13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 915/2330/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,
представників учасників справи:
позивача: особисто, Білецький О.П.,
відповідача-1: особисто,
відповідача-2: не з'явився,
третьої особи: Скляр О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2021
(головуючий - Лавриненко Л.В., судді Аленін О.Ю., Мишкіна М.А.)
та рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2020
(суддя Смородінова О.Г.)
у справі №915/2330/19
за позовом ОСОБА_2
до 1) ОСОБА_1 , 2) Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "К- Термінал"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі,
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до господарського суду з позовом (з урахуванням уточненої позовної заяви від 28.12.2019) до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-1) та Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - ВДВС) про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "К-Термінал" (далі - Товариство) від 18.09.2019 (далі - Договір).
2. Позов мотивований тим, що Договір суперечить вимогам цивільного законодавства, зокрема, відповідачі не дотримались вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо визначення вартості частки Позивача в статутному капіталі Товариства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2020, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2021, позов задоволено в повному обсязі.
4. Судові рішення мотивовані тим, що Договір укладений з порушенням встановленого законом порядку, зокрема статей 22, 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статей 531, 57 Закону України "Про виконавче провадження", що є підставою для визнання його недійсним.
5. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що Договір укладений за ціною, визначеною з порушенням вимог частини 8 статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності, який не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна та не може бути використаний.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
6. Відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
7. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
8. Відповідач-1 вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно визначились з обставинами справи та з предметом доказування, не встановили момент вчинення правочину, не досліджували зміст Договору, не вказали жодної умови (пункту) Договору, які суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства тощо, та дійшли хибного висновку про його недійсність на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
9. На думку Відповідача-1, порядок укладення договорів регулюється статтями 638-650 Цивільного кодексу України та деякими іншими нормами законодавства, а зазначені судами положення статті 531, частин 2, 4-5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" та частини 4 статті 22, частини 8 статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" взагалі не мають жодного відношення ані до моменту вчинення правочину, ані до порядку його укладення, адже регламентують процесуальні дії державного виконавця при здійсненні ним своїх повноважень, які вчинялися державним виконавцем до моменту вчинення правочину, мають самостійний спосіб та строки оскарження й не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним. У зв'язку з наведеним Відповідач-1 послався на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 13.03.2018 у справі №914/881/17, від 20.03.2019 у справі №821/197/18/4440/16, від 12.06.2019 у справі №308/12150/16-ц.
10. Також Відповідач-1 наголошує, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються моменту вчинення правочину, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним. При цьому Відповідач-1 посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №678/301/12, від 15.01.2020 у справі №367/6231/16-ц, від 02.05.2018 у справі №910/10136/17, від 14.02.2018 у справі №490/5475/15, від 14.03.2018 у справі №660/612-16-ц та постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 у справі №6-116цс12.
11. Крім того, Відповідач-1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази оскарження Позивачем дій (бездіяльності) державного виконавця щодо зазначених у позові порушень, зокрема щодо визначення вартості чи оцінки майна, тому оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
12. Позивач та Товариство подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
13. Позивач вважає, що у справах, на правові позиції в яких посилається Відповідач-1, досліджувалися інші обставини, ніж ті, що були предметом розгляду в цій справі, зокрема в жодній з перелічених у касаційній скарзі постанов позовні вимоги не обґрунтовувалися порушенням вимог Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
14. Також Позивач посилається на те, що дії державного виконавця, вчинені ним у процедурі звернення стягнення на частку Позивача в статутному капіталі Товариства, яка завершилася укладенням Договору, були предметом оскарження до начальника ВДВС та визнані такими, що вчинені з порушенням вимог законодавства, тому не могли бути предметом повторного оскарження.
15. На думку Позивача, викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують того, що відчуження частки позивача в статутному капіталі Товариства відбулося в спосіб та порядок, відмінні від встановлених Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
16. Товариство вважає, що державний виконавець не мав права укладати договір з реалізації частки Позивача в Товаристві, підтримує вимоги Позивача у повному обсязі та прийняті за наслідками їх розгляду судові рішення.
17. ВДВС у встановлений Судом термін відзиву на касаційну скаргу не надав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18. На примусовому виконанні ВДВС перебувало зведене виконавче провадження №59720248 з примусового виконання постанови Управління ДАБІ у Миколаївській області від 15.05.2017 №61 про стягнення з Позивача штрафу в розмірі 13600 грн. та з примусового виконання постанови Адміністративної комісії Центрального району Миколаївської міської ради від 13.03.2019 №253 про стягнення з Позивача штрафу в розмірі 3400 грн.
19. 13 серпня 2019 року головний державний виконавець ВДВС Левицька В.Ю. ухвалила постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, а саме корпоративних прав Позивача в розмірі внеску до статутного фонду Товариства в сумі 30000 грн, що складає 50% статутного капіталу Товариства. У той же день державний виконавець виніс постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності для визначення ринкової вартості майна.
20. За наявним у матеріалах справи висновком суб'єкта оціночної діяльності Конюх Л.Г. від 30.08.2019 на дату оцінки - 13 серпня 2019 року, ринкова вартість корпоративних прав у вигляді 50% частки у статутному капіталі Товариства складає 15870 грн без урахування податку на додану вартість. У висновку вказано, що оцінка проводиться з метою визначення вартості, яка може бути використана як початкова під час продажу майна на електронних торгах в ході реалізації виконавчого провадження. Вартість не може використовуватися з будь-якою іншою метою.
21. Суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що сам звіт про незалежну оцінку по визначенню ринкової вартості корпоративних прав у вигляді 50% частки у статутному капіталі Товариства в матеріалах справи відсутній.
22. Разом з тим згідно з рецензією на звіт про незалежну оцінку по визначенню ринкової вартості корпоративних прав у вигляді 50% частки в статутному капіталі Товариства, що належить Позивачу, від 22.11.2019 звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним та не може бути використаний.
23. Відповідно до зауважень, викладених в рецензії, у звіті відсутня ідентифікація об'єкта оцінки, результати проведення фотофіксації, правові документи щодо об'єкта оцінки. Так, згідно з короткою характеристикою об'єкта оцінки, викладеною в рецензії, об'єкт оцінки: корпоративні права у вигляді 50% частки в статутному капіталі Товариства; розмір статутного капіталу складає 60000 грн. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.08.2019 у власності підприємства знаходиться наступне майно: нежитлова будівля торговельного комплексу з продажу квітів загальною площею 147,8 м2, розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Спаська, 45/9; нежитлові приміщення загальною площею 509,2 м2, розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Лягіна, 8. Відомості про основне зобов'язання: розмір основного зобов'язання складає 2800000 грн, строк виконання основного зобов'язання - 5 листопада 2010 року. Податкова застава: на 01.08.2019 перед державним бюджетом - 97345 грн, перед місцевим бюджетом - 71903 грн.
24. Рецензент встановив, що оцінка частки фактично проводилась з використанням порівняльного підходу (попри зазначення в самому звіті про використання майнового підходу). При цьому в звіті розрахунок виконаний із застосуванням одного аналогу - майна, розташованого у Кіровоградській області, смт Вільшанка, вул. Кірова, 65, що є незрозумілим. Коригування, застосовані у порівняльному підході, виконані некоректно.
25. 16 вересня 2019 року державний виконавець склав повідомлення про вартість корпоративних прав Позивача та запропонував Відповідачу-1 згідно з ч. 5 ст. 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" їх придбати. В той же день указане повідомлення було вручено Відповідачеві-1.
26. 16 вересня 2019 року Відповідач-1 звернувся до ВДВС із заявою про намір скористатися своїм переважним правом покупця частки Позивача в статутному капіталі Товариства.
27. 18 вересня 2019 року між головним державним виконавцем ВДВС Левицькою В.Ю. (виконавець) та Відповідачем-1 (покупець) укладено Договір, відповідно до якого виконавець у порядку та на умовах, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", передає у власність покупця частку корпоративних прав Позивача - засновника Товариства, у розмірі внеску до статутного фонду - 30000 грн, що відповідає 50% статутного капіталу Товариства, а покупець зобов'язується сплатити та прийняти частку у власність.
28. Пунктами 2.1, 2.2 Договору сторони узгодили, що покупець відповідно до статті 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" сплачує вартість частки протягом 10 днів з дня укладення Договору; виконавець за актом приймання-передачі передає частку покупцю протягом 10 днів з дня надходження оплати. Продаж частки за Договором є чинним і покупець набуває відповідні права на частку Позивача з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі частки.
29. 20 вересня 2019 року між головним державним виконавцем ВДВС Левицькою В.Ю. та Відповідачем-1 підписано акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства. Факт оплати Відповідачем-1 грошових коштів у сумі 15870 грн визнається учасниками справи.
30. У подальшому за результатами перевірки зведеного виконавчого провадження начальник ВДВС відповідно до частини 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" ухвалив постанову від 18.11.2019, якою:
1) дії державного виконавця Левицької В.Ю. під час здійснення зведеного виконавчого провадження №59720248 визнані такими, що вчинені з порушенням вимог частини 1 статті 18, частини 2 статті 57, пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження»;
2) скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 20.09.2019 ВП №54380308;
3) скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 20.09.2019 ВП №59580068;
4) скасовано Договір;
5) скасовано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 20.09.2019;
6) зобов'язано державного виконавця Левицьку В.Ю. вжити заходів відповідно до статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" (відновлення виконавчого провадження), а в подальшому вжити заходів щодо усунення порушень законодавства з урахуванням вимог Закону України "Про виконавче провадження".
31. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 у справі №400/4291/19 частково задоволено позов Відповідача-1 до ВДВС та начальника ВДВС Бакай Л.А., визнано протиправними та скасовано пункти 4, 5 постанови від 18.11.2019, у решті позову відмовлено. Вказане судове рішення набрало законної сили 23 березня 2020 року.
Позиція Верховного Суду
32. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
33. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на який послався Позивач при зверненні з касаційною скаргою, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
34. Суд вважає безпідставними доводи Відповідача-1 про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №914/881/17, від 20.03.2019 у справі №821/197/18/4440/16, від 12.06.2019 у справі №308/12150/16-ц, від 15.05.2019 у справі №678/301/12, від 15.01.2020 у справі №367/6231/16-ц, від 02.05.2018 у справі №910/10136/17, від 14.02.2018 у справі №490/5475/15, від 14.03.2018 у справі №660/612-16-ц та постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 у справі №6-116цс12, з огляду на таке.
35. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
37. Зі змісту зазначених судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
38. Так, постановою від 13.03.2018 у справі №914/881/17 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про припинення на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) провадження у справі за позовом про визнання недійсним звіту про оцінку майна. Верховний Суд виходив з того, що встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів, тому відхилив доводи про можливість розгляду справи у спорі про визнання недійсним звіту про оцінку майна в господарському суді, а також зазначив про неможливість розгляду такого спору й в порядку іншого (ніж господарське) судочинства.
39. Постановою від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц Верховний Суд скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а провадження у справі за скаргою на дії посадових осіб відділу державної виконавчої служби закрив. За висновком Верховного Суду, оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, у такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
40. Постановою від 20.03.2019 у справі №821/197/18/4440/16 Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі за позовом про визнання неправомірною оцінки вартості нерухомого майна, виконаної суб'єктом оціночної діяльності та прийнятої відділом державної виконавчої служби при здійсненні виконавчого провадження, та ухвалу суду апеляційної інстанції, якою внесено зміни до ухвали суду першої інстанції та доповнено її резолютивну частину роз'ясненням щодо можливості звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства. Верховний Суд направив справу для продовження розгляду до окружного адміністративного суду, не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів. Оскільки спірна оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" така оцінка може бути оскаржена до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
41. У постанові від 12.06.2019 у справі №308/12150/16-ц Верховний Суд залишив без змін ухвали судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення скарги на дії та бездіяльність державного виконавця в частині визнання оцінки нерухомого майна у межах процедури виконавчого провадження недійсною. Верховний Суд зазначив, зокрема, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду, тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
42. Постановою від 24.10.2012 у справі №6-116цс12 Верховний Суд України скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою було залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позову про визнання недійсними прилюдних торгів із продажу будинку та задоволення позову про усунення перешкод у користуванні будинком, передавши справу на новий касаційний розгляд.
43. Постановою від 14.02.2018 у справі №490/5475/15-ц Верховний Суд залишив без змін рішення господарського суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанцій щодо відмови в позові про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
44. Верховний Суд та Верховний Суд України в зазначених постановах у справах №6-116цс12 і №490/5475/15-ц дійшли висновку про те, що оскільки виходячи зі змісту частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 №68/5. Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
45. Постановою від 02.05.2018 у справі №910/10136/17 Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір. Тому Верховний Суд погодився з висновком, що дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб [передбачений частиною 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження"]. При цьому Верховний Суд виходив з того, що позивач був належним чином повідомлений про результати визначення вартості спірного майна, однак не скористався своїм правом на їх оскарження в судовому порядку у визначений законом спосіб та строк.
46. Постановою від 15.05.2019 у справі №678/301/12 Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності відповідача на житловий будинок з надвірними будівлями, права власності на Ѕ частку будинку в порядку спадкування за позивачами та виключення її з акта опису та арешту майна, усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуто стягнення, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (пункт 5.11 Інструкції №74/5). Отже, незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" щодо проведення оцінки майна, визначення його вартості чи оцінки (уцінки) до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Вирішення питання про дотримання порядку та законності закінчення виконавчого провадження з виконання рішення, а також прийняття рішення державним виконавцем про наявність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу не стосуються правил проведення прилюдних торгів і також мають самостійний спосіб оскарження. У зв'язку з наведеним Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними дій державної виконавчої служби щодо оцінки майна та про скасування постанови про повернення виконавчого документа як таких, що віднесені до юрисдикції адміністративного суду.
47. Постановою від 15.01.2020 у справі №367/6231/16-ц Верховний Суд залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції щодо відмови в позові про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу про проведення електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна та державної реєстрації права власності. Верховний Суд зазначив, що для застосування наслідків недотримання вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити: чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. А порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом. Водночас Верховний Суд виходив з того, що дії державного виконавця при підготовці проведення прилюдних торгів оскаржувались в судовому порядку з тих самих підстав, з яких заявлений позов у справі.
48. З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду в наведених постановах, на відміну від даної справи, не стосуються питання вирішення спорів щодо дотримання під час виконавчого провадження вимог статті 531 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", зокрема щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, укладеного державним виконавцем з порушенням наведених норм.
49. Водночас наведені в касаційній скарзі цитати з постанов Верховного Суду, зокрема щодо можливості та порядку оскарження звіту про оцінку майна в порядку оскарження рішень та дій виконавців, юрисдикції спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, у тому числі підготовчих дій, які вчиняються державним виконавцем з метою проведення прилюдних (електронних) торгів та не стосуються правил їх проведення, а також підстав недійсності правочинів, укладених за результатами таких торгів тощо, по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.
50. Відхиляючи посилання Відповідача-1 по постанови у справах №6-116цс12, №490/5475/15-ц, №910/10136/17, №678/301/12, №367/6231/16-ц, Суд також приймає до уваги, що, на відміну від зазначених справ, оскаржуваній у цій справі Договір укладений не за наслідками проведення спеціалізованою організацією прилюдних (електронних) торгів.
51. З огляду на викладене Суд вбачає, що доводи Позивача про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у перелічених постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
52. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у поставах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження в зазначеній частині відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.07.2020 у справі №915/2330/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Кролевець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко