13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 917/2136/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Уркевич В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Гогуся В.О.,
та за відсутності представників сторін, повідомлених належних чином про час та місце судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 (судді Россолов В.В., Хачатрян В.С., Шутенко І.А.)
та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.08.2020 (суддя Семчук О.С.)
у справі № 917/2136/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго"
про стягнення 5 886 553, 58 грн,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Комунального підприємства теплового господарства "Гадячтеплоенерго" 5886553,58 грн, з яких 4009488,24 грн - основний борг, 559067,07 грн - пеня, 356464,28 грн - 3% річних та 961533,99 грн - інфляційні втрати.
Розглядаючи вказані вимоги, суди попередніх інстанцій встановили, що 04.09.2017 позивач (постачальник) та відповідач (покупець, споживач) уклали Договір постачання природного газу № 8300/1718-ТЕ-24, на умовах якого постачальник зобов'язався протягом 2017-2018 років передати, а споживач - оплатити - природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
В п. 6.1 Договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Додатковою угодою № 2 від 28.02.2018 викладено абзац 3 п. 6.1 Договору в такій редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. В додаткових угодах № 3 від 26.03.2018 та № 4 від 10.04.2018 Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
Згідно з п. 6.3 Договору оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5)оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до п. 8.2 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 28.02.2018 у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.
Пунктом 8.3 Договору в редакції додаткової угоди № 2 від 28.02.2018 сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 не звільняє споживача від обов'язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.
Судами встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач отримав природний газ власного видобутку виключно для постачання побутовим споживачам, загальною вартістю 17 064 684, 50 грн.
Несвоєчасна оплата відповідачем вартості переданого позивачем газу стала причиною виникнення даного спору.
В позовній заяві позивач стверджував, що станом на момент подання позову сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача за Договором складала 4 009 488,24 грн. Також у зв'язку із несвоєчасним погашенням вказаної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення 559 067,07 грн пені за загальний період з 28.11.2017 по 25.11.2018, 356 464,28 грн 3% річних за період з 28.11.2017 по 06.06.2019 та 961533,99 грн інфляційних втрат за період з грудня 2017 року по квітень 2019 року.
Розглядаючи спір, місцевий господарський суд встановив, що сума боргу в розмірі 599904,29 грн погашена відповідачем до звернення позивачем з позовом до суду, у зв'язку з чим відмовив в задоволенні позову в цій частині; сума боргу в розмірі 3409583,95 грн сплачена відповідачем після звернення позивачем з позовом до суду, у зв'язку з чим закрив провадження у справі в частині стягнення вказаної суми на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України
Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення решти заявлених сум з відповідача, суди попередніх інстанцій з'ясували, що частина заборгованості відповідачем сплачена в порядку постанови КМУ від 04.03.2002 № 256.
Тому суди обох інстанцій, посилаючись на висновки, викладені в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18 та від 11.11.2019 у справі № 927/587/18, зазначили, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти. Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства.
Зважаючи на таке судами визнано безпідставним нарахування сум пені, інфляційних втрат та 3% річних на грошові кошти, сплачені у визначений у Порядку №256 спосіб.
Також судами встановлено, що 11.10.2018 між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Полтавській області, Управлінням житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації, департаментом фінансів Полтавської обласної державної адміністрації, департаментом будівництва, містобудування і архітектури та житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації, фінансовим управлінням Гадяцької міської ради, виконавчим комітетом Гадяцької міської ради, КПТГ "Гадячтеплоенерго" і ПАК "Нафтогаз України" було укладено договір № 48/110 про організацію взаєморозрахунків відповідно до статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" і Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 № 110.
Відповідно до п. 10 договору сторона сьома (відповідач) перераховує на рахунок сторони останньої (позивача) кошти в сумі 51079,00 грн. для погашення заборгованості за природний газ за 2018 рік згідно з договором від 04.09.2017 № 8300/1718-ТЕ-24.
На виконання вказаного договору про організацію взаєморозрахунків відповідач за рахунок коштів субвенції з державного бюджету погасив частину основного боргу перед позивачем за платіжним дорученням від 22.11.2018 № 4 на суму 51079,00 грн.
Згідно з пп. 2 п. 13 договору сторони зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.
Пунктом 18 договору про організацію взаєморозрахунків визначено, що після виконання договору вони (сторони) не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.
З огляду на викладене суди дійшли висновків, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору постачання природного газу, тож позивач безпідставно нарахував відповідачу пеню, річні та інфляційні на вказану суму боргу за січень 2018 року.
Здійснивши на підставі встановлених обставин перерахунок розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, суди обох інстанцій визнали доведеними вимоги в частині стягнення з відповідача 537 558,86 грн пені, 215 801,04 грн 3% річних та 578619,22 грн інфляційних втрат.
Разом з цим, дослідивши доводи, викладені в клопотанні відповідача про зменшення в порядку ст. 233 ГК України розміру пені, що підлягає стягненню, та надані на підтвердження скрутного матеріального стану підприємства докази, суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, на 50%.
За таких обставин, рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.08.2020 позов задоволено частково: закрито провадження у справі в частині стягнення 3 409 583, 95 грн основного боргу; стягнуто з відповідача на користь позивача 268 779, 43 грн пені, 215 801,04 грн 3% річних, 578 619,22 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено; клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення задоволено частково; розстрочено виконання даного рішення на вісім місяців рівними щомісячними платежами.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 скасовано рішення місцевого суду в частині розстрочення виконання рішення, відповідачу відмовлено в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення у даній справі.
Не погоджуючись з висновками судів в частині відмови в позові, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у вказаній частині скасувати, ухваливши нове - про задоволення позову.
Дослідивши викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вони не свідчать про наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального у випаду, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
При цьому подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
Судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), скаржник у касаційній скарзі послався на те, що суд апеляційної інстанції під час прийняття постанови не врахував висновки Верховного Суду, зроблені під час розгляду касаційних скарг у подібних справах, зокрема, № 916/2286/18, № 925/74/19, №910/3657/18, №902/517/18. За доводами скаржника, висновки суду про безпідставність стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми коштів, перерахованих відповідно до Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002, є такими, що не відповідають нормам законодавства України та вказаним висновкам Верховного Суду.
Однак колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника з огляду на те, що у всіх наведених скаржником справах рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю або частково з передачею справ на новий розгляд, і це не означає остаточного вирішення відповідних справ, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній.
Звідси висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначених постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі.
Аналогічну правову позицію викладено в численних ухвалах Верховного Суду, зокрема, від 21.07.2020 у справі № 916/1109/18, від 18.08.2020 у справі № 922/3324/19, від 24.02.2021 у справі № 904/4356/19, від 07.04.2021 №916/994/20.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 4 ст. 296 ГПК України.
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами ст. 233 ГК України та неврахування висновку, викладеного в постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 902/1568/14, то такі доводи не приймаються судом касаційної інстанції до розгляду, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальний закон передбачає врахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України, на постанову якого помилково посилається скаржник.
За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій відповідних висновків Вищого господарського суду України не приймаються до розгляду.
Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що з приводу порушеного в касаційній скарзі питання застосування ст. 233 ГК України Верховним Судом сформовано сталу практику, згідно з якою вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду; господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Застосоване у ч. 3 ст. 551 ЦК та ст. 233 ГК словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19.
Таким чином доводи скаржника про неправильне застосування судами ст. 233 ГК України не узгоджуються з вимогами ст. 287 ГПК України та з викладеними висновками Верховного Суду.
Оскільки касаційне провадження у даній справі закривається, судові витрати з урахуванням вимог ст.ст. 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають, адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (водночас закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).
Керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.08.2020 у справі № 917/2136/19.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяМогил С.К.
Судді:Волковицька Н.О.
Уркевич В.Ю.