16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 910/10549/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "СУВОРОВ І КО"
на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СУВОРОВ І КО"
до: фізичної особи-підприємця Левошич Катерини Сергіївни,
фізичної особи-підприємця Чернова Владислава Анатолійовича
про стягнення 93 522,28 грн.,
05.04.2021 товариство з обмеженою відповідальністю "СУВОРОВ І КО" (далі - ТОВ "СУВОРОВ І КО", скаржник, позивач) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 (повний текст постанови виготовлено 04.02.2021) зі справи № 910/10549/20; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Крім того, скаржник просить визнати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження вказаної постанови.
ТОВ "СУВОРОВ І КО" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення: з фізичної особи-підприємця Левошич Катерини Сергіївни (далі - відповідач-1) 37 046,25 грн. вартості неповернутих матеріалів, 49 127,33 грн. попередньої оплати, 790,48 грн. 3% річних та 842,55 грн. інфляційних втрат, за неналежне виконання зобов'язань за договором на виконання робіт від 05.07.2019 № 01 (далі - договір № 01); з фізичної особи-підприємця Чернова Владислава Анатолійовича (далі - відповідач-2) 2 715,67 грн. боргу за договором поруки від 05.07.2019 №01/2019 (далі - договір № 01/2019).
Рішенням місцевого суду від 30.09.2020, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 02.02.2021, в позові відмовлено повністю.
Скаржник, не погоджуючись із судовими актами попередніх інстанцій, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Обґрунтовує вимоги касаційної скарги не дослідженням судами належним чином обставин розірвання договору та помилковими висновками щодо ненастання строку виконання зобов'язання за вказаним правочином й недоведенням позивачем підстав для повернення попередньої оплати та вартості переданих виконавцю матеріалів, а також похідних вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат з відповідача-1 та боргу за договором поруки з поручителя - відповідача-2.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено й у частині першій статті 17 ГПК України, за яким учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у зазначеній справі подано у 2020 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" унормовано прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 у розмірі 2 102 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору є вимоги про стягнення вартості неповернутих матеріалів, попередньої оплати, 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язань за договором № 01 з відповідач-1 та боргу за договором поруки № 01/2019 з відповідача-2 на загальну суму позову 93 522,28 грн. Отже, ціна позову у справі № 910/10549/20 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними нормами ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі скаржник обґрунтовує її фундаментальним значенням для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона стосується застосування практики вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду. При цьому вказує, що судами попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір залишено поза увагою зміст вимог оглядового листа Вищого господарського суду України "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 (далі - оглядовий лист ВГСУ № 01-06/374/2013).
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Однак вказана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. А зазначені у ній доводи стосовно фундаментального значення вказаної справи для формування єдиної правозастосовчої практики, зводяться до заперечення встановлених судом попередньої інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи судом, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі немає. При цьому, посилання скаржника на оглядовий лист ВГСУ № 01-06/374/2013 до уваги Судом не береться, зважаючи що оглядові листи ВГСУ не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні вимог частини четвертої статті 236 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов'язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.
Поряд із цим у силу положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями повторно встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "СУВОРОВ І КО" на рішення та постанову у справі № 910/10549/20, оскільки вона подана на судові акти, що не підлягають касаційному оскарженню.
Зважаючи, що встановлено відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, клопотання про визнання поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження вказаної постанови, не розглядається.
Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Касаційний господарський суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "СУВОРОВ І КО" на рішення господарського суду міста Києва від 30.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 зі справи № 910/10549/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
Суддя Т. Малашенкова