Головуючий у І інстанції Заставенко М.О.
Провадження № 22-ц/824/3290/2021 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
08 квітня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Мельника Я.С.,Гуля В.В.,
за участю секретаря: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила витребувати з його незаконного володіння та повернути їй автомобіль марки MAN, моделі 8.163, 1999 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип загальний вантажний - загальний бортовий, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_2 , об'єм двигуна 4580, загальною вартістю на момент звернення 202 948,00 грн., технічний паспорт та ключі до замка запалення до вищевказаного автомобіля, посилаючись на те, що даний автомобіль було придбано нею з відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Шлюб був розірваний рішенням суду від 04 листопада 2019 року.
17 вересня 2019 року між сторонами було укладено договір про зміну правового режиму майна, визначення розміру часток і дарування частки транспортного засобу, згідно умов якого позивач є одноосібним власником вищевказаного автомобіля.
Разом з тим, 14.10.2019 року відповідач викрав у позивача за місцем її проживання технічний паспорт на автомобіль та ключі від нього, про що позивач не знала.
З 29.10.2019 року по 18.01.2020року позивачОСОБА_2 перебувала в Іспанії. Повернувшисьдодому, позивач виявила відсутність автомобіля, який знаходився на автостоянці. В телефонній розмові відповідач повідомив, що користується її автомобілем, заробляючи кошти, іповертати його не збирається, а тому 16.03.2020року позивачка звернулась до поліції з приводу неповернення автомобіля відповідачем.
Оскільки відповідач відмовляється повертати позивачу належний їй на праві власності автомобіль, остання і звернулась до суду з даним позовом.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року
позов ОСОБА_2 задоволено.
Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 автомобіль MAN8.163, номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , ключі до вказаного автомобіля та повернуто ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 13 670 грн. 28 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що справу було розглянуто за його відсутності, при цьому він не отримав ухвалу про відкриття провадження, в якій було зазначено про розгляд справи без виклику сторін, що позбавило його можливості своєчасно заявити клопотання про розгляд справи за його участі у судовому засіданні. Це, в свою чергу, порушило його право на надання особистих пояснень в судовому засіданні з приводу заявлених до нього вимог. Вищенаведені порушення норм процесуального права, на думку апелянта, є обов'язковою підставою для скасування рішення та ухвалення по справі нового рішення.
Аналогічна за змістом та формою апеляційна скарга, підписана електронним підписом представника ОСОБА_1 адвоката Кузяєва О.В., була подана безпосередньо до апеляційного суду і знаходиться у матеріалах справи (а.с.104-111).
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 - адвоката Сидорової І.М., остання проти задоволення скарги заперечила та просила залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданнівідповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кузяєв О.В. апеляційну скаргу підтримали та просилипро її задоволення з викладених у ній підстав.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сидорова І.М.,в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечила та просила рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 22.04.2004 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням суду від 04.11.2019 року був розірваний, рішення набрало законної сили 05.12.2019 року (а.с.36-38).
Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів ОСОБА_2 є власником автомобіля марки MAN д.н.з. НОМЕР_2 (а.с.11, 30).
Право власності набуто на підставі укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору від 17.09.2019 року про зміну правового режиму майна, визначення розміру часток і дарування частини транспортного засобу, посвідченого приватним нотаріусом Матюховою Т.П. за реєстровим №1419 (а.с.39-42).
Відповідно до п. 4 вищевказаного договору, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились про зміну правового режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на транспортний засіб, MANномер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 д.н.з. НОМЕР_5 . Визначили, що частки у праві власності на цей автомобіль у них є рівними, тобто по Ѕ частині у праві власності на нього. Згідно пункту 5 договору ОСОБА_1 безоплатно передає у власність (дарує), а ОСОБА_2 приймає у власність (в дарунок) належну йому Ѕ частку у праві власності (1/2 частину) на автомобіль MAN номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_5 .Відповідно до п. 13, 14, 15 даного договору право власності на подаровану частку в праві власності на ТЗ у ОСОБА_2 виникає з моменту прийняття дарунка. Право власності на частку в спільному майні подружжя, яку визначено внаслідок укладення цього договору, підтверджується цим договором за ОСОБА_2 . Цей договір є документом, що підтверджує право власності ОСОБА_2 на весь транспортний засіб.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 неодноразово зверталась до Дарницького УП ГУНП у м. Києві із заявами, в яких повідомляла, що ОСОБА_1 незаконно утримує у себе автомобіль, проте відомості до ЄРДР за її заявою не внесені (а.с.16-27).
Відповідач ОСОБА_1 є ФОП, вид його діяльності: вантажний автомобільний транспорт.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, з чим погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування тарозпорядженнясвоїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 64 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Про можливість укладення подружжям договору про визначення часток опосередковано вказано у ч. 1 ст. 67 СК України: «Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном». Аналогічні посилання на можливість визначення частокє і у ч. 1 ст. 70 СК України, у ч. 2 ст. 370 ЦК України, а також у ч. 2 ст. 372 ЦК України.
Вищенаведеними правовими нормами передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд, при цьомувласник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи те, що під час розгляду справи знайшов своє підтвердження факт вибуття із власності позивача ОСОБА_2 належного їй автомобіля внаслідок незаконних дій відповідача ОСОБА_1 , який утримує автомобіль у себе без законних підстав, законним та обґрунтованим є висновок суду про наявність підстав для задоволення позову та витребування майна у відповідача з поверненням його позивачу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального закону, наслідком чого стало порушення його права на особисту участь у судовому засіданні, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.69-70).
Відповідачу ухвалу суду від 10.09.2020року про відкриття провадження у справі за правиламиспрощеного позовного провадження без виклику сторін та позовну заяву з додатками було надіслано рекомендованою кореспонденцією за зареєстрованим місцем проживання відповідно відомостям електронного реєстру територіальної громади м.Києва(а.с.71).
04.11.2020року до суду повернувся конверт без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.73).
Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Враховуючи те, що судова повістка відповідачу направлялась за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання і іншої адреси місця проживання чи перебування відповідача в матеріалах справи не було, повернення поштового повідомлення про невручення судової повістки з відміткою про те, що адресат відсутній за місцем проживання підтверджує факт вручення судової повістки, як про це зазначено у ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Доводи скарги про розгляд справи за відсутності відповідача не являються підставою для скасування рішення, оскільки згідно ухвали про відкриття провадження від 10.09.2020 року провадження відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.69-70). При цьому, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач суду у встановлений строк не надав, тому у суду не було підстав вирішувати це питання самостійно.
Враховуючи викладене, доводи відповідача у апеляційній скарзі про істотні порушення норм процесуального закону, як підставу для скасування рішення суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом.
Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга відповідача не містить.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
В зв'язку із тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Головуючий:
Судді: