Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 336/2722/17
провадження № 61-13012 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
представник ОСОБА_1 - адвокат Железняк Віктор Кузьмич;
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ;
представник ОСОБА_6 - адвокат Полулях Сергій Юрійович;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Запорізького апеляційного суду із заявою про повторне виселення ОСОБА_6 .
Заява мотивована тим, що постановою апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року задоволено їх позов до ОСОБА_6 про виселення останнього із будинку АДРЕСА_1 .
На виконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист № 336/2722/17, який перебував на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Шевченківський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області).
Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 13 вересня 2018 року виконавче провадження ВП № 56650161 закінчено у зв'язку із фактичним виконанням постанови апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року в частині виселення ОСОБА_6 із будинку АДРЕСА_1 .
Проте ОСОБА_6 незаконно, без їх згоди як власників будинку повторно вселився до спірного житлового будинку, з якого його було виселено за рішенням суду, і продовжує постійно у ньому проживати разом зі своєю дружиною та її батьками. Факт проживання ОСОБА_6 у спірному житловому приміщенні зафіксовано працівниками поліції.
Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд постановити ухвалу про повторне виселення ОСОБА_6 із житлового будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повторне виселення ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Відмовляючи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у повторному виселенні ОСОБА_6 із житлового будинку АДРЕСА_1 , апеляційний суд виходив із того, що заявниками не доведено факт повторного вселення ОСОБА_6 у спірний будинок та факт порушення їх прав.
При цьому апеляційний суд зауважив, що постановою апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року у цій справі встановлено, що ОСОБА_3 зі своєю дружиною ОСОБА_4 та їхня донька - ОСОБА_7 , яка у квітні 2010 року уклала шлюб з ОСОБА_6 , на законних підставах проживають та користуються будинком АДРЕСА_1 . Факт укладення ОСОБА_6 шлюбу з особою, яка є правомірним користувачем спірного будинку, на думку суду, свідчить про можливість тимчасового перебування ОСОБА_6 у цьому будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким їх заяву задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявники зазначали неповне дослідження наявних у справі матеріалів та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 336/2722/17 із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що чинне законодавство не передбачає у разі укладання шлюбу з особою, якій належить лише право користування житловим приміщенням, набуття другим із подружжя права користування (навіть тимчасового) чужим житлом без згоди власників цього житла. Вказували, що вони як власники будинку АДРЕСА_1 , згоди на вселення ОСОБА_6 до будинку не надавали, останній самовільно вселився у спірний будинок та користується ним без законних на те підстав.
Апеляційний суд не надав належної оцінки наданим заявниками доказам по справі, які підтверджують факт повторного вселення та проживання ОСОБА_6 у спірному будинку, а саме: зверненням заявників до правоохоронних органів, зокрема, із заявою від 07 березня 2019 року про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за невиконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, протоколам допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 12 березня 2020 року.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у в якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального та допущено порушення норм процесуального права, судом апеляційної інстанції постановлено законну та обґрунтовану ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повторне виселення ОСОБА_6 із спірного будинку.
ОСОБА_6 заперечує факт повторного вселення та проживання у спірному будинку та зазначає, що апеляційним судом вірно встановлено наявність у ОСОБА_6 житла для проживання та користування ним у спосіб, який відповідає вимогам чинного законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення з житлового будинку та вселення у будинок задоволено частково. Вселено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у житловий будинок АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а. с. 202-209, т. 1).
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_6 скасовано та ухвалено нове рішення у цій частині, яким ОСОБА_6 виселено із будинку АДРЕСА_1 . В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 102-105, т. 2).
На виконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя видано виконавчий лист № 336/2722/17 (а. с. 139, т. 2).
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження та витребувано із Шевченківського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу № 336/2722/17 (а. с. 171, т. 2).
Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області від 13 вересня 2018 року виконавче провадження ВП № 56650161 закінчено у зв'язку із фактичним виконанням постанови апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року в частині виселення ОСОБА_6 із будинку АДРЕСА_1 (а. с. 215, т. 2).
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до апеляційного суду Запорізької області із заявою про повторне виселення ОСОБА_6 із спірного будинку.
Постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у незмінній та не скасованій частині та постанова апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року залишені без змін (а. с. 205-211, т. 2).
20 травня 2020 року справа надійшла до Запорізького апеляційного суду для розгляду заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про повторне виселення ОСОБА_6 .
На підтвердження доводів своєї заяви та факту повторного вселення ОСОБА_6 до житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20 червня 2019 року, копію рапорту старшого інспектора-чергового Шевченківського ВП від 10 березня 2019 року, копію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 07 березня 2019 року, копію пояснень ОСОБА_6 , та копії протоколів допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 12 березня 2020 року (а. с. 26-33, т. 3).
Апеляційним судом встановлено, що 07 березня 2019 року ОСОБА_1 звертався до Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління національної поліції в Запорізькій області (Запоріжжя) (далі - Шевченківське ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області) із заявою про вчинене кримінальне правопорушення, у якій просив притягнути до відповідальності ОСОБА_6 за невиконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року (а. с. 28, т. 3).
Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_6 , він дійсно з березня 2016 року до травня 2018 року проживав по АДРЕСА_1 , проте у травні 2018 року виселився із зазначеного будинку та проживає по АДРЕСА_2 (а. с. 29, т. 3).
Згідно протоколів допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 12 березня 2019 року останні пояснили, що зі слів ОСОБА_1 їм стало відомо про рішення суду про виселення ОСОБА_6 із будинку АДРЕСА_1 , а також про те, що ОСОБА_6 продовжує проживати у цьому будинку та не виконує рішення суду. 09 березня 2019 року приблизно о 20:00 год. вони разом з ОСОБА_1 за його проханням приїхали до будинку АДРЕСА_1 , із якого вийшов ОСОБА_6 , який був одягнений «по-домашньому» (а. с. 30-33, т. 3).
ОСОБА_6 проти факту свогоповторного вселення до будинку АДРЕСА_1 заперечував.
На спростування доводів заяви ОСОБА_6 надав копію договору позики житлового приміщення, з якого убачається, що ОСОБА_10 передав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_3 для користування та з метою проживання (а. с. 17-18, т. 3).
Згідно акту приймання-передачі № 1 до вказаного договору ОСОБА_10 передав, а ОСОБА_6 прийняв вищезазначену квартиру для користування з метою проживання (а. с. 19, т. 3).
Апеляційним судом встановлено з посиланням на постанову апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, що ОСОБА_3 зі своєю дружиною ОСОБА_4 та їхня донька - ОСОБА_7 правомірно проживають та користуються будинком АДРЕСА_1 .
У квітні 2010 року ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_6 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною десятою статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, у разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у такому разі підлягає відновленню за постановою державного виконавця.
Звертаючись до апеляційного суду із заявою, заявники просили повторно виселити ОСОБА_6 із будинку АДРЕСА_1 , посилаючись на самовільне вселення та проживання останнього у будинку без законних на те підстав та їх згоди.
Відмовляючи у задоволенні заяви про повторне виселення ОСОБА_6 із спірного житлового будинку, апеляційний суд дійшов суперечливих висновків про недоведеність заявниками факту повторного вселення відповідача у спірний будинок та можливість тимчасового перебування ОСОБА_6 у цьому будинку з тих підстав, що між ним та ОСОБА_7 , яка є законним користувачем спірного будинку, укладено шлюб. При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що вказані обставини проживання ОСОБА_6 у спірному будинку досліджувались у цій справі, яким у постанові апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, яка набрала законної сили, надана належна правова оцінка та встановлена правомірність виселення ОСОБА_6 із будинку АДРЕСА_1 .
Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження доводів своєї заяви та факту повторного вселення ОСОБА_6 до житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали докази звернення їх до правоохоронних органів з приводу незаконного вселення відповідача до спірного житлового будинку, зокрема, із заявою від 07 березня 2019 року про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за невиконання постанови апеляційного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року, протоколи допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 12 березня 2020 року.
Разом з тим, апеляційний суд не дослідив належним чином надані заявниками докази на підтвердження факту повторного вселення та проживання ОСОБА_6 у спірному будинку, не надав оцінки доводам заявників про наявність підстав для задоволення заяви про повторне виселення відповідача, не надав належної оцінки наданим заявниками доказам на підтвердження цих доводів та не навів мотивів відхилення аргументів заявників та наданих ними доказів.
Зазначене свідчить про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, що проявилося, у тому числі, у невиконанні обов'язку належного дослідження доказів.
Подібні правові висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 2-1071/12, (провадження № 61-16258св18), від 17 липня 2019 року у справі № 335/1394/13-ц (провадження № 61-14396св18), від 19 березня 2020 року у справі № 756/15281/13-ц (провадження № 61-4295св19) від 06 жовтня 2020 року у справі № 205/7420/13-ц (провадження № 61-13120св19).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нормами цивільного процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
З урахуванням наведеного, ухвала апеляційного суду не може бути визнана законною та обґрунтованою.
Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки вказані недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, ухвала апеляційного підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, мотивувавши належним чином свої висновки.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 липня 2020 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Запорізького апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович