Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 149/1132/20
провадження № 61-180 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Матяш Дмитро Юрійович;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представник відповідача - адвокат Адамчук Павло Борисович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі судді Оніщука В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення.
Позовна заява мотивована тим, що він був власником 37/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 , у якому проживав та був зареєстрований разом із дружиною ОСОБА_3 та сином - ОСОБА_2 . Внаслідок погіршення стосунків із сином він був змушений змінити місце проживання.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29 січня 2019 року його визнано таким, що втратив право користування вищезазначеним житловим приміщенням. Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2020 року скасовано рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 29 січня 2019 року та ухвалено нове рішення, яким поновлено його право на проживання у вищезазначеному житловому приміщенні.
Вказував, що на даний час він має намір проживати у вказаному будинку, однак відповідач чинить йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням та господарськими будівлями, внаслідок чого він змушений звертатися до правоохоронних органів.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні 37/100 частинами житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 , шляхом вселення у зазначений будинок.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Олійника І. В. від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди у користуванні майном - 37/100 частинами житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 у цей будинок.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 був колишнім власником 37/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1 , які згодом подарував сину ОСОБА_2 . Врахувавши, що позивач був зареєстрований у спірному житловому приміщенні та проживав на законних підставах як член сім'ї власника, був змушений тимчасово залишити місце свого проживання у спірному житлі, але має намір у ньому проживати, проте через наявність перешкод, які чинить відповідач, позбавлений можливості це зробити, зважаючи на те, що іншого житла ОСОБА_1 не має, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення позивача у спірний житловий будинок.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року в указаній справі на підставі пункту 4 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не усунув недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2020 року про залишення його апеляційної скарги без руху, не подав у встановлений в ухвалі строк заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року й передати справу до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 149/1132/20 із Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження судом апеляційної інстанції не враховано, що повний текст рішення суду першої інстанції було складено 25 вересня 2020 року, тому звернувшись із апеляційною скаргою на вказане судове рішення 26 жовтня 2020 року, ним не пропущено строк на апеляційне оскарженнярішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у в якому зазначено, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, судом апеляційної інстанції постановлено законну та обґрунтовану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, яка відповідає вимогам процесуального закону.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року у справі № 149/1132/20.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції залишено без руху для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали шляхом надання заяви із зазначенням поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду. При цьому, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 пропустив строк на апеляційне оскарження, встановлений частиною першою статті 354 ЦПК України, звернувшись 26 жовтня 2020 року з апеляційною скаргою на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, питання про поновлення строку на апеляційне оскарження не порушував.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 листопада 2020 року ОСОБА_2 отримав 16 листопада 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Також у низці рішень Європейського суду з прав людини вказано, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими урегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в цивільному судочинстві.
Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частини перша, друга статті 354 ЦПК України).
Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху зокрема у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України, звернулася до апеляційного суду зі скаргою протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Так, матеріали справи свідчать про те, що повний текст рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року складено 25 вересня 2020 року та відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднено 29 вересня 2020 року. Отже, останнім днем подачі апеляційної скарги було 25 жовтня 2020 року, яке припадало на неділю, тому першим робочим днем після цієї дати було 26 жовтня 2020 року. Саме цього дня ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду.
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що апеляційна скарга на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року подана відповідачем після спливу строку на апеляційне оскарження, встановленого частиною першою 354 ЦПК України, не врахувавши абзац другий частини першої цієї статті, відповідно до якого строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Оскільки справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович