08 квітня 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/8715/17
провадження номер: 22-ц/824/1587/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у складі судді Саламон О.Б, у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Попик Ольги Василівни, стягувачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на рішення головного державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі -Деснянський РВ ДВС у місті Києві) Попик О.В., стягувачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Скарга мотивована тим, що у провадженні Деснянського районного суду міста Києва знаходилась цивільна справа №754/8715/17 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної державної адміністрації у місті Києві, про усунення перешкод у спілкуванні, визнання способів участі у вихованні дитини. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 задоволено частково та визначено графік зустрічей для позивачів, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 12 липня 2019 року на виконання вказаного рішення судом було видано виконавчий лист № 754/8715/17.
Зазначала, що її представником до суду було подано заяву про визнання виконавчого листа № 754/8715/17 від 12 липня 2019 року таким, що не підлягає виконанню, яку ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, залишено без задоволення.
Вказувала, що 27 листопада 2020 року її представник отримав відповідь Деснянського РВ ДВС у місті Києві від 24 листопада 2020 року про те, що по трьом виконавчим листам №754/8715/17 від 12 липня 2019 року державним виконавцем Попик О.В. прийнято 14 постанов, серед яких: три постанови про накладення штрафу (у виконавчому проваджені № 59618783 від 21 грудня 2019 року; у виконавчому провадженні № 59617585 від 08 січня 2020 року; у виконавчому провадженні № 59617969 від 20 січня 2020 року) та три постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі (у виконавчому проваджені № 59618783 від 08 січня 2020 року; у виконавчому провадженні № 59617585 від 20 січня 2020 року; у виконавчому провадженні № 59617969 від 20 січня 2020 року). Вважала ці постанови державного виконавця про накладення штрафів незаконними, оскільки вона не отримувала письмових вимог державного виконавця, за невиконання яких на неї накладено штрафи. Вказувала, що лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 27 листопада 2020 року вона дізналась про вимоги державного виконавця з'явитись за адресою: місто Київ, проспект Маяковського, 31 у входу до кінотеатру « Флоренція » та про інші вимоги. У надісланих їй державною виконавчою службою матеріалах не міститься постанови про визначення місця побачення стягувача з дитиною від 21 грудня 2019 року та від 08 січня 2020 в рамках виконавчого провадження № 59618783.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати постанови головного державного виконавця Деснянський РВ ДВС у місті Києві Попик О.В:
- від 08 січня 2020 року у виконавчому провадженні №59617585 про накладення штрафу в розмірі 1 700 грн 00 коп.;
- від 20 січня 2020 року у виконавчому провадженні №59617585 про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн.;
- від 08 січня 2020 року у виконавчому провадженні №59617969 про накладення штрафу в розмірі 1 700 грн 00 коп.;
- від 20 січня 2020 року у виконавчому провадженні №59617969 про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн 00 коп.;
- від 21 грудня 2019 року у виконавчому провадженні №59618783 про накладення штрафу в розмірі 1 700 грн 00 коп.;
- від 08 січня 2020 року у виконавчому провадженні №59618783 про накладення штрафу в розмірі 3 400 грн 00 коп.
Також просила винести окрему ухвалу щодо головного державного виконавця Деснянського РВ ДВС у місті Києві Попик О.В. та направити керівнику Деснянського РВ ДВС у місті Києві та Міністерству юстиції України для вжиття відповідних заходів.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця Деснянського РВ ДВС у місті Києві - відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 оскаржує постанови державного виконавця про накладення штрафів, прийнятих в рамках виконавчих проваджень та враховуючи, що ці постанови є окремими виконавчими документами, а не виконавчим листом, виданим судом на підставі судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, боржник як учасник цього виконавчого провадження має право звернутись до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів. Тому суд дійшов висновку, що дана скарга не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що виконавче провадження відкрите з метою примусового виконання виконавчого листа №754/8715/17, виданого 12 липня 2019 року Деснянським районним судом міста Києва на виконання рішення цього суду у цивільній справі про усунення перешкод у спілкуванні, визнання способів участі у вихованні дитини. Вказує, що вона оскаржує постанови державного виконавця про накладення штрафу у цьому виконавчому провадженні щодо накладення на неї штрафів сумарно у розмірі 15 300 грн 00 коп. за невиконання рішення Деснянського районного суду міста Києва у встановлені державним виконавцем строки. Стверджує, що у випадку накладення виконавцем штрафу на боржника за невиконання рішення суду норма ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює юрисдикцію спорів щодо рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні постанови виконавця про накладення штрафу (а це виконання відбувається вже після виділення постанови про накладення штрафу в окреме виконавче провадження - після завершення основного виконавчого провадження щодо виконання рішення суду), а не при її прийнятті.
Зазначає, що процедура оскарження таких постанов (юрисдикція спору) залежить від того, чи прийняті вони в процедурі примусового виконання судових рішень і в таких випадках відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, чи в процедурі примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто виконавчих документів, прийнятих іншими (окрім суду) суб'єктами і в цих випадках відповідно до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду. Отже, на думку ОСОБА_1 , на підставі ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішення інших (окрім суду) органів (посадових осіб), не судового рішення.
Вважає, що системний аналіз ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що вирішення спору про правомірність постанови державного виконавця про накладення штрафу, прийнятої з мотивів невиконання вимог державного виконавця щодо примусового виконання рішення місцевого загального суду у цивільній справі на підставі виданого ним виконавчого листа належить до юрисдикції суду, який видав цей виконавчий документ, тобто, Деснянського районного суду міста Києва та сфери здійснення ним судового контролю за виконанням свого рішення відповідно до визначених Розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України процедур.
Стягувач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що імперативною нормою ч.2 ст.74 Закону «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Стверджує, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Наведене відповідає усталеній практиці Верховного Суду. Тому вважає, що відмовляючи у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця про накладення штрафів, прийнятих в рамках виконавчих проваджень, де вона є боржником, суд першої інстанції діяв у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Головний державний виконавець Деснянського РВ ДВС у місті Києві Попик О.В., стягувачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно із ст.1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.2 ст. 63 Закон № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом п.5 ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, накладення штрафу, про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.
Відповідно до п.1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Частиною 2 ст.74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
За таких обставин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
До таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц (провадження №14-134цс19).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
У даній справі ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця по винесенню постанов про накладення штрафів, прийнятих у виконавчих провадженнях №59617585, №59617969, №59618783, на загальну суму 15 300 грн 00 коп.
Таким чином, спір у цій справі стосується штрафів, накладених постановами державного виконавця (не суду) у виконавчих провадженні, прийнятих під час дії Закону № 1404-VIII.
У такому випадку рішення, дії посадових осіб органів державної виконавчої служби підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 314/5877/16-ц (провадження № 61-3778св19).
Відповідно п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Установивши, що скарга ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця про накладення штрафів, прийнятих в рамках виконавчих проваджень не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі стосується штрафів, накладених постановами державного виконавця (не суду) у виконавчих провадженнях, прийнятих під час дії Закону № 1404-VIII, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 .
Таким чином ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і не свідчить про неправильне встановлення судом обставин, які мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що аналіз ст.74 Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що вирішення спору про правомірність постанови державного виконавця про накладення штрафу, прийнятої з мотивів невиконання вимог державного виконавця щодо примусового виконання рішення місцевого загального суду у цивільній справі на підставі виданого ним виконавчого листа належить до юрисдикції суду, який видав цей виконавчий документ, зводяться до власного тлумачення скаржником норм Закону № 1404-VIII без урахування обов'язкових до застосування судами правових висновків Верховного Суду, а тому ці доводи не можуть бути підставою для скасування правильної ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення головного державного виконавця про накладення штрафів.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: