Постанова
Іменем України
05 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 753/12825/18
провадження № 61-5338св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року у складі судді
Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня
2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 21 жовтня 2009 року по 29 березня 2018 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, під час якого за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Посилаючись на те, що добровільної згоди щодо поділу зазначеного нерухомого майна сторони не дійшли, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня
2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що спірна квартира була придбана сторонами за спільні кошти та у період перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, право на 1/2 частину якої позивач має право відповідно до статті 70 СК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира була фактично подарована її колишнім чоловіком - позивачем у справі, а тому вона є її особистою приватною власністю.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 17 серпня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2018 року.
У період шлюбу сторонами було набуте майно - квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 09 березня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Головко О. С.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Установивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по Ѕ частині вищезазначеної квартири.
При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_2 не спростовано.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач подарував їй спірну квартиру,
а тому вона є її особистою приватною власністю, не підтверджуються належними та допустимими доказами. Квартира була придбана на ім'я відповідача у період перебування сторін у шлюбі саме за договором купівлі-продажу, а тому вона підлягає поділу відповідно до СК України.
Посилання ОСОБА_2 на постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 910/7038/17 та від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17 є помилковими, оскільки у цих справах та у справі, яка переглядається, правовідносини не є подібними та є різними фактичні обставини, встановлені судами. Зокрема, у справі, яка переглядається, спір стосується поділу майна подружжя, тоді як у справах, на які посилається заявник, має місце вирішення спору про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до частини третьоїстатті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара