13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/762/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,
представників учасників справи:
позивача: Голубова І.О., Комраков С.В.,
відповідача: Літовченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2020
(головуючий - Білецька Л.М., судді Парусніков Ю.Б., Вечірко І.О.)
у справі №908/762/20 Господарського суду Запорізької області
за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"
до Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач"
про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію,
Короткий зміст позовних вимог
1. Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі - Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" (далі - Відповідач) про стягнення 2609850,06 грн основного боргу за спожиту активну електричну енергію за період серпень-грудень 2018 року, 1109692,58 грн пені, 131467,86 грн інфляційних втрат, 102107,07 грн 3% річних.
2. Позов мотивований посиланням на обставини невиконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань з оплати вартості спожитої електричної енергії за відповідний період.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.08.2020 позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь позивача 2609850,06 грн основного боргу, 131467,86 грн інфляційних втрат, 102107,07 грн 3% річних, 810569,91 грн пені, в іншій частині позову відмовлено.
4. Рішення мотивоване встановленням обставин щодо прострочення Відповідачем зобов'язання з оплати проданої Позивачем електричної енергії в спірній сумі.
5. Щодо вимог про стягнення пені суд першої інстанції врахував, що у договорі про постачання електричної енергії №54 від 01.06.2010 (далі - Договір) сторони передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачена частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, але не встановили умов щодо збільшення встановленої законом позовної давності.
6. Зробивши перерахунок пені за кожним рахунком окремо в межах позовної давності з урахуванням визначеного Позивачем кінцевого строку нарахування пені - 13 березня 2020 року, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня в загальній суми 810569,91 грн, а в стягненні 299122,67 грн пені слід відмовити через сплив позовної давності.
7. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2020 рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення пені, в цій частині ухвалено нове рішення - відмовлено в задоволенні вимог про стягнення пені, а в решті рішення залишено без змін.
8. Постанова мотивована тим, що задовольняючи позов у частині стягнення пені за період, починаючи з 20 березня 2019 року (тобто за рік до подання позову), місцевий господарський суд не врахував застосування до вимог про стягнення неустойки позовної давності в один рік. Суд апеляційної інстанції, зокрема, пославшись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, зазначив, що стягнути неустойку можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно з частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України обчислюється за загальними правилами визначення строків від дня порушення грошового зобов'язання. У зв'язку з наведеним апеляційний господарський суд дійшов висновку про неправомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 810569,91 грн, нарахованої за період одного календарного року, що передував даті звернення до суду з позовом (20 березня 2020 року).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
9. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.
10. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
11. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови в цій справі не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №910/17753/18, постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі №910/29752/15 та в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013.
12. На думку Позивача, його право на позов про стягнення пені, яка нараховується за кожен день прострочення по день фактичної оплати, виникає щодня на відповідну суму. Оскільки Відповідач не сплатив заборгованість з основного боргу, за прострочення якого Позивачем нараховувалась пеня, то позовна давність на стягнення пені в такому випадку обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням Позивача до суду.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
13. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні скарги та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.
14. Також Відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження у справі, мотивоване посиланням на положення частини 5 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
15. Відповідач вважає, що правовідносини у справах №910/17753/18 і №910/29752/15, на які посилається Позивач, не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.
16. До того ж Відповідач звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду у справі №910/17753/18 справа в частині стягнення пені передана на новий розгляд до суду першої інстанції, а це не означає остаточного формування правового висновку в зазначеній справі.
17. Також Відповідач зазначає, що у касаційній скарзі відсутні аргументи щодо неправильного застосування конкретної норми матеріального права або порушення норм процесуального права апеляційним господарським судом, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
18. Крім того, Позивач подав заперечення на клопотання про закриття провадження, в якому наголошує, що посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 28.01.2020 у справі №910/17753/18 і від 08.02.2017 у справі №910/29752/15, та на постанову Пленуму Вищого господарського суду України є обґрунтованими.
Позиція Верховного Суду
19. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
20. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на який послався Позивач при зверненні з касаційною скаргою, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
21. Водночас відповідно до частини 4 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
22. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19).
23. Зі змісту позовної заяви та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Суд вбачає, що спір у цій справі виник щодо стягнення заборгованості за спожиту активну електричну енергію за період серпень-грудень 2018 року з урахуванням інфляційних втрат і 3% річних, а також пені, нарахованої за загальний період із 13.09.2019 до 13.03.2020. Звертаючись з апеляційною скаргою, Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені.
24. При розгляді справи в зазначеній частині суд апеляційної інстанції керувався положеннями статей 253-261 Цивільного кодексу України, на підставі яких дійшов висновку, що стягнути неустойку (зокрема пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності від дня порушення грошового зобов'язання, а відтак відсутні підстави для обчислення спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки за дванадцять останніх місяців перед зверненням Позивача до суду.
25. Разом з тим Суд з'ясував, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постановах від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 і від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, викладала висновки щодо питання застосування спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення пені.
26. Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Тому стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
27. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду. З огляду на необхідність забезпечення єдності та сталості судової практики, дотримання принципу юридичної визначеності як складового елементу верховенства права, що має важливе значення для питання довіри до судової системи, Суд не вбачає обґрунтованих підстав для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду.
28. Водночас Суд враховує, що в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 02.12.2015 у справі №6-249цс15, який уможливив стягнення, зокрема, пені у межах позовної давності, обчисленої за один рік до дня звернення до суду.
29. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17) звертала увагу на те, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
30. У зв'язку з наведеним Суд не визнає обґрунтованим посилання Позивача на постанову Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі №910/29752/15 та постанову Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №910/17753/18, ухвалені до того, як Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц наведений вище правовий висновок щодо застосування відповідних норм права, якому відповідає застосування таких норм судом апеляційної інстанції в цій справі.
31. Крім того, Суд відхиляє посилання Позивача в касаційній скарзі на постанову Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013, оскільки наведеній у ній висновки не є висновками Верховного Суду, як це передбачено пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
32. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі №908/762/20 Господарського суду Запорізької області.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Кролевець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко