-корисною працею, працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, має постійне місце проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його щире каяття у скоєному як обставину, що пом'якшує покарання, та вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння як обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого.
Зваживши в сукупності наведені обставини, що впливають на захід примусу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з-поміж альтернативних видів основних покарань, що передбачені санкцією ч. 1 ст. 286 КК України (в редакції станом на 01 лютого 2020 року), а саме штрафу, виправних робіт, арешту та обмеження волі, обвинуваченому слід обрати найменш суворий у виді штрафу, визначивши його у розмірі 500 (п'ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також про необхідність застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки, чому у вироку наведені правильні мотиви.
Колегією суддів встановлено, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд належним чином врахував всі встановлені обставини, які на нього впливають, зокрема й ті, на яких акцентує увагу апелянт (його повне визнання винуватості та щире каяття у скоєному, не притягнення раніше до кримінальної відповідальності, позитивну характеристику з місця роботи), та воно в повній мірі відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і даним про його особу.
З огляду на наведені вище обставини кримінального провадження, приймаючи до уваги, що ОСОБА_6 керував транспортним засобом та вчинив кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, що обтяжує його покарання, колегія суддів переконана, що навіть з урахуванням щирого каяття обвинуваченого та загалом позитивної характеристики, призначення йому мінімального розміру найменш суворого виду покарання - штрафу, встановленого санкцією закону, за яким його засуджено, як про це просить апелянт, не відповідатиме принципу співмірності покарання характеру та небезпечності скоєних ОСОБА_6 злочинних дій і буде несправедливим внаслідок м'якості.
Також, враховуючи ступінь тяжкості, небезпечності та характер вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, те що обвинувачений, керуючи автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, в нескладній дорожній обстановці допустив грубе порушення одразу низки правил дорожнього руху, в тому числі виїхав на зустрічну смугу, наразивши на небезпеку інших учасників дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення в іншим автомобілем, що призвело до заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тілесного ушкодження середньої тяжкості, колегія суддів погоджується з висновками суду про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Наведені обвинуваченим ОСОБА_6 в апеляційній скарзі доводи стосовно неможливості застосування до нього такого виду додаткового покарання, оскільки він вже позбавлений права керувати транспортними засобами відповідно до постанови від 16 березня 2020 року у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУаАП за обставинами даної дорожньо-транспортної пригоди, також були предметом перевірки та оцінки суду першої інстанції. На спростування прийнятності таких тверджень обвинуваченого суд у вироку правильно послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові Пленуму від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспортні», в пункті 21 якої вказано, що позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку.
Будь-яких інших обставин, які б залишились поза увагою суду при призначенні ОСОБА_6 покарання та свідчили про його невиправдану суворість, обвинуваченим в апеляційній скарзі не наведено. Не встановлено таких обставин і колегією суддів за результатами перегляду вироку суду першої інстанції в цій частині.
Таким чином, приймаючи до уваги, що судом були виконані вимоги ст. ст. 50, 65 КК України, враховані всі обставини, які були доведені в суді та впливають на захід примусу, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання як основне у виді штрафу, так і додаткове у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є адекватним характеру, небезпечності та наслідкам вчиненого ним кримінального правопорушення, даним про особу обвинуваченого, відповідає визначній законом меті покарання, є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим внаслідок суворості колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року щодо нього - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з моменту проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4