ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.04.2021Справа № 910/876/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 7 551 691,49 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: Стрельцова Т.В. за довіреністю б/н від 25.06.2020;
від відповідача: Найденко І.О. (згідно з витягом з ЄДРПОУ).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 7 318 800,00 грн. основного боргу, 169 283,84 грн. інфляційних втрат та 63 607,65 грн. 3 % річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" посилалося на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки № 53-129-01-19-01856 від 22.04.2019 року в частині своєчасної та повної оплати поставленої позивачем продукції, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування компенсаційних виплат. Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2021 року відкрито провадження у справі № 910/876/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.02.2021 року.
11.02.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 11.02.2021 року № 1758/51, в якому останній зазначив, що виникнення заборгованості Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у період з 2019 по 2021 роки не пов'язане з господарюванням відповідача, а спричинене діяльністю підприємств, які мають монопольне становище на ринку електроенергії. Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність вини останнього у простроченні виконання спірних зобов'язань та відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" у повному обсязі. Крім того, у вказаному відзиві відповідач на підставі статті 233 Господарського кодексу України просив суд зменшити нараховану позивачем до стягнення суму 3 % річних до 0,1 %.
15.02.2021 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 15.02.2021 року № 47, в якому останній просив суд здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
У підготовчому засіданні 16.02.2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву - до 26.02.2021 року, відповідачу встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву - до 11.03.2021 року, підготовче засідання відкладено 16.03.2021 року.
01.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" від 22.02.2021 року № 09/52 на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначив про відсутність правових підстав для зменшення заявленої ним до стягнення суми 3 % річних, оскільки сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/876/21 до судового розгляду по суті на 06.04.2021 року.
Представник позивача у судовому засіданні 06.04.2021 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у вказаному судовому засіданні проти задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" у повному обсязі заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, а також просив суд зменшити нараховану позивачем до стягнення суму 3 % річних до 0,1 %.
У судовому засіданні 06.04.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
22.04.2019 року Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" (постачальник) було укладено договір поставки № 53-129-01-19-01856 (далі - Договір).
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відповідними печатками.
Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити електродвигуни 0,4 кВ власного виробництва для потреб ВП "Южно-Українська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.
З матеріалів справи вбачається, що у Специфікації № 1 до Договору сторони погодили поставку відповідачу електродвигуна АСВО 15-23-34МУІ 75 кВт, 170 об/хв, 0,4 кВ (для вентилятора градирні) у кількості 6 одиниць зі строком постачання з 01.01.2020 року по 31.01.2020 року та загальною ціною 7 318 800,00 грн. (у тому числі ПДВ 20 % - 1 219 800,00 грн.).
Сума Договору становить 7 318 800,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 1 219 800,00 грн. (пункт 3.1 цієї угоди).
За умовами пунктів 3.2, 3.3 означеного правочину ціна за одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в Специфікації. В ціну продукції включені витрати, пов'язані з виготовленням, сертифікацією, випробуванням, упаковкою, маркуванням і доставкою вантажоодержувачу, участю при проведенні вхідного контролю продукції, шеф-монтажем, контролем при наладці та випробування встановленого обладнання на майданчику кінцевого споживача, спеціальною підготовкою персоналу, гарантійними зобов'язаннями.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що покупець сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до пункту 4.2 цієї угоди покупець зобов'язаний оплатити продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.
Згідно з пунктом 5.4 Договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.
Пунктом 5.10 Договору встановлено, що право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів першого та другого етапів (ВК1, ВК2), що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.
У пункті 6.1.1 наведеного правочину закріплено обов'язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.
У пунктах 10.1, 10.3 Договору сторони погодили, що цей правочин набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31.05.2020 року, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов'язань.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору № 53-129-01-19-01856 від 22.04.2019 року позивач відповідно до наявних у матеріалах справи копій підписаних між уповноваженими представниками сторін видаткових накладних № 405 від 27.07.2020 року на суму 3 659 400,00 грн. (з ПДВ) та № 414 від 31.07.2020 року на суму 3 659 400,00 грн. (з ПДВ), а також відповідних товарно-транспортних накладних № 405 від 27.07.2020 року та № 414 від 31.07.2020 року поставив у власність відповідача погоджену між контрагентами продукцію загальною вартістю 7 318 800,00 грн. (у тому числі ПДВ 20 % - 1 219 800,00 грн.).
Слід також зазначити, що після поставки вищенаведених товарно-матеріальних цінностей між сторонами були підписані та скріплені їх печатками акти прийому-передачі ТМЦ від 11.08.2020 року № 20-059 (на суму 3 659 400,00 грн., що складає вартість поставлених відповідачу електродвигунів у кількості 3 шт.) та від 19.08.2020 року № 20-063 (на суму 3 659 400,00 грн., що складає вартість поставлених відповідачу решти передбачених Специфікацією електродвигунів у кількості 3 шт.).
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов укладеного між сторонами Договору.
Проте, в порушення вищевказаних положень Договору відповідач отриману від позивача продукцію не оплатив, заборгувавши таким чином Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" 7 318 800,00 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням покупцем своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач звернувся до відповідача з претензіями № 555/ОМ від 26.10.2020 року та № 09/298 від 17.11.2020 року про сплату спірної суми основного боргу, які була залишені останнім без задоволення.
Враховуючи наведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" звернулося до суду з даним позовом для захисту своїх прав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 7 318 800,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленої йому продукції, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 63 607,65 грн. та 169 283,84 грн. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу по кожному спірному акту прийому-передачі ТМЦ у період з 24.09.2020 року по 11.01.2021 року згідно з наданим позивачем розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 169 283,84 грн. та 3% річних у розмірі 63 607,65 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.
Разом із тим, заперечення відповідача проти задоволення позову, які зводяться до відсутності його вини у простроченні виконання спірного зобов'язання не беруться судом до уваги з огляду на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом із тим, 3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Відтак, стягнення означених компенсаційних виплат не залежить від наявності вини боржника у простроченні виконання відповідного зобов'язання.
Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру 3 % річних до 0,1 % з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18, суд зазначає наступне.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом із тим, у постанові від 18.03.2020 в справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру вищенаведених виплат, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, слід оцінювати, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваних сум таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому, зменшення розміру означених вище сум є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
У той же час, відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру спірної суми 3 % річних.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 42 та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, а відсутність у боржника необхідних коштів не може бути обставиною, що звільняє від господарсько-правової відповідальності за невиконання господарських зобов'язань.
В будь-якому випадку у вирішенні питання щодо зменшення заявлених до стягнення коштів мають бути враховані майнові інтереси обох сторін.
При цьому, суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Разом із тим, доказів того, що порушення строків розрахунків за договором поставки від 22.04.2019 року № 53-129-01-19-01856, сталось не з вини відповідача, суду не надано.
Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов'язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, врахувавши заявлений до стягнення розмір компенсаційних виплат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованої суми 3 % річних.
Крім того, суд вважає, що обставини справи № 902/417/18 не є тотожними з обставинами, встановленими судом у справі № 910/876/21.
Так, у справі № 902/417/18 судом встановлено, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов'язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.
Тобто, сторони за договором (у справі № 902/417/18) дійшли згоди збільшити розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі сорока відсотків, тоді як у даній справі сторони у договорі поставки від 22.04.2019 року № 53-129-01-19-01856 таку умову не передбачали, а нарахування спірних сум грошових коштів, зокрема, процентів річних, здійснено позивачем на підставі прямої норми статті 625 Цивільного кодексу України.
Разом із тим, звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
У той же час суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 питання про наявність у суду права зменшувати збитки від інфляції не було предметом оцінки, що додатково свідчить про необґрунтованість відповідних посилань відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, а також зважаючи на те, що відповідач у встановленому законом порядку не довів суду належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу для своїх заперечень проти пред'явленого позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позову.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод крупних електричних машин" (74900, Херсонська область, місто Нова Каховка, вулиця Першотравнева, будинок 35-Н; код ЄДРПОУ 39968214) 7 318 800 (сім мільйонів триста вісімнадцять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. основного боргу, 63 607 (шістдесят три тисячі шістсот сім) грн. 65 коп. 3% річних, 169 283 (сто шістдесят дев'ять тисяч двісті вісімдесят три) грн. 84 коп. інфляційних втрат, а також 113 275 (сто тринадцять тисяч двісті сімдесят п'ять) грн. 37 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено та підписано 16.04.2021 року.
Суддя В.С. Ломака