Київський апеляційний суд
20 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 42014110000000126 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Гурівщина Києво-Святошинського району Київської області,
громадянина України, що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року,
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.02.2020 ОСОБА_7 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.286 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Судом прийнято рішення про залік досудового тримання під вартою, щодо речових доказів та про відшкодування процесуальних витрат.
Цим же вироком цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 до обвинуваченого задоволено, цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до обвинуваченого задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_9 - 90 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_10 - 5 580 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 60 000 грн моральної шкоди, ОСОБА_11 - 30 000 грн моральної шкоди і в стягненні матеріальної шкоди відмовлено.
Провадження за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_7 закрито у зв'язку з відмовою потерпілого від позову, яка прийнята судом.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду змінити і пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Також просить вирок в частині рішення про цивільний позов ОСОБА_11 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій, однак вважає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Звертає увагу, що суд визнав чотири обставини, які пом'якшують покарання, і не встановив обставин, які б його обтяжували, проте призначив її підзахисному покарання ближче до верхньої межі, встановленої санкцією. При цьому просить врахувати стан здоров'я ОСОБА_7 , який є інвалідом і внаслідок дорожньо-транспортної пригоди сам отримав тяжкі тілесні ушкодження, наслідки яких постійно відчуває і на даний час. Стверджує, що суд першої інстанції не врахував висновки в ухвалі Апеляційного суду Київської області від 29.08.2017, який частково задовольнив її апеляційну скаргу, подану з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Незважаючи на те, що висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді, суд призначив ОСОБА_7 таке саме покарання.
Що стосується ОСОБА_11 , то, як встановив суд, кримінальним правопорушенням йому не було завдано суспільно небезпечні наслідки, зазначені в ст.286 КК України. А відтак, на переконання захисника, цивільний позов ОСОБА_11 має розглядатися в порядку цивільного судочинства, враховуючи те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено належний останньому автомобіль “Mersedes Benz Sprinter 313 CDI” д/н НОМЕР_1 . Також під час судового розгляду вона заявляла про сплив позовної давності, що згідно з ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові, який подано 03.05.2017, тобто більше ніж через 3 роки після ДТП. А відтак суд, не застосувавши строки позовної давності, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
У запереченнях на апеляційну скаргу потерпілий і цивільний позивач ОСОБА_11 звертає увагу, що з позовом звернувся в межах строку позовної давності, на підтвердження чого він долучив копію вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2016, який задовольнив його позов у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 . Тому просить вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Потерпіла ОСОБА_10 у заяві, яка за своїм змістом є запереченнями до апеляційної скарги, висловлює аналогічне прохання. Звертає увагу на те, що з часу дорожньо-транспортної пригоди минуло більше ніж 6 років, чому сприяла позиція сторони захисту, яка неодноразово порушувала питання про перевірку доказів, зменшення ОСОБА_7 строку покарання до мінімального, представила суду висновок судово-психіатричної експертизи, який давав підстави для визнання обвинуваченого неосудним, тощо. Просить урахувати наслідки вчиненого ОСОБА_7 злочину у виді загибелі двох людей, травмування інших потерпілих, що в результаті отриманих тілесних ушкоджень вона не може повноцінно працювати, вести звичний спосіб життя, утримувати неповнолітню дитину, а також поведінку обвинуваченого, який не відшкодовує завдані збитки.
Заслухавши cуддю-доповідача; доводи захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого на підтримку поданої апеляційної скарги; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив вирок суду залишити без змін; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити частково, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_7 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження та загибель кількох осіб, за наступних обставин.
19 квітня 2014 року о 22 годині 30 хвилин старший інспектор відділу інспекції з особового складу Управління кадрового забезпечення ГУ МВС в Київській області ОСОБА_7 , керуючи власним технічно справним автомобілем “Renault Kangoo” д/н НОМЕР_2 на 0 км + 800 м автодороги Кременець - Біла Церква - Ржищів, поблизу м. Біла Церква Київської області, рухаючись у попутному напрямку в суміжній смузі з автомобілем “Mersedes Benz Sprinter 313 CDI” д/н НОМЕР_1 праворуч від останнього, порушив вимоги дорожнього знаку 4.1 “Рух прямо”, п.10.1 Правил дорожнього руху.
Вказані порушення виразилися в тому, що ОСОБА_7 за наявності дорожньої розмітки та дорожніх знаків, що регулюють рух на зазначеній ділянці дороги, перебуваючи в правій смузі, не відмовився від виконання маневру повороту ліворуч, що був дозволений лише на найближчому перехресті, невірно оцінив дорожні умови та дорожню обстановку, не переконався в тому, що виконуваний ним маневр буде безпечним, внаслідок чого допустив зіткнення передньою лівою частиною керованого ним автомобіля з передньою правою частиною автомобіля “Mersedes Benz Sprinter 313 CDI” під керуванням ОСОБА_11 , який рухався в лівій смузі в напрямку м. Біла Церква.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля “Mersedes Benz Sprinter 313 CDI”:
- ОСОБА_13 і ОСОБА_14 отримали тілесні ушкодження, від яких загинули на місці;
- ОСОБА_15 отримала тілесні ушкодження у вигляді забійно-скальпованої рани правої тім'яної ділянки, часткової травматичної ампутації нігтьової фаланги 3-го пальця правої кисті та закритого перелому голівки 4-ї п'ясткової кістки праворуч, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий (понад 21 добу) розлад здоров'я;
- ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді забійно-скальпованої рани правої лобної ділянки, переломів тіла і шийки правої лопатки та 2-го ребра праворуч, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий (понад 21 добу) розлад здоров'я;
- ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді забійно-скальпованої рани обличчя, голови та правої вушної мушлі з частковою ампутацією її верхньої частини та наявністю дрібних чужорідних тіл під шкірою правої лобно-тім'яної ділянки, підшкірних гематом повік обох очей, закритого перелому основи 5-ї п'ясткової кістки лівої кисті, компресійних переломів тіл 4 і 5 грудних хребців без порушення функції спинного мозку, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий (понад 21 добу) розлад здоров'я.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються наявними в ньому доказами і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.3 ст.286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та загибель кількох осіб, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли зміну або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_7 вчинив необережний тяжкий злочин, обставини його вчинення, зокрема, звичайна дорожня обстановка, яка вимагала від обвинуваченого лише дотримуватися елементарних вимог Правил дорожнього руху, та суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті двох людей та спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості трьом потерпілим.
Стосовно особи винного, як зазначив суд у вироку, то ОСОБА_7 раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, утримує малолітню дитину. На час вчинення злочину працював на посаді старшого інспектора відділу інспекції з особового складу Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області, за місцем роботи характеризувався позитивно. Внаслідок вчинення злочину ОСОБА_7 також отримав тяжкі тілесні ушкодження і є пенсіонером зі строковою інвалідністю: спочатку 2 та на час ухвалення вироку 3 групи.
Крім того, суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання: добровільне часткове відшкодування завданих збитків потерпілим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; повне визнання обвинуваченим своєї вини; перебування на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини; наявність батьків похилого віку, які є пенсіонерами; отримання внаслідок ДТП тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння; і не встановив обставин, які обтяжують покарання.
З урахуванням загальних засад призначення покарання, у тому числі тих даних, на які містяться посилання в апеляційній скарзі, та позиції потерпілих, які вважали, що обвинувачений має понести максимально суворе покарання, суд правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах відповідної санкції закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованим є і призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, тому що ОСОБА_7 допустив грубе порушення вимог ПДР, що призвело до вказаних раніше наслідків.
З огляду на те, що санкція ч.3 ст.286 КК України встановлює основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років позбавлення волі, доводи захисника про призначення ОСОБА_7 надто суворого покарання майже в максимальному розмірі є безпідставними.
При цьому посилання в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений потребує постійного лікування, щодня приймає знеболюючі, нічим не підтверджені, і запис у довідці до акту огляду МСЕК, а саме, рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності - лікування у невролога не доводить цих обставин (т.5 а.с.162).
Зважаючи на викладені у вироку обставини, а також умисне та грубе порушення ОСОБА_7 вимог Правил дорожнього руху, зміна ним позиції протягом кримінального провадження, невідворотність наслідків у виді смерті двох потерпілих, невеликий розмір відшкодування потерпілим завданих збитків, оскільки протягом майже 7 років ОСОБА_10 було відшкодовано 9 000 грн (т.3 а.с.202, 204) (від отримання грошових переказів двічі по 2 000 грн вона відмовилася), а ОСОБА_9 , який втратив сина, - 10 000 грн, навіть з урахуванням того, що на даний час обвинувачений визнаний інвалідом 2 групи, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення йому покарання до мінімального строку.
Згідно з ч.3 ст.415 КПК України висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді.
Скасовуючи вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.06.2017 щодо ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні, Апеляційний суд Київської області в ухвалі від 29.08.2017 зазначив про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке виразилося в тому, що після зміни прокурором обвинувачення в бік збільшення його обсягу суд не перевірив ці обставини, за наявності позиції обвинуваченого, який не визнав цивільні позови потерпілих у повному обсязі, докази не досліджував і провів судовий розгляд в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України. Також суд звернув увагу на відсутність кваліфікуючої ознаки “що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження”, що не узгоджувалося з формулюванням висунутого обвинувачення, згідно з яким ОСОБА_15 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , які є потерпілими, спричинено такі тілесні ушкодження.
Суд апеляційної інстанції вказав, що при новому судовому розгляді суду першої інстанції необхідно ретельно перевірити зібрані у кримінальному провадженні докази, призначити обвинуваченому покарання згідно положень ст.65 КК України, розглянути цивільні позови потерпілих та в результаті ухвалити відповідно до норм КПК України законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.
Всупереч доводам захисника, скасовуючи попередній вирок з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, підставою для чого слугувало істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції не сформував жодних висновків та мотивів з приводу невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
До того ж, згідно з ч.2 ст.415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Отже, посилання захисника ОСОБА_6 на невиконання судом першої інстанції обов'язкових вказівок суду апеляційної інстанції не відповідають дійсності.
Ухвалюючи вирок, суд навів докладні мотиви прийнятого рішення за наслідками розгляду цивільних позовів потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , і вирок у цій частині ні потерпілими, ні стороною захисту не оспорюється.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 03.05.2017 ОСОБА_11 подав цивільний позов, в якому просив стягнути з ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 294 240 грн, яка складається з вартості належного йому автомобіля “Mersedes Benz Sprinter 313 CDI”, та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. Посилаючись на звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 1308/3 від 26.12.2016, ОСОБА_11 вказував, що автомобіль непридатний для подальшої експлуатації, вартість відновлювального ремонту складає 510 342, 63 грн, тобто перевищує ринкову вартість аналогічного транспортного засобу - 294 240 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_11 в частині стягнення матеріальної шкоди, суд у вироку зазначив про відсутність у позовній заяві даних про дотримання цивільним позивачем і цивільним відповідачем вимог щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
При цьому послався на приписи ст.1194 ЦК України та Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у відповідності з якими відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, можлива за умови, що у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст.37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Враховуючи відсутність у позовній обставин, які б вказували на наявність підстав для пред'явлення позовних вимог до обвинуваченого, дійшов висновку, що ОСОБА_11 обрав неналежний спосіб здійснення захисту права на відшкодування матеріальної шкоди.
Одночасно з цим суд частково задовольнив цивільно-правові вимоги ОСОБА_11 в частині відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_7 , визначивши її у розмірі 30 000 грн.
Згідно з ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Отже, під час вирішення цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер правовідносин, що склався між учасниками судового провадження, встановити, чи доводяться належними та допустимим доказами вимоги позивача, визначити розмір шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, порядок її відшкодування, тощо.
Цих вимог закону судом першої інстанції дотримано не було.
Оскільки і ОСОБА_7 , і ОСОБА_11 брали участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, суд мав можливість з'ясувати питання, чи була застрахована їх цивільна відповідальність на час вчинення злочину. Залишилися неперевіреними і доводи сторони захисту про застосування позовної давності, що має значення для рішення і в частині відшкодування моральної шкоди. За таких обставин вирок в частині рішення про цивільний позов ОСОБА_11 не можна визнати обґрунтованим, про що слушно вказує в апеляційній скарзі захисник.
Колегія суддів вважає, що, розглядаючи цивільний позов ОСОБА_11 , суд допустив неповноту судового розгляду, оскільки не дослідив обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, що відповідно до вимог ст.ст.409, 410 КПК України, які узгоджуються положеннями п.1 ч.1 ст.376 ЦПК України, є підставою для скасування вироку в частині рішення про цивільний позов ОСОБА_11 і призначення нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 в частині рішення про цивільний позов ОСОБА_11 скасувати для розгляду в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3