Дата документу 15.04.2021 Справа № 337/4188/20
Єдиний унікальний № 337/4188/20
Провадження №22-ц/807/689/21
Головуючий в 1-й інстанції - Бредун Д.С.
15 квітня 2021 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди,-
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Горбачової Ю.І. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, та органів досудового розслідування 28270,40 гривень. В обґрунтування позову вказував, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2020 року скасовано постанову поліцейського 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області капрала поліції Дєдушева Сергія Сергійовича у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК № 1507570 від 11.09.2019 року за ч.2 ст. 122 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень, та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. У зв'язку з незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності йому завдана моральна шкода у розмірі 28270,40 гривень
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , моральну шкоду в розмірі 1470 гривень (одна тисяча чотириста сімдесят гривень).
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Судові витрати зі сплати судового збору віднесено на рахунок держави.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем у справі не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку із протиправним діянням заподіювача та завданою шкодою, враховуючи той факт, що постановою Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя від 19.02.2020 року порушені права позивача було поновлено.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2021 року це 227 000 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн. (2270,00 грн. Х 100 = 227 000 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1507570 від 11.09.2019 року за ч.2 ст. 122 КУпАП, - 11.09.2019 року 01:55:06 год. у м. Запоріжжі по вул. Гончаренка, 2, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Skoda Yeti, державний номер НОМЕР_2 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, чим порушив п.9.2.б) ПДР України - порушення попереджувальних сигналів при зміні напрямку руху, за що на нього накладене стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень.
ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом про скасування зазначеної постанови та закриття провадження у справі з посиланням на відсутність в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення та протиправність дій інспектора патрульної поліції під час винесення постанови про накладання адміністративного стягнення.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2020 року у справі Провадження №2-а/335/7/2020, ЄУН №335/11137/19, яке набрало законної сили 02 березня 2020 року, адміністративний позов задоволено. Скасовано постанову поліцейського 1 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області капрала поліції Дєдушева С.С. у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК №1507570 від 11.09.2019 року за ч.2 ст. 122 КУпАП про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито.
Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яку в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди в такому випадку провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади. Спричинена в даному випадку позивачу ОСОБА_1 моральна шкода повинна відшкодовуватись на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а не на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на які посилається позивач. Враховуючи принцип розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції вважав необхідним стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1470,00 гривень.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст.56 Конституції України гарантоване право кожного громадянина на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною третьою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. (Постанова ВСУ від 25 травня 2016 року № 440цс16.)
Шкода, спричинена незаконними рішеннями, діями чи бездіяльність державних органів, їх посадових осіб, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів та посадових осіб, у зв'язку з чим при вирішенні даної справи не підлягає встановленню та доведенню наявність вини заподіювача шкоди.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб органу державної влади.
Аналогічний висновок викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, справа №569/1799/16-ц).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було доведено, що відносно нього мало місце незаконне провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 122 КУпАП, за результатами якого на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 гривень.
Вказана обставина встановлена рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 19 лютого 2020 року по справі № 335/11137/19 2-а/335/7/2020, тому відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню в межах розгляду даної цивільної справи, яка фактично стосується цивільно-правових наслідків незаконних дій.
При цьому, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що спричинена ОСОБА_1 моральна шкода повинна відшкодовуватись на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а не на підставі ст. 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на які посилався позивач, оскільки за відсутності цих підстав в силу вимог ч.6 ст. 1176 УК України шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України).
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №920/715/17.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд відповідно до ст. 23 ЦК України врахував характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права та вірно встановив, що відносно позивача мало місце неправомірне здійснення адміністративного провадження та накладання адміністративного стягнення саме з боку посадової особи державного органу, в той час, коли такий орган та його посадові особи, в першу чергу, зобов'язані гарантувати дотримання конституційних принципів захисту прав людини і громадянина, не допускати порушення таких прав. Все це призвело до зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що, на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинило душевні переживання. Враховуючи вищевказані обставини, принцип розумності, виваженості і справедливості, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про необхідність стягнути на користь позивача моральної шкоду в розмірі 1470 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність рішення суду про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення не встановлює незаконності дій інспектора УПП та відповідно не доводить наявності моральної шкоди, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову, є безпідставними, оскільки вчинення інспектором патрульної поліції законодавчо визначених дій має наслідком прийняття відповідного рішення суб'єкта владних повноважень - постанови у справі про адміністративне правопорушення. Самі по собі дії щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, складання постанови у такій справі не можуть бути окремим предметом оскарження. Ухвалюючи рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , суд надав оцінку діям інспектора УПП під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача та прийшов до висновку про їх протиправність та відповідно скасування постанови про накладання адміністративного стягнення. Таким чином, доводи апеляційної скарги про недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди є такими, що не заслуговують на увагу.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 15 квітня 2021 року.
Судді: С. В. Кухар
О.В. Крилова
О. З. Поляков