Дата документу 31.03.2021 Справа № 311/1651/20
ЄУ № 311/1651/20 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Провадж. №11-кп/807/786/21 Доповідач 2 інст. ОСОБА_2
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
обвинуваченого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції з ДУ «Вільнянська УВП №11»,
розглянула 31 березня 2021 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2021 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, в провадженні Василівського районного суду Запорізької області перебуває на розгляді кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_6 обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.
В судовому засіданні прокурором ОСОБА_9 заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, посилаючись на те, що строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає 19.03.2021 року. Обвинувачений ОСОБА_6 вчинив злочин, який віднесено до категорії особливо тяжких, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна. Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 не має стійких соціальних відносин і зв'язків, які б могли з позитивної сторони охарактеризувати останнього, офіційно та неофіційно не працевлаштований та живе за рахунок тимчасових підробітків. Ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на теперішній час не зникли та не зменшились. Підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу не вбачається, судовий розгляд триває.
Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2021 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6 строком до 25 квітня 2021 року. Приймаючи таке рішення, суд врахував дані про особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що унеможливлює застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 , вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Так, в оскаржуваній ухвалі не перераховано докази, які підтверджують наявність ризиків, відповідно до ст.177 КПК України, а тому не має законних підстав вважати, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або незаконно впливати на потерпілого і свідків. Вказує, що суд вказав на абстракті посилання про те, що ОСОБА_6 має низький рівень соціальних зв'язків, постійного місце проживання не має, з дружиною не проживає, дітей не має. Окрім того, в судовому засіданні прокурором та судом першої інстанції не було надано оцінки про те, що більш м'який запобіжний захід не може запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КПК України. Звертає увагу, що потерпілий не впізнав ОСОБА_6 , як особу, яка здійснила напад на нього. Вказує, що ОСОБА_6 сприяє слідству, переховуватися не бажає, закордонного паспорту не має. Просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор висловив заперечення вимогам апеляційних скарг.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.
Таке рішення суду має на меті досягнення дієвості цього провадження, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Положениями ст. 331, ст. 199 КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням вимог національного та міжнародного законодавств.
З огляду на заявлені стороною захисту доводи щодо не впізнання потерпілим ОСОБА_6 , як особи, яка здійснила напад та стадію кримінального провадження, в якому ОСОБА_6 вже висунуто обвинувачення і триває судовий розгляд у суді першої інстанції, колегія суддів не досліджує питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх належності, допустимості та достатності, а перевіряє лише висновки суду на предмет наявності ризиків та існування вагомих підстав для продовження тримання особи під вартою.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Так, суд обґрунтовано взяв до уваги тяжкість покарання в вигляді позбавлення волі строком до дванадцять років з конфіскацією майна, що, у випадку доведення провини, загрожує ОСОБА_6 .
Однак, тяжкість обвинувачення та очікуване покарання не є самостійними підставами для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Одночасно суд враховує, що ОСОБА_10 міцних соціальних зв'язків не має, на досудовому розслідуванні перебував у розшуку, що додатково засвідчує існування ризику переховування обвинуваченого від правосуддя.
До того ж, ОСОБА_10 не працевлаштований, тобто не має законного джерела доходу, неодноразово, а саме 4 рази притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, що вочевидь свідчить про усталеність протиправної поведінки на підтверджує наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується характером злочинної діяльності, пов'язаних із застосування ОСОБА_10 та його співучасником до потерпілого фізичного насильства, що посилюється обізнаністю останніх щодо місця перебування чи проживання потерпілого.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час апеляційного розгляду не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_10 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили встановлені ризики негативної процесуальної поведінки.
За умов сукупності обставин щодо наявності ризиків, які не зменшилися та продовжують існувати, відомостей стосовно особи обвинуваченого, обрання ОСОБА_10 іншого більш м'якого запобіжного заходу, як того просив захисник, на думку колегії суддів, є невиправданим.
Посилання обвинуваченого щодо погіршення його стану здоров'я документального підтвердження не знайшло і об'єктивних даних про це матеріали провадження не містять.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо зміни запобіжного заходу з наведених підстав є неспроможними.
На думку судової колегія, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого та відсутність процесуальної необхідності застосування на даний час більш м'якого запобіжного заходу.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника, а тому ухвалу суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Василівського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2021 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 до 25 квітня 2021 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4