15 квітня 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/17145/19
Провадження № 22-ц/4815/270/21
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
судді: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд",
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" - адвоката Тимошенко О.В. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2020 року, повний текст якого складено 27 листопада 2020 року, ухвалене в складі судді Кучиної Н.Г, у справі № 569/17145/19,
У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (надалі - Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просило визнати недійсними договір позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 13.07.2018 року укладений між ОСОБА_2 та товариством, договір про заміну сторони (уступку права вимоги) від 25.07.2018 року укладений між ОСОБА_2 , товариством та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договір позики від 13.07.2018 року та договір про заміну сторони від 25.07.2018 року укладені в інтересах ОСОБА_2 всупереч приписам ч. 3 ст. 238 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 , як фізична особа, виступав як кредитор і одночасно ОСОБА_2 , як керівник товариства, виступав як боржник.
Просить про задоволення позовних вимог.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договору позики на умовах поворотної фінансової допомоги від 13.07.2018 року укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд", договору про заміну сторони (уступку права вимоги) від 25.07.2018 року укладеного ОСОБА_2 , ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" та ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прийняття позивачем спірного договору позики від 13.07.2018 року до виконання підтверджує його схвалення згідно ч. 1 ст. 241 ЦК України. Крім того, надання позики 13.07.2018 року вчинялося єдиним учасником товариства ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність порушень інтересів як ОСОБА_2 , так і товариства, оскільки учасник товариства в даному випадку вправі забезпечувати товариство грошовими коштами для розвитку господарської діяльності шляхом поповнення обігових коштів.
В апеляційній скарзі, позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з'ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що в результаті укладених представниками правочинів настали несприятливі наслідки для довірителя - Товариства, відповідно така домовленість є зловмисною і спрямована проти інтересів позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_1 заперечує доводи останньої, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 02.07.2018 року розмір статутного капіталу ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" становив 100,00 грн, учасником товариства та керівником був ОСОБА_2 .
Підпунктом 3.1.14 статуту Товариства передбачено, що для виконання завдань та досягнення цілей, передбачених статутом, Товариство має право отримувати позику від учасників Товариства, інших фізичних та/або юридичних осіб у встановленому законодавством України порядку.
05.05.2018 року ОСОБА_2 видана довіреність №1348 за якою він уповноважив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 розпоряджатися всім його рухомим майном.
Того ж дня, Товариством в особі директора Плисюка М.М. видано довіреність за №1350 якою він уповноважив ОСОБА_3 , Немеш В.М., Приймачук І.М. діяти від імені та в інтересах товариства.
07.05.2018 року загальні збори учасників товариства надали дозвіл директору товариства та/або уповноваженим ним за нотаріальною довіреністю особам отримати від ОСОБА_2 позику на загальну суму не більше 740000,00 грн. (протокол загальних зборів учасників ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" від 07.05.2018 року).
13.07.2018 року між ОСОБА_2 (кредитор) та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (позичальник) укладено договір на умовах поворотної фінансової допомоги, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику безпроцентну позику на розвиток господарської діяльності в розмірі 128750,00 грн. в безготівковій формі у термін до 25.07.2018 року на строку до 31.07.2018 року.
Від імені ОСОБА_2 вказаний договір підписала його представник ОСОБА_5 згідно довіреності №1348 від 05.05.2018 року, а від імені товариства представником Немеш В.М., який діяв на підставі довіреності №1350 від 05.05.2018.
За вказаним договором позики ОСОБА_2 було перераховано товариству суму 128750,00 грн.
Згідно рішення учасника Товариства від 25.07.2018 року надано дозвіл директору товариства та/або уповноваженим ним за нотіральною довіреністю особам укласти договір про заміну сторони (уступку права вимоги).
Того ж дня, укладено договір про заміну сторони (уступку права вимоги) між ОСОБА_2 (первісний кредитор), ОСОБА_1 (новий кредитор) та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" (боржник) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором позики на умовах поворотної фінансової допомоги укладеним 13.07.2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд", за яким первісний кредитор зобов'язувався надати боржнику позику у розмірі 128750,00 грн у строк до 25.07.2018 року, а боржник зобов'язувався повернути таку позику первісному кредитору до 31.07.2018 року.
Вказаний договір підписаний представниками за довіренністю ОСОБА_2 та Товариства.
Частиною першою та другою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (статті 6, 203, 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленістьдвох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З огляду на статтю 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Звертаючись до суду із позовом про визнання договорів недійсними, позивач як на правову підставу позову зазначила ст. ст. 232, 238 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право - і дієздатністю (статті 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
За змістом положень статті 237, частини третьої статті 238 ЦК України, представництвом є правовідношення в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов: від імені однієї із сторін правочину виступав представник; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості; настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють; наявність причинного зв'язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений із метою завдання шкоди довірителю.
Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють» (правовий висновок Верховного Суду України від 28 травня 2009 року у справі № 6-6639вов09, висновки Верховного Суду викладені у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 757/38368/15-ц, 14 листопада 2018 року у справі № 383/1486/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 592/3295/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 369/419/18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наслідком визнання правочину недійсним за приписами статті 232 ЦК України, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони солідарного відшкодування збитків, не звужує межі застосування частини першої статті 232 ЦК України лише до застосування до правовідносин на підставі договору, а є приведенням права довірителя відшкодовувати збитки у відповідність із відповідним законодавчим регулюванням представництва на підставі акта органу юридичної особи та представництва за законом.
У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Установлено, що довіреності на день укладення спірних договорів скасованими не були. Окрім того, довіреності не визнані недійсними. При цьому позивачем не доведено факту існування зловмисної домовленості представників ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Як і не доведено, що оспорюваний договір позики укладений представником на невигідних для нього умовах і такий договір суперечить інтересам товариства.
За таких обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову задоволені позову про визнання недійсними договору позики та заміну сторони (уступки права вимоги) через його необґрунтованість.
Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника "Інвестиційно-будівельна компанія "Градобуд" - адвоката Тимошенко О.В. залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 квітня 2021 року
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Шимків С.С.